Ухвала суду № 72712755, 06.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9395/16-к Головуючий у І інстанції Примаченко В. О.Провадження № 11-кп/780/233/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 06.03.2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді – Гайдай Р.М.

суддів – Авраменка М.Г., Орла А.І.

при секретарі – Чорнобривці В.В.

з участю:

прокурора – Ляшенка Р.О., Стаховської Н.О.

обвинуваченого – ОСОБА_2

захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області Грабця І.Н. на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, без реєстрації місця проживання, тимчасово проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого:

- 26 листопада 2014 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст.ст. 75, 76, 104 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1020 грн.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднано не відбуте покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 020 грн. виконувати самостійно.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що 30 липня 2016 року він разом із наглядно знайомими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відпочивав в РК «Каліпсо-КРЦ», що по вул. Ярослава Мудрого, 24 в м. Біла Церква Київської області.

Того ж дня, о 03 годині 42 хвилини ОСОБА_2, перебуваючи біля барної стійки РК «Каліпсо-КРЦ», не знаючи, що в приміщенні закладу ведеться відеоспостереження, впевнившись, що за його діями ніхто із присутніх, в тому числі бармен ОСОБА_6, не спостерігає, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, таємно викрав зі столу, не використану барменом пляшку лікеру «Baileys», із корком – гейзером, ємністю 1 л, що знаходилась на балансі ТОВ «Каліпсо-КРЦ».

Після чого, ОСОБА_2, тримаючи пляшку лікеру «Baileys» у правій руці, швидко залишив приміщення «Каліпсо-КРЦ», не розрахувавшись за нього, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

В результаті протиправних дій ОСОБА_2 спричинено ТОВ «Каліпсо-КРЦ» матеріального збитку на суму 609 грн.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Київської області Грабець І.Н. просить вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 року в частині призначеного покарання у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 засудити за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ч.ч. 1, 4 ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати не відбуте покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року та визначити остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. В решті вирок залишити без зміни.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не застосувавши положення ч. 4 ст. 71 КК України згідно якої, остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, допустив призначення остаточного покарання, яке за своїм розміром і строком повністю співпадає з покаранням призначеним за новий злочин і з невідбутою частиною покарання за попереднім злочином. Таким чином, суд першої інстанції при визначенні розміру остаточного покарання ОСОБА_2 не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який повинен був застосувати, що перешкодило суду ухвалити законне рішення.

В запереченнях захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3 зазначає, що судом першої інстанції при винесенні вироку стосовно ОСОБА_2 були дотримані вимоги п. 4 ст. 71 КК України, оскільки йому було призначене остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі та штрафу у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у своїй сукупності є однозначно більшим а ніж окремі покарання у виді 5 років позбавлення волі за попередній злочин за ч. 1 ст. 121 КК України та покарання у виді штрафу за новий злочин за ч. 1 ст. 185 КК України відповідно, а тому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котра підтримала апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області та просила її задоволити, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника – адвоката ОСОБА_3, котрі проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечували, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який він засуджений, доведена доказами зібраними в ході досудового розслідування і дослідженими в судовому засіданні та не оспорюється в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання повністю дотримався вищевказаних норм кримінального закону.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, дані про особу винного, котрий раніше судимий за вчинення злочину проти життя та здоров’я, однак на шлях виправлення не став та в період іспитового строку вчинив новий злочин проти власності, його позитивну характеристику за місцем проживання та попереднього навчання, а також обставини, що пом’якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої злочином шкоди та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

З урахуванням всіх вказаних обставин в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України. Свої висновки в цій частині суд достатньо обґрунтував і з якими колегія суддів погоджується в повному обсязі, вважаючи обране обвинуваченому ОСОБА_2 покарання справедливим та достатнім для його виправлення.

Крім того, колегія суддів, звертає увагу на те, що прокурор в своїй апеляційній скарзі хоч і просить засудити ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, проте жодним чином свої вимоги не мотивує.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року ОСОБА_2 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. ст. 75, 76 КК України останнього звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

30 липня 2016 року ОСОБА_2 під час іспитового строку вчинив новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_2 вчинив новий злочин під час іспитового строку, чим порушив вимоги ст. 75 КК України, колегія суддів вважає за необхідне дану норму стосовно нього – скасувати.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність то вони є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Частиною 4 ст. 71 КК України визначено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України повністю приєднав не відбуте покарання за вироком Білоцерківського суду Київської області від 26 листопада 2014 року у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання за оскаржуваним вироком у виді штрафу суд першої інстанції постановив виконувати самостійно.

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_2 були повністю дотримані вимоги ч. 4 ст. 71 КК України, оскільки останньому було призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі та штрафу у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в своїй сукупності є однозначно більшим покаранням, призначеним за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області Грабця І.Н. – залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 року, стосовно ОСОБА_2 – без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ: