Рішення № 72703070, 06.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2018Справа № 910/23287/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

до публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" в особі

відокремленого підрозділу "ЗМІЇВСЬКА ТЕС"

про стягнення 35 820,36 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Калетник М.Ю. (довіреність № 1965 від 01.01.2018)

від відповідача Гавкалюк В.В. (довіреність № 293/22 від 11.12.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" в особі відокремленого підрозділу "ЗМІЇВСЬКА ТЕС" (далі - відповідач) про стягнення 35 820,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити вартість товару, поставленого позивачем на підставі договору на закупівлю (поставку) товарів № 12/437 від 17.08.2016.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 35 820,36 грн., з яких: 30 000,00 грн. - частина основного боргу за поставлену продукцію, 1 950,82 грн. - пеня, 771,78 грн. - 3% річних, 3 097,76 грн. - інфляційна складова боргу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.01.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у п'ять днів з дня вручення цієї ухвали. 17.01.2018 відділом автоматизованого діловодства суду були зареєстровані заяви позивача про усунення недоліків позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2018 призначено судове засіданні у порядку спрощеного позовного провадження зі стадії відкриття провадження на 20.02.2018.

14.02.2018 через відділ автоматизованого діловодства суду від відповідача надійшов відзив, у якому сторона просить відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Еквівес» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 20.02.2018 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2018 відкладено розгляд справи у порядку спрощеного провадження на 06.03.2018.

23.02.2018 відділом автоматизованого діловодства суду було зареєстровано подані представником відповідача документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.03.2018 представник позивача подав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Суд не прийняв вказану заяву позивача до розгляду, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

17.08.2016 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено Договір № 12/437 про закупівлю (поставку) товарів (далі - Договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно з умовами Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені у Додатку до Договору.

Згідно з п. 2.5. Договору розрахунки за Продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому Додатком № 1 до Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони визначили найменування, асортимент, кількість та ціну Продукції, яку Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві, а також її загальну вартість - 364 500,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 3 Додатку № 1 до Договору розрахунки за Продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника в наступному порядку: протягом 35 календарних днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції згідно письмових заявок покупця.

Строк поставки продукції повинен складати не більше 20 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки (п. 5 Додатку № 1 до Договору).

Згідно з п. 5.3. Договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. В разі, якщо фактична передача продукції і дата підписання акту приймання-передачі продукції не співпадають, - до підписання акту приймання-передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі № 910/3789/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" до публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" в особі відокремленого підрозділу "ЗМІЇВСЬКА ТЕС" про стягнення 411 038,00 грн. та за зустрічним позовом про стягнення 38 252,92 грн. встановлено наступне.

02.09.2016 року позивач отримав від відповідача заявку № 07/1284-5896 від 29.08.2016 на поставку продукції на загальну суму 364 500,00 грн.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 364 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 15.09.2016 на суму 101 666,00 грн., від 23.09.2016 на суму 213 981,00 грн., від 05.10.2016 на суму 15 273,00 грн., від 10.11.2016 на суму 33 580,00 грн., а також видатковими накладними № Е-1739 від 15.09.2016, № Е-1960 від 05.10.2016, № Е-2363 від 09.11.2016, № Е-1855 від 21.09.2016 та довіреностями відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей № 608 від 09.09.2016, № 884 від 09.11.2016, № 729 від 05.11.2016.

Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов'язання з поставки товару перед відповідачем виконав належним чином.

Вказаним вище рішенням суду за первісним позовом було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 334 500,00 основного боргу (як і визначила в позові сама сторона), 5 097,16 грн. 3% річних, 23 737,50 грн. інфляційних втрат, 5 900,02 грн. витрат по сплаті судового збору. Залишок боргу в сумі 30 000,00 грн. до стягнення в межах справи № 910/3789/17 не пред'являвся.

Відповідно до п. 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, станом на момент вирішення даної справи відповідач, в порушення умов укладеного сторонами договору, вартість поставленої позивачем згідно з вищевказаними актами продукції останньому оплатив не в повному обсязі, залишивши за собою заборгованість у сумі 30 000,00 грн. (364 500,00 грн. (вартість поставленої продукції) - 334 500,00 грн. (сума боргу, пред'явлена до стягнення та стягнута за рішенням суду від 10.05.2017 у справі № 910/3789/17).

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі № 910/3789/17 було визнано заборгованість по акту приймання-передачі від 10.11.2016 на суму 33 580,00 грн., яку й було стягнуто в судовому порядку, а твердження позивача про існування заборгованості за вказаним актом у сумі 30 000,00 грн. є необґрунтованими.

Суд відхиляє вказані заперечення відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем продукції, поставленої згідно з актами від 15.09.2016 на суму 101 666,00 грн., від 23.09.2016 на суму 213 981,00 грн., від 05.10.2016 на суму 15 273,00 грн., від 10.11.2016 на суму 33 580,00 грн., загалом на суму 364 500,00 грн., натомість відповідачем оплачено в рахунок основного боргу лише 334 500,00 грн. під час примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі № 910/3789/17.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі № 910/3789/17 також не встановлено факт оплати відповідачем позивачу вартості продукції на суму 30 000,00 грн.

Спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем свого обов'язку сплатити позивачу грошові кошти за отриманий товар.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про те, що залишкова заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений на суму 364 500,00 грн. становить 30 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 30 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 1 950,82 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом під час розгляду справи та не заперечується позивачем, ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено провадження у справі про банкрутство публічного акціонерного товариства "Центренерго" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі. Розгляд справи про банкрутство публічного акціонерного товариства "Центренерго" триває.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Верховний Суд України у постанові від 12.03.2013 у справі № 29/5005/16170/2011 зазначив, що вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Отже, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає загальну заборону на нарахування неустойки, незалежно від того, перед конкурсним, чи перед поточним кредитором має зобов'язання боржник.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 950,82 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3097,76 грн. інфляційної складової боргу та 771,78 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, не оплатив, відтак допустив порушення зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційної складової боргу, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, розмір 3% становить 771,78 грн., а інфляційної складової боргу - 3 097,76 грн. Відтак, вказані позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Судовий збір з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача у розмірі 1512,86 грн. В іншій частині судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" в особі відокремленого підрозділу "ЗМІЇВСЬКА ТЕС" (03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, літера «Є», ідентифікаційний код 22927045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 8, оф. 199; ідентифікаційний код 37502259) борг у розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч грн. 00 коп.), 3 097,76 грн. (три тисячі дев'яносто сім грн. 76 коп.) інфляційної складової боргу, 771,78 грн. (сімсот сімдесят одна грн. 78 коп.) 3% річних, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 512,86 грн. (одна тисяча п'ятсот дванадцять грн. 86 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.03.2018.

Суддя О.Г. Удалова