Постанова № 72704254, 12.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/819/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюка І.Г.,

суддів: Аленіна О.Ю., Богатиря К.В.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

за участю:

від КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» - ОСОБА_1, ордер серії МК № 920440 від 02.02.18;

присутні:

представник КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» - ОСОБА_2 ( повноваження відсутні), довіреність № 01/724 від 27.04.17;

від ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - ОСОБА_3В.( повноваження відсутні), довіреність № 580 від 26.04.2016.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2017

суддя – Давченко Т.М.

Час і місце ухвалення: 13:14 год.; м. Миколаїв

Дата складання повного тексту 19.12.2017

у справі № 915/819/17

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС»

до відповідача ОСОБА_4 підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство»

про стягнення 938612,05грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС») звернулось до Господарського суду Миколаївської області в особі ВП «Южно-Українська АЕС» із позовом до ОСОБА_4 підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (далі – КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство») про стягнення грошових коштів у сумі 748 379,76 грн. основного боргу за договором на видаляння та обробляння стічних вод (водовідведення) № 222 від 21.12.2016 за січень 2017 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2017 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» на користь ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС»: 748 379,76 грн. – основний борг, 29 566,44 грн. – інфляційні втрати, 11 317,96 грн. – 3 % річних, 48 480,66 грн. – пеня, 26 193,29 грн. – штраф, 14 079,18 грн. – судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити частково рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2017 у справі № 915/819/17 в частині задоволення позовних вимог ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» щодо стягнення 48 480,66 грн. пені, 26 193,29 грн. штрафу, 29 566,44 грн. інфляційних втрат та 11 317,96 грн. 3 % річних, відмовити та ухвалити рішення про стягнення 748 379,76 грн. основного боргу за договором та витрат по оплаті судового збору.

Зокрема, особа яка подала апеляційну скаргу, зазначає, що відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу, судом не правильно застосовано норми матеріального права, оскільки штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статі 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов’язання, пов’язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й враховуються у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Таким чином, скаржник вважає, що у вчиненому сторонами Договорі, розмір та базу нарахування пені за невиконання грошового зобов’язання не визначено, тому суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов’язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Крім того, скаржник зазначає, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2017 було порушено провадження у справі № 915/1327/16 про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а отже вимоги по стягненню інфляційних втрат та 3% річних є поточними, проте поставлені в залежність від дії мораторію незалежно від того конкурсні вони чи поточні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя – Філінюк І.Г. судді – Аленіна О.Ю., Богатиря К.В.) від 16.01.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2017 у справі № 915/819/17 та відстрочено КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» сплату судового збору у розмірі 2600,06 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2018 призначено справу № 915/819/17 до розгляду на 05.02.2018 о 14:30 год.

У зв’язку з перебуванням головуючого судді Філінюка І.Г. у відрядженні з 03.02.2018 по 05.02.2018, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 розгляд справи № 915/819/17 призначено до розгляду на 12.03.2018 о 12:00 год.

06.02.2018 до Одеського апеляційного господарського суду від ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач зазначає, що відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу за порушення строків оплати спожитих послуг встановлена договором, а саме розділом 7 «Відповідальність Сторін», пунктами 7.1. та 7.2 договору №222 від 21.12.2017, що повністю кореспондується із відповідальністю, яка встановлена ч.2 ст. 231 ГК України. Доводи відповідача щодо безпідставності незастосування дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі № 915/1327/16 про банкрутство відповідача є необґрунтованими, у зв’язку з чим ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» в судовому засіданні 12.03.2018 надав пояснення по суті спору, доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.12.2016 між ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» (позивач) та КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (відповідач) укладений договір (код 37.00.11 видаляння та обробляння стічних вод (водовідведення)) № 222 (Договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов’язався у 2017 році приймати від відповідача на очистку господарсько-побутові стічні води (водовідведення) в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов’язався сплачувати за очистку господарсько-побутових стічних вод за встановленим тарифом в терміни, передбачені цим договором (а.с. 8-12).

