Рішення № 72706694, 07.03.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/943/18

Провадження № 2/161/1215/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07 березня 2018 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого - судді Філюк Т.М.,

при секретарі Бортнюк А.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свій позов мотивує тим, що 13.06.2017 року він на підставі наказу № 14-К/ТР від 08.06.2017 року був прийнятий на роботу сторожем виробничої дільниці №6 м. Луцьк Виробничого комплексу «Техносервіс» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною. Наказом №23-К/ТР від 01.12.2017 року був звільнений з вказаного місця роботи за угодою сторін.

Вказує, що після звільнення відповідач не провів з ним остаточного розрахунку по заробітній платі, а саме не було йому виплачено нараховану заробітну плату з компенсацією за невикористану щорічну відпустку. Заборгованість по заробітній платі станом на 01.12.2017 року становить 6 660,28 гривень.

Зазначає, що у зв'язку з невиплатою Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною належної йому суми при звільненні, відповідач зобов'язаний йому відшкодувати середній його заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, вказує, що неправомірними діями відповідача, що виразились у невиплаті йому зарплати при звільненні, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 3000 гривень.

Враховуючи наведене, просить стягнути з відповідача в його користь невиплачену заробітну плату за період з 01 вересня 2017 року по грудень 2017 року у розмірі 6 660, 28 гривень, середній заробіток за час затримання розрахунку при звільнені в сумі 2 875,52 гривень та 3000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити. Не заперечував щодо постановлення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих на те суду причин, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що в матеріалах справи наявне поштове повідомлення.

За погодженням з позивачем суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази в справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 13 червня 2017 року прийнятий на посаду сторожа виробничої дільниці №6 м. Луцьк Виробничого комплексу «Техносервіс» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною. Даний факт стверджується копією наказу № 14-К/ТР від 08.06.2017 року (а.с 6).

Відповідно до наказу №23-К/ТР від 01.12.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з вказаного місця роботи за угодою сторін (а.с 7).

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку зі звільненим працівником - виплати всіх сум, що належать йому, а у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, тому суд вважає, що саме роботодавець повинен доводити ту обставину, що заборгованість по заробітній платі у нього перед працівником відсутня.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні та зокрема підтверджується довідкою про заборгованість по заробітній платі, яка видана Виробничим комплексом «Техносервіс» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною від 08 грудня 2017 року відповідач, в порушення вимог ст.ст., 47, 116 КЗпП України, у день звільнення ОСОБА_1, не виплатив останньому всіх сум, що належать йому від підприємства, а саме нараховану заробітну плату у розмірі 6 660,28 гривень, яка станом на 01.12.2017 року не виплачена.

Із роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затриманням розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред»явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Таким чином? суд прийшов до висновку, що оскільки з вини відповідача позивачу не виплачено при звільнені всіх сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, останній вправі згідно ст. 117 КЗпП України вимагати стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.09.2017 року по 01.12.2017 року ( день фактичного розрахунку).

Відповідно до п.21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100,середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата.

Згідно п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем було надано суду розрахунок, згідно якого сума середньоденного заробітку позивача становить 89 грн 86 коп.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 2875грн. 52 коп., з розрахунку: 32 робочі дні (з 02.12.2017 року по 19.01.2018 року ) х 89, 86 грн. (середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення) .

Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь позивача слід стягнути 6 660 ( шість тисяч шістсот шістдесят ) гривень 28 копійок заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2875 ( дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять) гривень 52 копійки при звільненні за період з 02 грудня 2017 року по 19 січня 2018 року(в межах заявлених позовних вимог).

Відмовляючи позивачу в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд керується ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Позивачами не наведено факту заподіяння моральної шкоди діями відповідача та не подано про це належних доказів.

Згідно положень ч.6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 .п.1 .ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір в сумі 1762 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 263, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною ( місцезнаходження вул. Лобачевського, 23-В, м. Київ; ЄДРПОУ 33058529) в користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в сумі 6 660 ( шість тисяч шістсот шістдесят ) гривень 28 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2875 ( дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять) гривень 52 копійки.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в дохід держави 1762 ( одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення буде складено 14 березня 2018 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк