Постанова № 72705182, 06.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/28507/15-ц копія:

Провадження №22-ц/772/368/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді першої інстанції Федчишен С.А.

Доповідач :Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача);

суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Федчишена С.А., повний текст якого складено 18 грудня 2017 року,

та апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3

на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року, постановлену під головуванням судді Федчишена С.А., повний текст якої складено цього ж дня,

в справі №127/28507/15-ц

за позовом ОСОБА_3 (позивач) до ОСОБА_4 (відповідач) про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, та за позовом ОСОБА_2 (третя особа із самостійними вимогами) до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності,

встановив:

ОСОБА_3 в грудні 2015 року звернулася в міський суд з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову посилалася на те, що в 2001 році познайомилася з відповідачем, а в період часу з 2002 року по 2012 рік проживала з ним однією сім'єю, мають спільного сина ІНФОРМАЦІЯ_1. Оскільки факт спільного сумісного проживання підтверджується показами свідків, просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 2002 року по 2012 рік включно, а також визнати за нею право власності на ? частку всього рухомого та нерухомого майна, банківських вкладів, статутного капіталу та майна, приватних підприємств, що придбані, належні відповідачу, або зареєстровані за ОСОБА_4 за цей час.

ОСОБА_2 як третя особа, що заявляє самостійні вимоги, в березні 2016 року звернулася в міський суд з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з листопада 2009 року перебуває в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, вони пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки, спільний бюджет і плани на майбутнє, проте не зверталися до державного органу реєстрації актів цивільного стану за реєстрацією шлюбу.

Просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 в період часу з листопада 2009 року по даний час, визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 усе нерухоме та рухоме майно, набуте у період спільного проживання та визнати за нею право власності на ? частину усього рухомого та нерухомого майна, набутого з відповідачем в період з листопада 2009 року по даний час.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 207 ЦПК України у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання позивача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. З урахуванням ухвали від 13 грудня 2017 року про виправлення описки встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, в період з січня 2012 року по теперішній час. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 551,20 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доведеним є факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 і ОСОБА_4 з січня 2012 року по даний час. Водночас відсутні підстави для визнання майна, що набуте ОСОБА_4 у відповідний період часу, його з ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, оскільки не доведено того, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця фактичного подружжя.

Не погодившись із рішенням в частині відмови у встановленні факту проживання однією сім'єю в період часу з листопада 2009 року до січня 2012 року, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення в цій частині, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просила скасувати рішення і прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції безпідставно відкинув показання свідків, які в сукупності з іншими, письмовими доказами по справі, свідчили про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 проживали однією сім'єю з листопада 2009 року, не взяв до уваги визнання позову в цій частині самим відповідачем, а натомість на власний розсуд встановив початком періоду спільного проживання січень 2012 року, про що жодна із сторін не заявляла.

Позивач ОСОБА_3 через свого представника - адвоката ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області в даній справі від 12 грудня 2017 року, якою її позовну заяву до ОСОБА_4 залишено без розгляду. Просила ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ні позивач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, ні його представник дійсно не були присутні на судових засіданнях 18.10.2017 року та 12.12.2017 року. Однак представник позивача ОСОБА_6 був присутній та приймав участь у судовому засіданні по даній справі, яке відбулося 23.11.2017 року, що спростовує висновок суду першої інстанції про повторну неявку позивача і вказує на безпідставність застосування ним пункту 3 частини 1 статті 207 ЦПК України.

Від відповідача ОСОБА_4 впродовж встановленого судом строку надійшли відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_4 погоджується з апеляційною скаргою ОСОБА_2 й визнає, що проживав із нею однією сім'єю з листопада 2009 року по даний час. Водночас ОСОБА_4 вважає законним рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання майна спільною сумісною власністю і визнання за позивачкою права на його частку.

Ухвалу Вінницького міського суду від 12 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_4 вважає законною і просить залишити її в силі, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення, посилаючись на те, що за два роки розгляду справи позивачка з'явилася до суду лише один раз, а її представник пропускав судові засідання затягуючи судовий розгляд.

Представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду від 12.12.2017 року - без змін. Вважає, що судом визначено початок періоду спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_2 як січень 2012 року, так як до даного часу він проживав з ОСОБА_3

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 і її представник - адвокат ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 не визнають.

Представники позивача ОСОБА_3, адвокати ОСОБА_6, ОСОБА_5 вимоги її апеляційної скарги на ухвалу суду від 12 грудня 2017 року підтримали, проти задоволення апеляційної скарги третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 заперечували.

Відповідач ОСОБА_4 і його представник - адвокат ОСОБА_8 визнали апеляційну скаргу ОСОБА_2 в частині строку спільного з нею проживання відповідача, проте просили залишити в силі рішення суду в частині відмови в позові про визнання майна спільною сумісною власністю і визначення частки у ньому. Проти апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечували.

