Рішення № 72707645, 14.03.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2018 р. справа № 340/687/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій щодо обмеження виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) 20.12.2017 звернувся у Верховинський районний суд Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі по тексту також - відповідач, Косівське об'єднане Управління ПФУ в області) про визнання неправомірними дій щодо обмеження виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність та зобов'язання до вчинення дій.

Верховинським районним судом Івано-Франківської області у відповідності до вимог частини 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України) без вирішення питання про відкриття провадження у справі ухвалою від 21.12.2017 матеріали за вказаним адміністративним позовом направлено за підсудністю до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

До Івано-Франківського окружного адміністративного суду матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 надійшли 23.01.2018.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом, за наслідками виконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, 12.02.2018, на підставі статей 260-261 КАС України відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведенням судового засідання та виклику сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, посилаючись на дію з 1 січня по 31 грудня 2016 року і з 1 січня по 31 грудня 2017 року положень частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-XII (далі по тексту також - Закон №2262-XII), без врахування висновків рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року за №7-рп/2016 (справа 1-38/2016), яким визнано положення частини 7 статті 43 Закон №2262-XII такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), відмовив з 20.12.2016 у виплаті пенсії в повному розмірі без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. На переконання позивача, Конституційний Суд України, мотивуючи своє рішення констатував, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлено Законом №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб. З урахуванням вказаного вважає необґрунтованим обмеження максимального розміру пенсії сумою не більше 10 740,00 гривень, яке на період з 1 січня по 31 грудня 2016 і з 1 січня по 31 грудня 2017 року введено в дію відповідними редакціями другого речення частини 7 статті 43 Закон №2262-XII, а дії відповідача по не виплаті з 20 грудня 2016 року належної пенсії в повному розмірі - протиправними.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.02.2018 (а.с. 39-41). У відзиві відповідач зазначив, що не погоджується із адміністративним позовом, оскільки пенсія по інвалідності ІІ групи призначена ОСОБА_1 з 01.11.2012 відповідно до розпорядження від 25.01.2013 за №115438, тобто після набрання чинності статті 2 Закону України ''Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи'' №3668-VІ (далі по тексту також - №3668-VІ), якою обмежено виплату пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з чим, відсутні підстави для виплати пенсії без обмеження її десятьма прожитковими мінімумами. Крім того, відповідач вказав, що право позивача на виплату компенсації втрати частини доходів при одноразовій виплаті пенсії за рішенням суду не відповідає чинному законодавству. Посилаючись на статті 1, 2 Закону України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі по тексту також - Закон №2015-ІІІ) та правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 04 лютого 2016 року у справі №К/800/43911/15, зазначив що відповідна компенсація здійснюють громадянам у разі втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація здійснюється за умови затримки у виплаті доходів, які вже були нараховані конкретним громадянам. У спірних же відносинах, на переконання відповідача, відповідний дохід (оспорюваний розмір пенсії) не був нарахований позивачу, що виключає правові підстави застосовувати положення Закону №2015-ІІІ. Крім того, відповідач вважає, що позивач частково пропустив, встановлені КАС України, строки звернення до суду щодо заявлених позовних вимог.

Ухвалою від 14.03.2018 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі з приводу обмеження виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність з 20 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року; зобов'язання Косівське об'єднане Управління ПФУ в області виплатити нараховані суми пенсії без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність за період з 20 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року; нарахування компенсації втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії за період з 20 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року, залишено без розгляду.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, відзив на позовну заяву в частині позовних вимог з 20 червня 2017 року, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 03 лютого 1993 року призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З 01 листопада 2012 року позивачу на підставі статті 27 Закону №2262-XII призначено пенсію по інвалідності ІІ групи, відповідно до розпорядження №115438 від 25.01.2013.

Із 01 січня 2016 року по час звернення до суду виплата пенсії позивачу проводиться із встановленим частиною 7 статті 43 Закону №2262-XII обмеженням, відповідно до якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень (друге речення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII).

