Постанова № 72703762, 12.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2018 р. Справа№ 910/22904/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Доманської М.Л.

Корсакової Г.В.

за участю секретаря Гуліди А.О.,

та представників:

від ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" - Дзера Ю.М. - ордер КВ№145099 від 12.03.18р.,

від ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" - не з'явились,

від ТОВ „Банош" - ліквідатор Комлик І.С. - паспорт,

від ТОВ „Геос Естейт" - не з'явились,

від Мінекономрозвитку і торгівлі України - не з'явились,

третя особа - ліквідатор Комлик І.С. - паспорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) „НВФ Укрбудпроект 1"

на ухвалу господарського суду м.Києва від 06.12.2017р.

(повний текст складено 06.12.2017р.)

у справі №910/22904/15 (суддя Івченко А.М.)

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) „Трест Київпідземшляхбуд-2"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) „Банош"

2.ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1"

3.Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) „Геос Естейт"

4.Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

ліквідатора ТОВ „Банош" арбітражного керуючого Комлика І.С.

про визнання правочину недійсним в межах справи №910/22904/15 про банкрутство

ТОВ „Банош"

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 06.12.2017р. по справі №910/22904/15 позовну заяву ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" до ТОВ „Банош", ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", ТОВ „Геос Естет", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ліквідатора ТОВ „Банош" арбітражного керуючого Комлика І.С. про визнання правочину недійсним, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 26.09.2017р., задоволено повністю; визнано недійсним правочин - Документ про передачу права від 09.10.2014р., на підставі якого було здійснено передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 від власників свідоцтва Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія „ГЕОС" та ТОВ „ГЕОС ЕСТЕЙТ" до правонаступників власника свідоцтва ТОВ „ГЕОС ЕСТЕЙТ" та ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", дані про що було внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опубліковано в офіційному бюлетені "Промислова власність" №24 за 2014 рік; зобов'язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опублікувати в офіційному бюлетені "Промислова власність" відомості у зв'язку з визнанням недійсним правочину - Документ про передачу права від 09.10.2014 року, на підставі якого було здійснено передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 від власників свідоцтва Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія „ГЕОС" та ТОВ „ГЕОС ЕСТЕЙТ" до правонаступників власника свідоцтва ТОВ „ГЕОС ЕСТЕЙТ" та ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", дані про що було внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опубліковано в офіційному бюлетені „Промислова власність" №24 за 2014 рік; стягнуто судового збору на користь ПАТ „Трест Киівпідземшляхбуд-2": з ТОВ „Банош" суму у розмірі 2133,34 грн.; з ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" суму у розмірі 2133,33 грн.; з ТОВ „Геос Естет" суму у розмірі 2133,33 грн.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, 14.12.2017р. ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" подало апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду м.Києва від 06.12.2017р., в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" до ТОВ „Банош", ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", ТОВ „Геос Естет", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ліквідатора ТОВ „Банош" арбітражного керуючого Комлика І.С. про визнання правочину недійсним відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018р. апеляційну скаргу ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" на ухвалу господарського суду м.Києва від 06.12.2017р. у справі №910/22904/15 залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018р. заяву судді Київського апеляційного господарського суду Остапенка О.М. про самовідвід у справі №910/22904/15 задоволено та передано справу для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень п.п.17.4 п.17 ч.1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" на ухвалу господарського суду м.Києва від 06.12.2017р. по справі №910/22904/15 та призначено розгляд апеляційної скарги на 12.03.2018р.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", а ухвалу господарського суду м.Києва від 06.12.2017р. по справі №910/22904/15 - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1 та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З 15.12.2017р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до п. 9 ч. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В провадженні господарського суду м.Києва на стадії ліквідаційної процедури знаходилась справа №910/22904/15 за заявою ТОВ "Банош" про банкрутство.

26.07.2017р. до господарського суду м.Києва надійшла позовна заява ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" про визнання правочину недійсним в порядку ч.4 ст.10, ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду м.Києва від 27.07.2017р. було прийнято позовну заяву ТОВ "Трест Київпідземшляхбуд-2" про визнання правочину недійсним від 26.07.2017р. до розгляду в межах справи №910/22904/15 та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 23.08.2017р. було залучено до участі у справі Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у якості відповідача 4; зобов'язано ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" надіслати заяву про визнання правочину недійсним в межах справи №910/22904/15 про банкрутство ТОВ "Банош" та додані до неї документи на адресу залученої сторони по справі.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 22.11.2017р. було відкладено розгляд позовної заяви про визнання правочину недійсним з урахуванням заяви про зміну предмету позову на 06.12.2017р.

Судами першої та апеляційної інстанції було розглянуто позовну заяву ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" до ТОВ „Банош", ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", ТОВ „Геос Естет", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ліквідатора ТОВ "Банош" арбітражного керуючого Комлика І.С. про визнання правочину недійсним в порядку ч.4 ст.10, ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 26.09.2017р. та встановлено наступне.

Виходячи зі змісту заяви, під час розгляду справи №910/22904/15 (про банкрутство) Київським апеляційним господарським судом з листа Державної служби інтелектуальної власності України «Про надання інформації» від 03.03.2017р. №1-8/1933, отриманого у відповідь на адвокатський запит від 27.02.2017р. ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" стало відомо, що на підставі рішення Державної служби інтелектуальної власності України №17360 від 25.12.2014р. відомості про передачу права власності на знаки для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 від власників свідоцтва Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „ГЕОС" (далі - ТОВ „Будівельна компанія „ГЕОС") та ТОВ „Геос Естейт" до правонаступників власника свідоцтва ТОВ „Геос Естейт" та ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" було внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опубліковано в офіційному бюлетені «Промислова власність» №24 за 2014 рік (вказане також підтверджується Довідкою від 09.03.2017р. №325/24, наданою ДП «Український інститут інтелектуальної власності»).

14.08.2017р. у відповідь на адвокатський запит від 14.07.2017р., направлений в інтересах ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" було отримано лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про надання інформації» вих. №2311-16/27459-07 від 07.08.2017р., в додатках до якого міститься копія рішення Державної служби інтелектуальної власності №17360 від 25.12.2014р., на підставі якого було здійснено публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для знаків для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак за свідоцтвом України №99483 від співвласника свідоцтва ТОВ „Будівельна компанія „ГЕОС" до ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1".

23.08.2017р., під час судового засідання у суд першої інстанції, у справі №910/22904/15 про визнання правочину недійсним, представником Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до місцевого суду було подано перелік документів щодо передачі права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483, які були долучені до матеріалів справи. Серед вказаних документів наявна копія Документу про передачу права від 09.10.2014р., за яким власне і було здійснено передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 від власників свідоцтва ТОВ «Будівельна компанія „ГЕОС" та ТОВ „Геос Естейт" до правонаступників власника свідоцтва ТОВ „Геос Естейт" та ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1".

Статтею 1113 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Згідно з ч.7 ст.16 Закону України «Про правову охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва (ч.3 ст.16 Закону України «Про правову охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру (ч.9 ст.16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").

Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації (ч.2 ст.1114 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.157 Господарського кодексу України та ст.494 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг) засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.

Видача свідоцтва здійснюється Установою (центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності) у місячний строк після державної реєстрації знака (ст.14 Закону України «Про правову охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

З огляду на вищевикладене, договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг (торгівельні марки) укладаються у письмовій формі і підлягають обов'язковій державній реєстрації.

При цьому, порядок проведення державної реєстрації таких договорів встановлений «Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг», що затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України №576 від 03.08.2001 року (далі - Інструкція).

Згідно з п.п. 1.6, 1.7, 1.8 Інструкції дії, пов'язані з поданням до Державної служби відомостей про передачу права власності на знак, можуть здійснювати: сторона договору; представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) чи інша довірена особа, які діють за дорученням сторони договору. Якщо власником свідоцтва є декілька осіб, то всі дії, пов'язані з передачею права власності на знак та видачею ліцензії на використання знака, визначаються угодою між ними, а право на підписання документів, які подаються до Державної служби, може бути надане одній особі за наявності відповідної довіреності. Якщо один або більше, але не всі, співвласників свідоцтва на знак бажають передати своє право власності на знак на користь інших співвласників, то договір укладається між співвласниками, які передають право власності, та іншими співвласниками.