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата за фактичний обсяг водовідведення відповідач проводить щомісячно на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату протягом 30-календарних днів з дня отримання рахунку. Рахунковим періодом є календарний місяць. Позивач направляє відповідачу рахунки цінним листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 Договору, обсяг водовідведення за звітний період встановлений з 1 по 31 (30) число поточного місяця. Розрахунки за водовідведення здійснюються згідно діючим тарифам. Порядок встановлення і застосування тарифів регулюється уповноваженими органами відповідно з вимогами чинного законодавства. При зміні тарифів, розрахунки проводяться за новими тарифами з дня їх введення. Позивач письмово повідомляє відповідача про зміну тарифів. Повідомлення є невід’ємною частиною договору. Тариф на момент укладання договору складав 3,55 грн. за 1 куб.м водовідведення, без урахування ПДВ 20 %.

Відповідно до п.п. 6.1.5, 6.2.3 Договору (з урахуванням рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2017 у справі № 915/85/17) Виробник зобов’язаний щомісячно, в перший робочий день місяця, наступного за розрахунковим, разом з Споживачем складати акт про фактичний обсяг водовідведення за звітний період.

На виконання п. 6.1.5 Договору, в січні 2017 сторонами складено та підписано акт про витрати питної води відповідачу і скидання стоків за січень 2017 №АК.0.3104ц.0697 від 31.01.2017, згідно якого за вказаний період відповідачу було відпущено 221 861 куб.м питної води, а прийом стічних вод на очистку від відповідача за січень 2017 склав 175 676 куб.м.

Відповідно до п. 10.1 Договору, останній вступає в силу з дати підписання його обома сторонами, скріплення підписами печатками та діє з 01.01.2017 по 31.12.2017 включно, в частині водовідведення, а в частині розрахунків – до повного розрахунку.

Згідно положень ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Проте, відповідач свої договірні зобов’язання не виконав, оплату спожитих послуг за січень 2017 року не здійснив.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 10.07.2017 заборгованість відповідача перед позивачем по Договору за період з 01.01.2017 по 31.01.2017 становить 748 379,76 грн., яка КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» в апеляційному порядку не оскаржується.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо незаконного застосування місцевим господарським судом штрафних санкцій (пені та штрафу), колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 7.2 Договору №222 за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення більше ніж 30 днів – додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, згідно зі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Таким чином, оскільки зобов’язання сторін по Договору №222 є своєчасне надання якісних послуг з боку позивача, та здійснення оплати спожитих послуг з боку відповідача, у разі порушення яких настають правові наслідки, встановлені договором, в даному випадку сторони встановили пеню в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення більше ніж 30 днів – додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги стосовно незаконного нарахуванні пені у розмірі 96 961,31 грн. та штрафу у розмірі 52 386,58 грн.

Також Одеський апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом щодо застосування приписів ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшення нарахованої пені до 48 480,66 грн. та штрафу до 26 193,29 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойка (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом пункту 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Надаючи правову оцінку мотивам, викладеним у рішенні суду першої інстанції, у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами, які свідчать про скрутне становище відповідача, зважаючи на баланс інтересів сторін, а також ту обставину, що крім пені та 7% штрафу з відповідача підлягають стягненню також і 3% річних та інфляційні втрати, ураховуючи ненадання позивачем доказів понесення ним збитків через несвоєчасну оплату відповідачем наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який скориставшись передбаченим ст.83 ГПК України правом, зменшив ці суми на 50%.

Щодо доводів апеляційної скарги про дії мораторію на нарахування інфляційних втрат у розмірі 29 566,44 грн. та 3 % річних у розмірі 11 317,96 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснено по кожному окремому зобов’язанню, періоди прострочення визначені позивачем вірно, розрахунок є арифметично вірним, та підлягають стягненню з відповідача 29 566,44 грн. – інфляційних втрат та 11 317,96 грн. – 3 % річних.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2017 порушено провадження у справі № 915/1327/16 про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частин 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Згідно п. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Згідно ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, оскільки послуги відповідачу надавались у січні 2017 р., а момент права вимоги виник 15.03.2017, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство № 915/1327/16, ці вимоги є поточними, тому на них не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2017 у справі про банкрутство КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» № 915/1327/16.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 провадження у справі про банкрутство № 915/1327/16 припинено.

На підставі викладеного, рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2017 по справі № 915/819/17 є законним та обґрунтованим, оскільки його винесено в результаті повного з’ясування обставин, що мають значення для справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до п. «в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги) покладаються на Комунальне підприємство «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281- 283

Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2017 у справі №915/819/17 – залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» – залишити без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти Управління соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку, передбаченому параграфом 1 глави 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.03.2018.

Головуючий суддя І.Г. Філінюк

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя К.В. Богатир