Рішення № 72703860, 01.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2018Справа № 910/17131/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Головатюка Л.Д., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"(01001, м.Київ, пл. І.Франко, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305)

до підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України(04053, м.Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, буд. 21, код ЄДРПОУ 32253916)

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 171 186,58 грн.

За участю представників учасників судового процесу:

Від позивача Іващенко О.В.(за довіреністю)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 171 186,58 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що свої зобов'язання за зазначеним Договором Відповідач не виконує, внаслідок чого за період 01.01.2017 по 01.09.2017 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.09.2017 становить 134 231,34 грн, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами), відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 порушено провадження у справі №910/17131/17 та призначено до розгляду на 26.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 розгляд справи відкладено на 09.11.2017.

Судове засідання 09.11.2017 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 розгляд справи відкладено на 23.11.2017.

Ухвалою господарського суду від 23.11.2017 продовжено строк розгляду справи №910/17131/17 на п`ятнадцять днів.

Оголошено перерву в судовому засіданні до 21.12.2017.

Судове засідання 21.12.2017 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 15.02.2018.

В підготовче засідання 15.02.2018 сторони представників не направили, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суду не повідомили, про час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 15.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/17131/17 до судового розгляду по суті на 01.03.2018.

В судове засідання 01.03.2018 прибув представник позивача та надав пояснення по справі, подав докази оплати відповідачем основного боргу, в іншій частині позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання 01.03.2018 представників не направив, про причини неявки суду не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 01.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка у квітні 2011 року у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17 вересня 2008 року перейменована у Публічне акціонерне товариство «КИЇВЕНЕРГО» (далі - Позивач) та Підприємством по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України (далі - Відповідач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2014 № 530596 (далі - Договір).

Згідно з пп. 2.2.1. Договору і відповідно до законодавства України Позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах, згідно з Додатком 1 до Договору, а Відповідач згідно п. 2.3.1. зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування Відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до Звертання- доручення та п. 5.1. Договору по приладах обліку за тарифами встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

На підставі п. 5 Додатку 4 до Договору Відповідач зобов'язаний.щомісячно, з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділ тепло збуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та рахунок, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок ..розрахункового періоду.

Відповідно до п. 2 Додатку 4 до Договору, Відповідач до початку розрахункового періоду сплачує на рахунок Позивача вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяць.

Пунктом 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інтттий строк оплати товару, а у разі прострочення оплати товару продавець, відповідно до п. З цієї ж статті, має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами.

Однак, свої зобов'язання за зазначеним Договором Відповідач не виконав, внаслідок чого за період 01.01.2017 по 01.09.2017 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.09.2017 становила 134 231,34грн., що підтверджується обліковими картками (табуляграмами), відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію.

Вищенаведене свідчить про порушення Відповідачем цивільного та господарського законодавства України та законодавства про енергетику.

Вже після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач погасив основну заборгованість в розмірі 134 231,34грн. перед позивачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі-Закон) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п.4 ст. 19 Закону Позивач, як теплопостачальна організація є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності у м. Києві.

У відповідності до ч. 3ст. 20 Закону, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 13 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісяця. У разі застосування щомісячної систем оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Крім того пунктом 18. Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Однак, свої зобов'язання за зазначеним Договором Відповідач не виконав вчасно, внаслідок чого виникла заборгованість.

Вищенаведене свідчить про порушення Відповідачем цивільного та господарського законодавства України та законодавства про енергетику.

Відповідно до пп. 1,7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір укладений між сторонами має ознаки договору про надання послуг, а відтак до даних правовідносин мають застосуватися положення, що регулюють даний вид договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуг, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 901 - 907 ЦК України.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки відповідач сплатив основну заборгованість в розмірі 134 231,34грн. перед позивачем, то спір в даній справі в частині сплати основного боргу припинив своє існування під час розгляду справи в зв'язку оплату відповідачем цього боргу перед позивачем.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Судом враховано, що суб'єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, а тому суд вважає за можливе припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 134 231,34грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору і це припинення не суперечить чинному законодавству.

Пунктом 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п.4.4 вказаної Постанови господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору(наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу, тощо), якщо між сторонами у зв»язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, між сторонами відсутній предмет спору в частині стягнення основного боргу, а тому провадження у справі № 910/17131/17 в частині стягнення основного боргу в сумі 134 231,34грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Суд роз'яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3 108,98 грн. та інфляційні збитки в сумі 12 428,97 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та наявність боргу по договору встановлений судом та не спростований відповідачем належними доказами, нараховані позивачем 12 428,97 грн. інфляційних втрат, 3 108,98 грн. три відсотки річних, задовольняються судом.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 21 417,30 грн.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7 Додатку №4 до Договору, Відповідач за несвоєчасне внесення платежів сплачує Позивачу пеню у розмірі в 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за надані послуги відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7 Додатку №4 до Договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 21 417,30 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник з вини відповідача (на момент звернення позивача до суду існувало прострочене грошове зобов'язання, що порушувало право позивача), то згідно ст. 130 Господарського процесуального кодексу України всі судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/17131/17 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"(01001, м.Київ, пл. І.Франко, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) до підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України(04053, м.Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, буд. 21, код ЄДРПОУ 32253916) в частині стягнення основного боргу в сумі 134 231,34грн.

2. В іншій частині позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго"(01001, м.Київ, пл. І.Франко, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) задовольнити.

3. Стягнути з підприємства по утриманню житлового фонду Національної спілки художників України(04053, м.Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, буд. 21, код ЄДРПОУ 32253916) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго"(01001, м.Київ, пл. І.Франко, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) 12 428(дванадцять тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 97 коп. інфляційних втрат, 3 108(три тисячі сто вісім) грн. 98 коп. 3% річних, 21 417(двадцять одна тисяча чотириста сімнадцять) грн. 30 коп. пені та 2567 (дві тисячі п"ятсот шістдесят сім) грн. 80 коп. - судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 13.03.2018