У відповідності до п.2.1 Інструкції для публікації в бюлетені та внесення до реєстру (реєстру договорів) (реєстрації) відомостей про передачу права власності на знак та надання дозволу (видачу ліцензії) на використання знака (міжнародного знака) до Державної служби подають такі документи: заяву про публікацію та внесення до реєстру (реєстру договорів) відомостей - 1 прим.; договір (ліцензійний договір) або нотаріально засвідчений витяг з договору (ліцензійного договору) - 3 прим.; документ про сплату збору за опублікування відомостей - 1 прим.; довіреність, оформлену з дотриманням вимог чинного законодавства, якщо документи від імені сторони договору подає представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа; довіреність на ім'я представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), оформлену з дотриманням вимог чинного законодавства, від правонаступника власника свідоцтва, якщо він є іноземною особою або особою без громадянства, яка проживає чи має постійне місцезнаходження поза межами України.

Пунктом 3.2 Інструкції встановлено, що Державна служба направляє на адресу, зазначену в заяві, два примірники договору (ліцензійного договору) або два примірники витягу з договору (ліцензійного договору), щодо якого опубліковано та внесено відомості до реєстру (реєстру договорів), та один примірник рішення про публікацію та внесення до реєстру (реєстру договорів) відомостей. Один примірник договору (ліцензійного договору) або витяг з договору (ліцензійного договору) зберігається в Державній службі як контрольний.

Слід зазначити, що майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 Цивільного кодексу України).

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.191 Цивільного кодексу України).

Згідно Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» по відношенню до знака для товарів і послуг, особа набуває на нього право власності.

Отже, знак для товарів і послуг (торгівельна марка) /майнові права на знак для товарів і послуг (торгівельну марку) є майном.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що 07.05.2014р. в рамках виконавчого провадження №43227787 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в зв'язку з чим на все майно Боржника - ТОВ «Будівельна компанія „ГЕОС" було накладено арешт.

Отже, на час передачі права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 від власників свідоцтва ТОВ „Будівельна компанія „ГЕОС" та ТОВ „Геос Естейт" до правонаступників ТОВ „Геос Естейт" та ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" діяв арешт та заборона на відчуження майна боржника.

Крім того, ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" є конкурсним кредитором ТОВ «Банош» в рамках справи про банкрутство останнього.

За наявності арешту (обтяжень) на майно боржника про яке йому було відомо або могло бути відоме, будь-які дії такого боржника (або уповноважених його осіб) направлених на розпорядження або передачу власності на таке майно третім особам є неправомірними.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Так, у ст. 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину (п.2.5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII, що діяв до 15.12.2017р.) господарський суд, приймаючи рішення, мав право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ч.1 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

При цьому, слід зазначити, що положення ст.20 Закону про банкрутство не є єдиною нормою закону, що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство.

Так, зокрема, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 13.04.2016р. в справі №908/4804/14, з огляду на сферу регулювання Закону про банкрутство загалом, і за змістом зазначеної норми статті 20, вона с спеціальною по відношенню до загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з ч.2 ст.4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч.3 ст.104 Цивільного кодексу України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частини першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів (п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону про банкрутство у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Слід зазначити, що наслідками визнання правочину (договору) на підставі якого було передано право власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 недійсним, як за загальними (ст.216 Цивільного кодексу України), так за спеціальними нормами (ст.20 Закону про банкрутство) є повернення майна (знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483), що було передано на виконання правочину.

Зважаючи на обов'язковість державної реєстрації договорів на підставі яких здійснюється передача права власності на знаки для товарів і послуг, апеляційний суд зазначає наступне.

Порядок проведення державної реєстрації договорів про передачу права власності на знаки для товарів і послуг встановлений Інструкцією і процедурно передбачає винесення рішення Державною службою інтелектуальної власності України (станом на сьогодні Міністерство економічного розвитку і торгівлі України) на підставі якого здійснюється публікація в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відповідних відомостей щодо передачі права власності на знак для товарів і послуг.