Згідно з частинами 1-2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справ за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлені, а сторонами не заперечуються ті обставини, що ОСОБА_2 з 17 вересня 2006 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_9, який розірвано 28 жовтня 2009 року, що підтверджується копією паспорта і відповідним свідоцтвом.

В свою чергу ОСОБА_4 неодноразово перебував в укладених відповідно до закону й зареєстрованих шлюбах, останній з яких, укладений з ОСОБА_10, був розірваний 29 червня 2005 року.

Отже сторони, кожна з яких не перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншими особами, за твердженням третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2, проти чого не заперечує відповідач ОСОБА_4, з листопада 2009 року почали проживати однією сім'єю.

Суд першої інстанції в порушення вимог статей 212, 213 ЦПК України без належного обґрунтування відкинув як неналежні докази покази свідків, хоча вони містили інформацію щодо предмета доказування, а саме про те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 проживають як одна сім'я починаючи з 2009 року, і віддав перевагу висновку оперуповноваженого ВКМСД 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_11 від 10.12.2013 року, яким нібито встановлено, що з 2006 року по 2011 рік з ОСОБА_12 співмешкала ОСОБА_13, що підтверджується поясненнями самої ОСОБА_3, відібраними до виникнення спору.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, так як він не відповідає дійсним обставинам справи, його зроблено з порушенням норм процесуального права і з неправильним застосуванням норм матеріального права, що привело до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною 3 статті 10, частиною 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно зі статтями 57, 58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Вимоги щодо допустимості доказів встановлені статтею 59 ЦПК України, відповідно до якої суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Отже законом не встановлено спеціальних вимог щодо засобів доказування обставин фактичних шлюбних відносин, а відтак зазначені обставини можуть підтверджуватися будь-якими передбаченими частиною 2 статті 57 ЦПК України засобами доказування, в тому числі і показами свідків, письмовими доказами тощо.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки - знайомі ОСОБА_4 ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 показали, що в 2010 році бували в гостях у ОСОБА_4 і ОСОБА_2, які як в той час, так і досі проживають разом як чоловік і жінка. Зокрема, свідок ОСОБА_18 повідомив, що в ОСОБА_4 було кілька зареєстрованих шлюбів, а після цього - дівчат, з якими він зустрічався. Після розлучення з останньою дружиною на ім'я ОСОБА_15, ОСОБА_4 зустрічався з дівчатами на ім'я ОСОБА_16, ОСОБА_19, що підтверджено також показами свідків ОСОБА_20, ОСОБА_19, а також з ОСОБА_3, яку після народження сина забрав з пологового будинку, проте відносини між ними не склалися і 01 січня 2010 року на дні народження матері ОСОБА_4 вже був з ОСОБА_2, яку представив як свою дружину.

Сусіди ОСОБА_4: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, а також ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, які працювали в нього на будівництві суду підтвердили, що в 2010 році ОСОБА_2 вже проживала з ОСОБА_4, вони вели спільне господарство, разом працювали в будинку по вул. Лісовій, ОСОБА_2 розраховувалася за окремі види робіт, ОСОБА_4 представляв її як свою дружину і вона відповідно поводила себе як господиня.

Обставини спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4 не заперечуються останнім, а відтак у разі невизнання мали б бути спростовані іншою особою, яка бере участь у справі - позивачем ОСОБА_3

Проте відповідні покази свідків, викликаних на вимогу третьої особи ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_4, не спростували й свідки, викликані за ініціативою ОСОБА_3 - її мати ОСОБА_27, брат ОСОБА_28, тітки ОСОБА_29 і ОСОБА_30, сусіди ОСОБА_31, ОСОБА_32, які стверджували про те, що ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_4 в квартирі останнього по вул. Ф. Кона, 6а й після народження дитини він припинив відносини з позивачкою, не приділяв належної уваги їй і дитині, не допомагав матеріально. Після пологів з дочкою жила її мати ОСОБА_27

Факт спільного проживання ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_2 підтверджується також матеріалами справи.

Так, з листопада 2005 року і до цього часу ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 За цією ж адресою починаючи з січня 2010 року мешкає і ОСОБА_4, що підтверджується актом обстеження житлового приміщення за цією адресою, складеним сусідами, підписи яких засвідчено посадовою особою житлово-експлуатаційної організації.

Натомість ОСОБА_3 з 1998 року і до цього часу зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 В квартирі ж по АДРЕСА_3 з січня 2007 по листопад 2007 року проживала без реєстрації ОСОБА_20, яка підтвердила цю обставину будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка, а з січня 2010 року і до серпня 2016 року - ОСОБА_34 (мати відповідача).

Фотографіями з сімейного архіву підтверджено, що в кінці літа-на початку осені 2010 і 2011 років ОСОБА_4 і ОСОБА_2 відпочивали разом на морі, в 2013-2015 роках займались ремонтом і облаштуванням будинку по вул. Лісовій в м. Вінниці, разом святкували домашні свята і подорожували, тобто між ними склалися і продовжують існувати усталені відносини, характерні для подружжя.

