Постанова № 72703787, 06.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 910/17390/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Кравець Д.М. адвокат за договором від 23.09.2015;

від відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Аромат"на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 (повне рішення складено 30.11.2017)

у справі №910/17390/17 (головуючий суддя Ковтун С.А.)

За позовом приватного підприємства "Аграрне"

до дочірнього підприємства "Аромат"

про стягнення 246133,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/17390/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з дочірнього підприємства "Аромат" на користь приватного підприємства "Аграрне" 53781,99 грн. 3% річних, 192351,64 грн. інфляційних, 3692,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням дочірнє підприємство "Аромат" 08.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у позові.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 23.12.2015 у справі №911/4692/15 було стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар, пеню, 3% річних та інфляційні, і вказане рішення виконане відповідачем в повному обсязі. Суд безпідставно погодився з доводами позивача про те, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних є самостійними, оскільки вказані суми підлягають відшкодуванню виключно разом із сумою боргу.

09.01.2018 матеріали справи №910/17390/17, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 залишено апеляційну скаргу без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази сплати судового збору в сумі 4061,20 грн. та надати докази направлення позивачу копій апеляційної скарги і доданих до неї документів, які у адресатів відсутні, листом з описом вкладення.

25.01.2018 від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додане платіжне доручення від 24.01.2018 про сплату 4061,20 грн. судового збору та докази направлення позивачу копії апеляційної скарги з додатками.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.03.2018.

02.03.2018 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що 3% річних та інфляційні підлягають нарахуванню до моменту припинення зобов'язання.

05.03.2018 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника на лікарняному.

Клопотання відповідача відхилено судом, оскільки частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.01.2014 року між позивачем - Приватним підприємством "Аграрне", як продавцем, та відповідачем - Дочірнім підприємством "Аромат" в особі філії "Сир", як покупцем, було укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 9.

Відповідно до умов зазначеного Договору позивач протягом січня 2014 року - серпня 2015 року передав, а відповідач прийняв Товар на загальну суму 5716648,97 грн. Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі отриманий товар не оплатив, розрахувався частково, у зв'язку з чим, за утворилась заборгованість в сумі 1 799 142,81 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.12.2015 року у справі №911/4692/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, стягнуто з Дочірнього підприємства "Аромат" на користь Приватного підприємства "Аграрне" 1799142 грн. (один мільйон сімсот дев'яносто дев'ять тисяч сто сорок дві гривні) 81 коп. основного боргу, 274122 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі сто двадцять дві гривні) 70 коп. пені, 32083 грн. (тридцять дві тисячі вісімдесят три гривні) 73 коп. 3 % річних та 357364 грн. (триста п'ятдесят сім тисяч триста шістдесят чотири гривні) 00 коп. інфляційних, 36940 грн. (тридцять шість тисяч дев'ятсот сорок гривень) 71 коп. витрат по сплаті судового збору та 48338 грн. (сорок вісім тисяч триста тридцять вісім гривень) 85 коп. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, в редакції чинній до 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення містить ст. 75 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Отже, обставинами, які не підлягають доказуванню у даній справі, є обставини встановлені судовими рішеннями у справі №911/4692/15 щодо неналежного виконання відповідачем умов Договору, наявність та розмір заборгованості.

Наказ, виданий на виконання вказаного рішення, був пред'явлений позивачем до примусового виконання і заборгованість за Договором була повністю сплачена 27.12.2016, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками про рух коштів на рахунку позивача.

У зв'язку із викладеними обставинами позивачем пред'явлено до суду позов про стягнення з відповідача 53781,99 грн. 3% річних, 192351,64 грн. інфляційних, які нараховані на суму основного боргу за період з 01.09.2015 (дата по яку стягнуті відповідні нарахування за рішенням суду) по 26.12.2015 (дата повної сплати суми основного боргу).

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 9, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Як встановлено рішенням суду у справі №911/4692/15 договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже є був чинним і обов'язковим для сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що за отриманий товар позивач розрахувався у повному обсязі лише 27.12.2016, отже саме з цієї дати зобов'язання з оплати є припиненим.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

При цьому вказана норма права не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду про те, що сплата інфляційних нарахувань та трьох процентів річних може бути лише як невід'ємна частина вимоги про сплату основного боргу є необґрунтованим, оскільки статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові N 3-73гс11 від 12.09.2011).

Аналогічні висновки також наведені у п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зазначеним спростовуються доводи скаржника про те, що 3% річних та інфляційні підлягають стягненню виключно разом з основним боргом.

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, позивачем нараховані та заявлені до стягнення 192 351,64 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2015 року по грудень 2016 року та 53781,99 грн. трьох процентів річних за період з 01.09.2015 до 26.12.2016. Перевіривши розрахунок, колегія суддів прийшла до висновку, що він є арифметично та методологічно вірним, зроблений з врахуванням зменшення суми заборгованості, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/17390/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Аромат" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/17390/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17390/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.03.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Б.О. Ткаченко