Згідно з п.2.3 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, що затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 р. №10 (далі - Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг), у процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості щодо зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва.

Пунктом 2.4 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг встановлено, що підставою для внесення відомостей до реєстру є:

- рішення Державної служби інтелектуальної власності;

- рішення судових органів;

- клопотання або заява власника (власників) свідоцтва.

Відповідно до п.1.3 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, відомості, що занесені до реєстру, зміни до них, відомості про видачу дубліката свідоцтва, зміни внаслідок виправлення помилок та інші відомості, що занесені до реєстру, Державна служба інтелектуальної власності публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність». Дані про публікацію зазначених відомостей заносяться до реєстру.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2017р. №320 Державна служба інтелектуальної власності України (ДСІВ) з 19.05.2017р. припинила виконувати функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, а діяльність, пов'язану з їх виконанням відтепер здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Згідно з п.п. 47-2, 47-4, 47-9 п.4 «Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014р. №459 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державну реєстрацію об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної власності; видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності.

Таким чином, зважаючи на процедурні особливості державної реєстрації договорів про передачу права власності на знаки для товарів і послуг, для застосування наслідків визнання правочину недійсним (повернення майна - знака для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 за недійсним правочином) необхідним було здійснення публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відповідних відомостей у зв'язку з визнанням недійсним договору/договорів на підставі якого/яких було здійснено передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 від власників свідоцтва ТОВ „Будівельна компанія „ГЕОС" та ТОВ „Геос Естейт" до правонаступників власника свідоцтва ТОВ „Геос Естейт" та ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", дані про що було внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опубліковано в офіційному бюлетені „Промислова власність" №24 за 2014 рік.

При цьому, публікацію в офіційному бюлетені „Промислова власність"» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідно до п.2, п.7 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII, що діяв до 15.12.2017р.) господарським судам підвідомчі справи про банкрутство, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України

Згідно ч.9 ст.16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII, що діяв до 15.12.2017р.) справи у майнових спорах передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Крім того, в рамках угоди про передачу права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 будь-яких доказів, що підтверджують оплатність вказаного вище договору місцевому суду не було надано ні з боку ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", ні з боку ТОВ „Банош", а у Документі про передачу права від 09.10.2014р., за яким відбулась передача права власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №99483 відсутні будь-які відомості про оплатність чи безоплатність такого правочину.

Апеляційний суд зазначає, що ухвалою господарського суду м.Києва від 20.08.2014р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014р., заяву ТОВ „Будівельна компанія „ГЕОС" про розстрочку виконання рішення господарського суду м.Києва від 03.07.2013р. у справі №910/4236/13 було задоволено частково, а саме відстрочено на 12 місяців, до 20.08.2015р. виконання рішення господарського суду м.Києва від 03.07.2013р. у справі № 910/4236/13.

29.08.2014р. на виконання ухвали було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №43227787 строком до 20.08.2015р.

Відповідно до ч.4 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинний на момент зупинення виконавчого провадження та вчинення правочину) протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається.

Таким чином, арешт накладений на все майно боржника ТОВ „Будівельна компанія „ГЕОС" постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.05.2014р. (виконавче провадження №43227787) був чинним, незважаючи на наявність відстрочки виконання рішення господарського суду м.Києва від 03.07.2013р. у справі № 910/4236/13.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції законно і обґрунтовано задовольнив позовну заяву ПАТ „Трест Київпідземшляхбуд-2" до ТОВ „Банош", ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1", ТОВ „Геос Естет", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ліквідатора ТОВ „Банош" арбітражного керуючого Комлика І.С. про визнання правочину недійсним з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 26.09.2017р.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 255, 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ „НВФ Укрбудпроект 1" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду м.Києва від 06.12.2017р. по справі №910/22904/15 - без змін.

Справу №910/22904/15 повернути до господарського суду м.Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 14.03.2018р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді М.Л. Доманська

Г.В. Корсакова