Суд першої інстанції поклав в основу рішення в частині визначення часу, з якого ОСОБА_12 проживає однією сім'єю з ОСОБА_2, висновок оперуповноваженого ВКМСД 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_11, в якому відомості про період часу, протягом якого ОСОБА_13 співмешкала з ОСОБА_4, зазначені з її ж слів.

Водночас як пояснив ОСОБА_4, даний висновок складений в грудні 2013 року за його ж заявою про невиконання ОСОБА_13 рішення суду про визначення порядку його участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_35, ІНФОРМАЦІЯ_6. При цьому дитина народилася вже після припинення ним фактичних сімейних відносин з ОСОБА_13 і в свідоцтві про її народження відомості про батька були вказані за заявою матері на підставі статті 135 СК України (т. 1, а.с. 13). Незважаючи на це, ОСОБА_4 визнавав своє батьківство, щотижня провідував дитину й надавав їй необхідну допомогу, а коли ОСОБА_13 почала чинити перешкоди в цьому, звернувся до органів РАЦС із заявою про визнання батьківства і отримав повторне свідоцтво про народження дитини (т. 2, а.с. 35), де записаний її батьком, а пізніше звертався до суду з позовом про визначення способу участі у вихованні дитини.

Зазначене підтверджується копіями свідоцтва і дубліката свідоцтва про народження дитини, відповідно до яких батько дитини в листопаді 2009 року був записаний за вказівкою матері як «Гісіч Валерій Борисович», а в 2011 році - як «Дубинський Валерій Борисович».

Отже рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зазначення дійсного часу початку проживання ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_2

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а відповідні вимоги апеляційної скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.

Вимагаючи скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про задоволення її позовних вимог, третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_2 не наводить конкретних доводів і підстав скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про визнання рухомого і нерухомого майна об'єктами спільної сумісної власності і визначення її частки в ньому, а по справі не встановлено порушень норм процесуального права, які були б обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відповідно до частини 3 статті 376 ЦПК України.

При цьому суд першої інстанції правильно виходив з того, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Судом вірно розмежовано майно, що є особистою приватною власністю ОСОБА_4 в силу вимог статті 57 СК України, так як набуте ним до початку проживання однією сім'єю з ОСОБА_2, а також майно, що внесено до статутного капіталу або належить підприємствам, засновником яких він є, або належить організаціям, де він значиться керівником.

В зв'язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги (в частині вимоги немайнового характеру) з відповідача на користь особи, яка подала апеляційну скаргу підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з апеляційним розглядом - судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 826,80 грн.

Апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 на ухвалу суду від 12 грудня 2017 року про залишення позовної заяви без розгляду підлягає до задоволення з огляду на таке.

Залишаючи без розгляду позову заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 в судове засідання, яке було призначене на 18.10.2017 року не з'явився й надав суду заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з тим, він перебуватиме в судовому засіданні в Києво-Святошинському районному суді Київської області.

12.12.2017 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 в судове засідання також не з'явився, проте надав заяву про відкладення розгляду справи за станом здоров'я.

Доказів поважності причин неявки в судові засідання не надав.

За таких обставин суд вважав, що позовну заяву слід залишити без розгляду, оскільки представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин і від нього не надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Проте такий висновок суду першої інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання і постановлення помилкової ухвали.

Правові наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, встановлені статтею 169 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), згідно з пунктом 3 частини 1 якої суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу у разі першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 3 статті 169 ЦПК України встановлено, що у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідна підстава залишення заяви без розгляду передбачена також пунктом 3 частини 1 статті 207 ЦПК України.

Отже за змістом цих статей підставою для залишення позовної заяви без розгляду є повторна (друга поспіль) неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача, а не його представника.

Згідно з частиною 2 статті 169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

Залишаючи позовну заяву без розгляду з підстав неявки представника позивача в судові засідання 18 жовтня і 12 грудня 2017 року, суд першої інстанції залишив поза увагою, що між вказаними датами судових засідань, мало місце ще два судових засідання, а саме 08 і 23 листопада 2017 року, в які представник позивача ОСОБА_6 з'являвся. Засідання 08 листопада 2017 року було відкладене в зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи, а 23 листопада 2017 року - у зв'язку з поданням ОСОБА_3 іншої позовної заяви, за якою на той момент ще не було відкрито провадження.

Отже неявка представника позивача в судове засідання 12 грудня 2017 року не була повторною (другою поспіль), що виключає застосування пункту 3 частини 1 статті 207 ЦПК України.

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, є підставами для скасування ухвали суду , що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 379382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року змінити в частині визначення періоду проживання ОСОБА_2 однією сім'єю з ОСОБА_4

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 починаючи з листопада 2009 року по даний час.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі, понесені в зв'язку з апеляційним переглядом - судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 826,80 грн.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя - скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.Судді:/підпис/ Міхасішин І.В. Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду/підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М.