Постанова № 72708868, 13.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/173/18 Справа № 201/6767/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Єлізаренко І.А.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Свистунової О.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору і договору застави, стягнення витрат, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору і договору застави, стягнення витрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що начебто 14 березня 2008 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту на придбання автомобіля, а 14 квітня 2008 року було укладено договір застави автомобіля. Він начебто отримав кредитні кошти і використав їх, але згодом з'ясував, фактично такого кредитного договору з банком він не укладав, в договорі застави вказано не існуючий кредитний договір (інша дата укладення), а в договорі застави вказано інший автомобіль, а не той, що він придбавав - замість автомобіля Міцубісі Каризма, вказано автомобіль ДЕУ Ланос. Вважає, що банк при укладанні кредитного договору і договору застави фактично обманув його, не вказавши повністю всі дані договорів: договори не містять умов їх припинення, немає детального розпису загальної вартості кредиту для них як споживачів, не вказана вся сума кредиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови кредитування, можливість надання кредиту в іншій валюті, умови повернення боргу, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість банку вимагати дострокового повернення кредиту, можлива зміна відсоткової ставки та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та ін.), тобто фактично працівник банку при укладанні договору тиснув на них психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування, укладання договору застави; тобто договори не містять всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору споживчого кредиту і договору застави; внаслідок чого він фактично змушений був підписати договори з банком, а отже ці договори не відповідають його внутрішній волі, тому повинні бути визнані недійсними в повному обсязі. Зараз банк вважає, що в нього є заборгованість по цьому кредитному договору (та в іншому суді заявив позов), а отже і у заставодавця. Вважає, що заборгованості в нього перед банком не має. На його звернення до відповідача про з'ясування обставин вказаного та укладання кредитного договору і договору застави, боргу, спірне питання вирішене не було, а було відмовлено. Вважає вказане протиправним і таким, що порушує його права як споживача, а тому просив суд визнати кредитний договір № DNP0AL00001305 від 14 квітня 2008 року та договір застави №DNP0AL00001305 від 14 квітня 2008 року недійсними.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог у ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору і договору застави, стягнення витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Так, положення ЦК України встановлюють, що кредитний договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним та обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою особою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги, пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадку, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається 14 березня 2008 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNP0AL10011315, згідно якого ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 15384,23 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 14 квітня 2008 року по 14 квітня 2013 року включно (т.1 а.с.6-11).

Відповідно до умов кредитного договору, позичальник, уклавши договір, надає банку свою згоду та право збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати інформацію (дані про позичальника, відомі банку та /або третім особам, у зв'язку з укладенням та виконанням даного договору, в тому числі банківську і комерційну таємницю), крім іншого, необхідну при укладенні договорів щодо відступлення права вимоги та /або переведення боргу за даним договором-до відповідних фізичних та юридичних осіб.

ОСОБА_3 14 квітня 2008 року, згідно із заявою про видачу готівки №1, отримав у касі банку кредитні кошти у сумі 12739,20 доларів США готівкою (т.3 а.с.115).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що у той же день - 14 квітня 2008 року позивач ОСОБА_3 провів повний розрахунок із продавцем автомобіля MITSUBISHI CARIZMA ОСОБА_4, який розпоряджався автомобілем на підставі довіреності від 03 жовтня 2007 року, виданою власником ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1, що підтверджується заявою ОСОБА_4 від 14 квітня 2008 року про отримання вказаної суми грошей та засвідчено свідками.

Також, у зв'язку із передачею у заставу вказаного транспортного засобу у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу у розділі особливих відміток зроблено запис «КРЕДИТ ПРИВАТБАНК», а також дружина ОСОБА_6, відповідно до заяви від 14 квітня 2008 року, надала свою згоду на передачу в заставу цього автомобіля.

14 квітня 2008 року у забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір застави рухомого майно №DNP0AL00001305 (т.1 а.с.12-15).

За умовами даного договору позивач, як заставодавець, зобов'язався перед банком відповідати в повному обсязі за невиконання взятих на себе договірних зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 14 квітня 2008 року.

ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 квітня 2008 року передав придбаний автомобіль у заставу банку відповідно до договору застави рухомого майна № DNP0AL00001305 від 14 квітня 2008 року. Згідно з договором застави позивач надав в заставу автомобіль MITSUBISHI, модель: CARIZMA, рік випуску: 2001, тип ТЗ: Легковий-Седан-В, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 (т.1, а.с.12).

З договору застави рухомого майна № DNP0AL00001305 від 14 квітня 2008 року вбачається, що договір застави не засвідчений нотаріально оскільки на час його укладення нотаріальна форма договору застави транспортних засобів, що підлягали державній реєстрації, не вимагалась, та відповідач не отримував від позивача пропозицій щодо нотаріального посвідчення договору застави відповідно до його п.17.8.

З виписки з особового рахунку вбачається ОСОБА_3 останню проплату за кредитним договором було здійснено у травні 2011 року (т.2 а.с.126-248).

У виписці з особового рахунку номер кредитного договору, за яким здійснював проплату позивач, вказано - № DNP0AL00001305.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник ПАТ КБ «Приватбанк» пояснив суду, що помилково не правильно було вказано номер кредитного договору - №DNP0AL10011315 та дата його укладення - 14 березня 2008 року, тоді як договір було укладено та кошти в банку в кредит ОСОБА_3 отримав - 14 квітня 2008 року, що і є фактично датою укладення кредитного договору, та правильно номер кредитного договору такий, як вказано у виписці з особового рахунку - № DNP0AL00001305. Також у кредитному договорі п.1.3 не правильно помилково працівником банку було вказано транспортний засіб, який є предметом застави автомобіль Daewoo Lanos, тоді як правильно є транспортний засіб, що вказаний у договорі застави рухомого майна №DNP0AL00001305 від 14 квітня 2008 року автомобіль MITSUBISHI, модель: CARIZMA.

З приводу вказаних розбіжностей та помилок у кредитному договорі банком надавалися суду пояснення (т.2 а.с.21-23).

Крім того, слід зазначити у договорі застави рухомого майна №DNP0AL00001305 від 14 квітня 2008 року, предметом якого є автомобіль MITSUBISHI, модель: CARIZMA, рік випуску: 2001, тип ТЗ: Легковий-Седан-В, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, вказано, що цим договором заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 14 квітня 2008 року №DNP0AL00001305, з чим, укладаючи цей договір, фактично погодився позивач ОСОБА_3

Судом першої інстанції у даній справі призначалася судово-економічна експертиза, висновками якої не було встановлено порушень з боку банку при видачі кредитних коштів позивачу (т.3 а.с.10-25).

Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, позивач отримав в ПАТ КБ «Приватбанк» 14 квітня 2008 року кредитні кошти, придбав автомобіль MITSUBISHI, модель CARIZMA, який є предметом застави, та тривалий час сплачував кредит за кредитним договором, номер якого у виписці з особового рахунку та у договорі застави вказано - №DNP0AL00001305, що також підтверджується відповідними платежами.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійними кредитного договору та договору застави, оскільки за вищевказаних встановлених судом обставин підстави для визнання вказаних договорів недійсними відсутні.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції доводів позивача та ненадання їм правової оцінки, не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника, що заява про видачу готівки від 14 квітня 2008 року не є належним доказом отримання коштів за кредитним договором є необґрунтованими, оскільки саме 14 березня 2008 року, що як було встановлено є помилковою датою укладення кредитного договору, позивач кошти в кредит від банку не отримував. Належних доказів на підтвердження отримання кредитних коштів 14 березня 2008 року позивачем суду не надано.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді