Рішення № 72706067, 05.03.2018, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2947/17

Провадження № 2/163/60/18

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року м.Любомль

Любомльський районний суд Волинської області у складі головуючої - судді Гайдук А.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

В листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 19862,33 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18.09.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 2500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затвердженими наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві.

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Позичальник повинен надавати банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно умов.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, у відповідача перед банком станом на 30.09.2017 року утворилась заборгованість в загальній сумі 19862,33 грн., яка складається з наступного: заборгованості за кредитом в сумі 291,31 грн.; заборгованості по процентах за користування кредитом - 14600,33 грн.; заборгованості за пенею та комісією - 3548,67 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 922,02 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також стягнути понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 1600,00 грн.

Ухвалою від 11.12.2017 року відкрито провадження у справі.

У зв'язку з набранням чинності з 15.12.2017 року нового ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147-VІІІ, судом 17.01.2018 року винесено ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

05.01.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заявлені ПАТ КБ «Приватбанк» позовні вимоги заперечив в повному обсязі. Вказав, що 18.09.2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» видав на його ім'я платіжну картку - кредитка «Універсальна» (надалі - картка) із кредитним лімітом в сумі 600,00 грн. Даною карткою він майже не користувався, проте виконував Умови та правила надання банківських послуг. 25.03.2014 року до нього зателефонували працівники ПАТ КБ «Приватбанк» та повідомили про нарахування на його картку 50 бонусних гривень. За умовами даної акції він мав використати ці бонуси шляхом здійснення покупки у будь-якому торгівельному супермаркеті. Після цієї операції, а саме 27.03.2014 року на його телефон почали надходити смс-повідомлення про те, що з його картки знімають кошти. Всього у період з 27.03.2014 року по 29.03.2014 року з його картки було знято 386,50 грн. у м.Києві та м.Луцьку, що підтверджує взятою ним у відділенні філії позивача роздруківкою. Зважаючи на даний факт, він звернувся у поліцію, де йому порекомендували звернутись у відділення ПАТ КБ «Приватбанк» в м.Любомль з метою закриття карткового рахунку, що й він зробив, однак через три тижні дізнався, що картка знову активована без його попередження, та за цей період знову мало місце декілька спроб зняття коштів з його картки, а саме: 04.04.2014 року о 01:40 год. - 200 грн., о 02:52 год. - 150 грн.; 16.04.2014 року о 20:10 год. - 90 грн.; 23.04.2014 року о 10:26 год. - 308 грн., про що на його телефон надходили смс-повідомлення. Після цих фактів він звернувся на гарячу лінію ПАТ КБ «ПриватБанк», однак через ігнорування його повідомлення, він написав офіційну заяву на головний офіс позивача, на яку 28.04.2014 року отримав відповідь про відсутність будь-яких шахрайських дій по його картці. Такі дії позивача вважає шахрайськими, вчиненими з метою утворення у нього боргу по картці з подальшим нарахуванням процентів, штрафів та пені. Вважає, що надані позивачем письмові докази є неналежними, так як виконані самим позивачем. Розмір заборгованості не підтверджений належними доказами, як і не підтверджено збільшення розміру кредитного ліміту або виникнення заборгованості за овердрафтом, а в заяві від 18.09.2012 року щодо домовленості сторін про збільшення кредитного ліміту, строку позовної давності та інших вказаних у позовній заяві пунктів немає. З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, застосувати положення ст.ст.257, 258, 267 ЦК України щодо строків позовної давності, визнати недійсним договір від 18.09.2012 року, укладений між ним та позивачем, стягнути з останнього понесені ним судові витрати у виді юридичної консультації в сумі 500 грн.

Відповідь на відзив в порядку ст.ст.179, 278 ЦПК України позивачем не вчинено.

Дослідивши надані сторонами письмові докази у справі, судом встановлено таке.

18 вересня 2012 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої відповідач погодився з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також згідно з указаною заявою відповідач підтвердив, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які йому були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім цього, відповідач своїм підписом підтвердив факт ознайомлення з тим, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» www.privatbank.ua, та зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до укладеного договору від 18 вересня 2012 року б/н відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 300 грн. на платіжну картку КРЕДИТКА «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Укладений сторонами кредитний договір передбачає такі умови.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт погодився з тим, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надав право банку в будь-який момент змінити (зменшити та збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Згідно п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2.1.1.5.6. Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Згідно п.1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг, власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.

Відповідно до п.1.1.5.21 Умов та правил надання банківських послуг, у разі непогашення кредиту в строк, встановлений графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, заборгованість в частині своєчасної непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої проводиться відповідно до розміру, встановленого в заяві на приєднання до цього договору для відсотків від дня виникнення простроченої заборгованості. У разі непогашення зазначеного простроченого зобов'язання протягом 30 календарних днів всі сплачені після зазначеної дати платежі є пенею, крім платежів, направлених з урахуванням встановленої договором черговості на погашення тіла кредиту…

Відповідно до п.1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується (продовжується) на той самий термін.

Згідно п.1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг, за несвоєчасну оплату послуг, передбачених цим договором, Умовами та Правилами позичальник платить банку по кожному випадку порушення пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості ... за кожен день прострочення.

Відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених даним договором, більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 гривень плюс 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій. Штраф враховується на окремому рахунку і підлягає сплаті в першу чергу.

Згідно п.2.1.1.12.7.4 Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом ... позичальник сплачує банку штраф в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків ...

Статтею ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

В силу ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду на положення вищенаведених правових норм та на підставі досліджених письмових доказів у справі судом встановлено, що відповідач, підписавши анкету-заяву, прийняв пропозицію позивача та приєднався до договору згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній анкеті-заяві, отже, факт наявності кредитних правовідносин між сторонами у справі доведений належним чином.

Відповідач не заперечив факту користування кредитними коштами, наданими позивачем.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2017 року складає 19862,33 грн., із яких: заборгованість за кредитом - 291,31 грн., заборгованість за процентами - 14600,33 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3548,67 грн., заборгованість по судових штрафах - 1422,02 грн.

Такий розрахунок заборгованості вказує на те, що відповідач отримав кошти за укладеним договором, однак своїх зобов'язань за умовами кредитного договору належним чином не виконував, тобто щомісячно не здійснював погашення кредиту та не сплачував відсотки за користування кредитом відповідно до графіку.

Підстав не приймати до уваги даний розрахунок заборгованості судом не встановлено.

З приводу доводів відповідача суд зазначає про наступне.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу даної норми, суд не розглядає питання визнання недійсності укладеного між сторонами договору від 18.09.2012 року, про що відповідач просив у поданому відзиві на позовну заяву, оскільки у встановленому порядку з самостійним позовом чи зустрічним позовом в порядку ст.4, п.3 ч.2 ст.49, ст.175 ЦПК України до суду останній не звертався.

Щодо збільшення розміру кредитного ліміту, то як зазначалось вище, пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що відповідач надав свою згоду на встановлення кредитного ліміту за рішенням банку і водночас надав право банку в будь-який момент змінити (зменшити та збільшити) кредитний ліміт.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача про вчинення щодо нього шахрайських дій, які призвели до зняття з його картки кредитних коштів сторонніми особами, оскільки в силу ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд згідно із вимогами ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів.

Із наданої відповідачем копії відповіді ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28.04.2014 року за вих. №20.1.0.0.0/7-20140424/1348 на його звернення слідує, що успішне проведення оспорюваних відповідачем транзакцій по його картці можливе лише за умови знання персональних даних клієнта, тобто відповідача, та даних карти. За результатами розгляду даної заяви, відповідачу рекомендовано звернутись з заявою до правоохоронних органів.

Однак, всупереч такій рекомендації та вимогам ч.1 ст.81 ЦПК України, відповідачем не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів по фактах, які він оспорює, тим самим не доведено неправомірності дій третіх осіб щодо несанкціонованого користування його кредитними коштами.

Пунктом 1.1.2. Умов та правил надання банківських послуг передбачено права та обов'язки клієнта, серед яких: клієнт зобов'язаний не передавати картки, стікер PayPass, Піни третім особам (п.1.1.2.1.); вживати заходів щодо запобіганню втрати (викрадення) карт, стікера PayPass, Піна (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їхнього незаконного використання (п.1.1.2.10.); інформувати банк, а також правоохоронні органи по факту втрати картки, стікера PayPass, Піна, сім-карти мобільного телефону або отримання інформації про їх незаконне використання.

Відповідно до п.1.1.5.13. Умов та правил надання банківських послуг, клієнт несе відповідальність за усі операції, які супроводжуються авторизацією, до моменту письмового заявлення клієнтом про блокування картки/рахунку на рух коштів, номера мобільного телефона щодо надання банківських послуг.

Згідно п.1.1.5.14 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт несе відповідальність за усі операції, що проводяться у підрозділах банку, через засоби самообслуговування, систему MobilleBanking, систему Приват-24 з використанням передбачених даними Умовами засобами його ідентифікації та аутентифікації.

Відповідач хоча й зазначає про його звернення у відділення банку в м.Любомль з питанням блокування його кредитної картки, однак доказів на ствердження цієї обставини суду не надав. Окрім цього, суд зважує й на ту обставину, що відповідач, вказуючи про подальші намагання третіх осіб шахрайським способом заволодіти його кредитними коштами, будь-яких заходів щодо блокування картки чи звернення в правоохоронні органи не вчиняв.

Зважаючи на зазначене, доводи ОСОБА_1 про шахрайське заволодіння грошовими коштами з кредитної картки будь-якими належними доказами не підтверджені.

Окрім цього, такі посилання відповідача не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність кримінального провадження та обвинувального вироку щодо вчинення шахрайських дій конкретними особами, в силу презумпції невинуватості, не може свідчити про вчинення злочину стосовно відповідача.

В той же час суд зауважує, що вина кредитора в розголошенні персональних даних карткового рахунку відповідача не встановлена. Між банком та відповідачем виникли кредитні правовідносини, які повинні виконуватися відповідно до норм ЦК України, а у випадку доведення винуватості у вчиненні шахрайських дій третіми особами, відповідач, як потерпіла сторона, вправі звернутися до конкретних винних осіб з цивільним позовом про відшкодування заподіяних збитків в рамках кримінального провадження або ж у порядку цивільного судочинства після ухвалення обвинувального вироку.

Відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві на позовну заяву просив суд застосувати строки позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки Умови і правила надання банківських послуг, приєднані до позовної заяви, у яких в пункті 1.1.7.31 позовна давність визначена у 50 років, тобто більша ніж встановлена законом загальна позовна давність - три роки, не містять підпису відповідача, то до спірних правовідносин, що виникли між сторонами, застосовується загальна позовна давність.

Із розрахунку заборгованості встановлено, що останній платіж за кредитним договором в розмірі 51,33 грн. був внесений відповідачем 31 грудня 2014 року, а з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом ПАТ КБ «ПриватБанк», у відповідності до ч.6 ст.124 ЦПК України, звернулось в суд 14 листопада 2017 року, тобто позов банком пред'явлений в межах встановленого законом трьохрічного строку позовної давності.

Разом з цим, як зазначалось вище, частина 1 та пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачають, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, з огляду на зазначені положення закону про застосовується позовної давності в один рік відносно вимог про стягнення пені та з врахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності, з останнього, як позичальника, в користь позивача, як кредитора, підлягає стягненню пеня за один рік в розмірі 1200 грн., виходячи із розрахунку заборгованості: розмір пені за один місяць 100 грн. х 12 місяців = 1200 грн.

Поряд з цим, при вирішенні питання стягнення розміру пені суд також враховує положення ч.3 ст.551 ЦК України.

Згідно вимог зазначеної норми, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом указаної норми, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема занадто високий її розмір порівняно зі збитками позивача, ступінь виконання зобов'язання, тобто зменшити розмір штрафних санкцій через не співмірність із розміром основного зобов'язання. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду.

З розрахунку заборгованості вбачається, що сума основного боргу становить лише 291,31 грн., а встановлений судом розмір пені із врахуванням строку позовної давності складає 1200 грн., тобто перевищує основну суму боргу більше як у чотири рази, тому керуючись засадами розумності та справедливості, суд вважає можливим застосувати положення ч.3 ст.551 ЦК України, та зменшити розмір пені до 291,31 грн., тобто до суми основного боргу за кредитним договором.

В частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) суд керується наступним.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно п.1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг, за несвоєчасну оплату послуг, передбачених цим договором, Умовами та Правилами позичальник платить банку по кожному випадку порушення пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості ... за кожен день прострочення.

Пунктом 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежу з будь-якого грошового зобов'язання, передбачених даним договором, більше, ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до вимог ст.549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині щодо стягнення з відповідача штрафів.

Таким чином, заявлені ПАТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а з відповідача в користь позивача - стягненню кредитна заборгованість в загальній сумі 15182,95 грн., з якої: заборгованість за кредитом - 291,31 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 14600,33 грн., заборгованість за пенею - 291,31 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з такого.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1600,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 31.10.2017 року №PROM1B906D.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 36 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснив, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом N 3674-VI).

Відповідно до пункту 39 цієї ж постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З огляду на зазначене та враховуючи присуджені до стягнення суми боргу за кредитним договором, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1296,25 грн., виходячи із задоволення заявленої в позові суми на 81,02%, яка з врахуванням вищенаведених роз'яснень обраховується, поміж іншого, із розміру пені в сумі 1200 грн.

Відповідач необхідного розрахунку та підтверджуючих документів щодо понесених ним витрат на юридичну допомогу суду не подав.

Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 626, 627, 1049, 1054 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП - НОМЕР_1) в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111) заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.09.2012 року в сумі 15182 (п'ятнадцять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 95 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом - 291,31 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 14600,33 грн., заборгованості за пенею - 291,31 грн.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП - НОМЕР_1) в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111) судові витрати у справі в сумі 1296 (одна тисяча двісті дев'яносто шість) гривень 25 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд.

Найменування позивача - ПАТ КБ «Приватбанк»; місце знаходження: вулиця Грушевського 1Д, місто Київ; код ЄДРПОУ - 14360570.

Ім'я відповідача - ОСОБА_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП - НОМЕР_1.

Головуюча : суддя А.Л. Гайдук