Постанова № 72710323, 13.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/528/17 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 21 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року

Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Миніч Т.І., Талько О.Б.,

з участю секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу № 278/528/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяна Олексіївна про визнання договорів дарування недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5, яка залишила заповіт, згідно якого, спадкоємцям належать частки у нерухомому майні, а саме: житловий будинок та господарські споруди, які розташовані по АДРЕСА_1, та дві земельні ділянки у с. Млинище Житомирського району. Позивач зазначав, що будинок за вказаною адресою був придбаний на ім'я його матері у 1988 році. На час звернення його до Першої житомирської нотаріальної контори для оформлення спадщини, вищевказаний будинок не був офіційно зареєстрований в БТІ та мав статус самовільної забудови або недобудови. За відсутності правовстановлюючих документів Перша житомирська нотаріальна контора відмовила йому у вчиненні нотаріальних дій, разом з тим, державний нотаріус надав позивачу правовстановлюючі документи на належну йому за заповітом частину земельної ділянки площею 0,1983 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, розташована за адресою: АДРЕСА_1. 14.12.2016 з відкритих реєстрів майнових прав, позивачу стало відомо, що належний його матері будинок, зареєстрований на підставі декларації ЖТ142163292239 від 28.11.2016 про готовність об'єкту до експлуатації за ОСОБА_2 В реєстраційних документах відсутні права на майно інших спадкоємців на вказаний будинок та земельну ділянку. 22 лютого 2017 року ОСОБА_2 відчужив за договором дарування спірну нерухомість своїй дружині ОСОБА_3 А тому, просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22.02.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 2979; визнати недійсним договір дарування частки земельної ділянки, укладений 22.02.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 2980.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24.01.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22.02.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 2979. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 960 грн судового збору та 500 грн витрат на правову допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 05.02.2018 виправлено описку у рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 24.01.2018. Третій абзац резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 480 грн судового збору та 250 грн витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимоги, в іншій частині рішення суду залишити без змін. На обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування частки земельної ділянки є незаконним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального. Судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають викладеним у судовому рішенні обставинам справи.

Судове рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним договору дарування житлового будинку сторонами не оскаржене , а тому його законність та обгрунтованість в цій частині апеляційним судом не перевіряються.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі вважають доводи скарги безпідставними, а рішення суду законним і обгрунтованим. Заперечуючи проти доводів вказують, що суд першої інстанції постановив рішення з дотриманням усіх норм права. Відповідач ОСОБА_2, як власник спірної земельної ділянки, на власний розсуд нею розпорядився, подарувавши її ОСОБА_3

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. г ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 25 лютого 2015 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 частин земельної ділянки площею 0,1983 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належала його померлій матері ОСОБА_5

24 жовтня 2014 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,1983 га, що розташована за вищевказаною адресою та належала його померлій дружині ОСОБА_5 08 лютого 2017 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 5/12 частин вказаної земельної ділянки площею 0,1983 га, яка належала його померлому сину ОСОБА_6

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч. 1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 361 ЦК України визначено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності .

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Виходячи із змісту наведених норм, правило про право переважної купівлі не застосовується в разі відчуження частки за договором дарування, довічного утримання, міни.

Згідно ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

За приписами ст.215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (п. а ч. 1 ст. 90 ЗК України).

За договором дарування від 22 лютого 2017 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 7/12 ідеальних частин земельної ділянки площею 0,1983 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Відповідно до ч.1, ч.6 ст.88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі продажу відповідно до закону.

Відносини, що стосуються гарантії захисту прав співвласників при відчужені частки у спільній власності стороннім особам врегульовані ЦК України.

Тому, вирішуючи спір в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, суд першої інстанції правильно керувався нормами ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що відчуження відповідачем ОСОБА_2 своєї частки спірної земельної ділянки відбулось шляхом її дарування, а не продажу, а тому при посвідченні договору дарування не були порушенні вимоги ст.ст.358, 362 ЦК України та ст.88 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.364 ЦК України є безпідставними з огляду на наступне.

Матеріали справи не містять доказів того, що на час розгляду справи в суді був наявний спір за позовом ОСОБА_1 про виділення в натурі його частки земельної ділянки. Набувачем за договором дарування спірної земельної ділянки стала ОСОБА_3 В цьому випадку спільна власність не припинилася, оскільки відчужилася не конкретна частка майна в натурі, а ідеальна частка у праві власності, тобто відбулася лише заміна суб'єкта цивільного права. Позивач не позбавлений права пред'явити позов до ОСОБА_3 про виділ його частки в натурі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір дарування житлового будинку та договір дарування земельної ділянки є взаємопов'язаними, визнання недійсним договір дарування житлового будинку тягне і визнання недійсним договору дарування земельної ділянки є необгрунтованим. Відповідач ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 житловий будинок, який належав йому на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації серії та номер ЖТ 142163292239, виданої управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Житомирській області 28 листопада 2016 року. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року зазначена декларація була скасована. Між тим, договір дарування земельної ділянки був укладений на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 жовтня 2014 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 лютого 2017 року. Останні ніким не оскаржені та не визнанні в установленому законом порядку недійсними.

Тобто, за договорами дарування є два різні об'єкти нерухомого майна, які можуть бути окремо подаровані і визнання одного договору дарування не тягне автоматичного визнання недійсним іншого договору дарування.

Позивач ОСОБА_1 ототожнює право співвласника на розпорядження своєю часткою у праві спільної власності з правом співвласника здійснювати володіння та користування спільним майном. Порядок реалізації цих правомочностей визначений у ст.358 ЦК України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюються співвласниками за їхньою згодою. У разі недосягнення співвласниками згоди щодо порядку володіння та користування спільним майном спір може бути вирішений судом. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності регулюється ст.361 ЦК України, яка надає учасникові спільної часткової власності право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Тобто, ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.361 ЦК України мав право самостійно розпорядитися 7/12 ідеальними частинами земельної ділянки площею 0,1983 га, що розташована по АДРЕСА_1, які йому належали на праві власності, що він і зробив, уклавши договір дарування із ОСОБА_3

Докази та обставини, на які є посилання у апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Тому судове рішення в оскаржуваній частині залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 13 березня 2018 року.

Головуючий

Судді