Після того, як позивачу стало відомо про Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 (справа1-38/2016), яким визнано такими що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, позивач 22 березня 2017 року звернувся до Верховинського відділу обслуговування громадян Косівського об'єднаного Управління ПФУ в області із письмовою заявою про виплату позивачу із 20 грудня 2016 року пенсії по інвалідності, призначену на підставі Закону №2262-XII без обмеження сумою 10 740,00 гривень (а.с. 6).

Не отримавши відповідь на вказану заяву, позивач повторно 07 серпня 2017 року та 15 листопада 2017 року звернувся до Верховинського відділу обслуговування громадян Косівського об'єднаного Управління ПФУ в області із аналогічними письмовими заявами (а.с. 7, 8-9).

Листом відповідача від 15.12.2017 за №122/Т-15 позивачу надано відповідь на останнє звернення, яким повідомлено, що норми, які визнані Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року не конституційними обмежені періодом застосування з 1 січня по 31 грудня 2016 року.

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 за №1774-19, яким внесено нові зміни до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, за змістом яких на період з 1 січня по 31 грудня 2017 року встановлено обмеження максимального розміру пенсії в сумі 10 740,00 гривень.

На підставі вказаного відповідач повідомив позивача, що максимальний розмір його пенсії тимчасово по 31.12.2017 не може перевищувати 10 740,00 гривень (а.с. 30-31).

На переконання позивача, Косівським об'єднаним Управління ПФУ в області протиправно обмежено виплату пенсії в розмірі 10 740,00 гривень на підставі положень закону, які визнані не конституційними.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом шостим статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

За змістом статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

01 січня 2016 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" за №911-VIII від 24.12.2015, відповідно до яких, частину сьому статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень".

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XI, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, які визнані Конституційним Судом України не конституційними, обмежено часовим проміжком, а саме: з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

В той же час, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 за №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, внесено зміни у частину 7 статті 43 Закону №2262-XI, згідно яких у період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати 10 740 гривень.

Отже, враховуючи те, що зміни у статтю 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" набрали чинності з 01.01.2017, а також у зв'язку з тим, що такі положення про внесення змін до Закону (період обмеження) не був предметом розгляду Конституційним Судом України, то норма частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в редакції від 06.12.2016 підлягають до застосування саме у такій безпосередній редакції.

Суд зазначає, що дана норма, яка діє з 01.01.2017 не визнана неконституційною, а тому підстав для визнання неправомірним обмеження розміру пенсії з 01.01.2017 немає.

При цьому, судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 року (заява №43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".

У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011).

Як вже зазначалось вище, положення частини 7 статті 43 Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'' щодо обмеження максимального розміру пенсії з 01.01.2017 по 31.12.2017 є чинними і неконституційними не визнавались.

Такі тимчасові обмеження прав, за змістом частини 7 статті 43 Закону №2262-XI, стосуються усіх пенсіонерів, яким пенсія призначена і виплачується за вказаним законом. Таким чином, держава в особі відповідача не вчинила індивідуальну необґрунтовану дискримінацію у відношенні до позивача окремо, оскільки оскаржуване обмеження стосується всіх.

Необхідно наголосити, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями розширювати або змінювати зміст норм матеріального права у тих правовідносинах, які врегульовані конкретними нормами чинного законодавства, і щодо яких відсутні підстави неоднозначного тлумачення у їх застосуванні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно на підставі частини 7 статті 43 Закону №2262-XII здійснювалась виплата пенсії з 21.06.2017 з обмеженням максимального розміру 10 740,00 гривень, внаслідок чого вимоги позивача є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення в цілому.

Необґрунтованість і безпідставність позовних вимог щодо протиправності дій відповідача та зобов'язання виплатити пенсію без встановленого законом обмеження максимального її розміру, позбавляє суд правової можливості вирішувати вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів на недовиплачені з 21.06.2017 суми пенсії.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), вул. АДРЕСА_1;

Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40385698), вул. Незалежності, 26 а, м. Косів, Івано-Франківська область, 78600.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.