Рішення № 72703046, 14.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2018Справа № 910/646/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліал»

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 30 253,88 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маліал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 13 406,65 грн. пені, нарахованої на підставі договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р., 1 524,09 грн. 3% річних, 15 323,14 грн. інфляційних втрат, що в загальному розмірі складає 30 253,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», як покупець за договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р., сплатило грошові кошти за поставлений на підставі даного договору товар з порушенням обумовлених сторонами строків, внаслідок чого позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 26.01.2018р. Господарського суду міста Києва позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 26.01.2018р. про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення №0103045590988, відповідно до якого ухвалу про відкриття провадження від 26.01.2018р. було вручено відповідачу 02.02.2018р.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 26.01.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

13.06.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маліал» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) укладено договір №ПР/БМЕС-17610/НЮ, предметом якого відповідно до п.1.1 є поставка постачальником покупцю фурнітури для метало-пластикових конструкцій згідно зі специфікацією №1 (додаток №1). Рік виготовлення - 2017р.

Найменування, кількість товару зазначені у специфікації №1 (додаток №1), виробник товару - відповідно до специфікації (п.п.1.2, 1.3 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.).

Згідно з п.4.2 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р. датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної обома сторонами договору та вручення товарно-транспортної накладної, оформленої належним чином.

Товар постачається на склад структурного підрозділу «Дніпровське будівельно-монтажне управління» за адресою: 49124, м.Дніпро, вул.Магаданська, буд.43, на умовах DDP (згідно з Incoterms 2010) у ІІ - ІV кварталі 2017р. (п.4.3 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.).

Відповідно до п.5.1 означеного правочину ціна постачальника на фурнітуру для метало - пластикових конструкцій визначається торгами.

Загальна сума договору складає 378 455,40 грн. з урахуванням податку на додану вартість 20% та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів (п.5.2 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.).

Розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.6.3 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.).

Термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2017р. (п.14.1 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 Цивільного кодексу України та ст.ст.264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 378 455,40 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками останніх видатковою накладною №М-00000045 від 22.06.2017р., актом №М-0000011 від 22.06.2017р. та товарно-транспортною накладною №22/06/39 від 22.06.2017р.

Тобто, з наведеного полягає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Маліал» належним чином виконано свої обов'язки з поставки товару за договором. Відповідачем означених обставин спростовано не було.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами укладеного між сторонами правочину передбачено обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість поставленого товару у відповідності до розділу 6 даного договору (п.9.1.1 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.).

Пунктом 6.4 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р. сторонами погоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання видаткової накладної обома сторонами, та вручення товарно-транспортної накладної, оформленої належним чином.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок з оплати поставленого позивачем згідно видаткової накладної №М-00000045 від 22.06.2017р., акту №М-0000011 від 22.06.2017р. та товарно-транспортної накладної №22/06/39 від 22.06.2017р. товару.

Проте, товар, який отриманий відповідачем за договором № ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р., не був оплачений останнім у встановлений договором строк, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» утворилась відповідна заборгованість.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліал» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 392 733,01 грн. за договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р.

Рішенням від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва у справі №910/15438/17, з огляду на невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого позивачем за договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р. товару, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліал» 378 455,40 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 2 146,31 грн., 17 885,91 грн. пені за період прострочки виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару з 04.08.2017р. по 11.10.2017р. та судовий збір в сумі 5 977,31 грн., а всього на загальну суму 404 464,93 грн.

Частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Отже, виходячи з наведеного вище, рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

У вказаному судовому акті було встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» у строки, визначені договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р. своїх обов'язків не виконало, товар, поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Маліал», не оплатило.

Зазначене рішення суду було виконано 29.11.2017р. на підставі наказу №910/15438/17 від 24.10.2017р. Господарського суду міста Києва, що підтверджується платіжним дорученням №23977 від 29.11.2017р.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення пені, 3% річних за період з 12.10.2017р. по 29.11.2017р., тобто за період з наступного дня після дати ухвалення рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва до дати його фактичного виконання, а також інфляційних втрат за період з серпня по листопад місяць 2017р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За змістом ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст.343 Господарського кодексу України зазначено, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.10.2 договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р. покупець за даним договором несе таку відповідальність: у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.

Як вказувалось судом, з огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р., позивачем було нараховано й заявлено до стягнення пеню в сумі 13 406,65 грн., 3% річних у розмірі 1 524,09 грн. за період з 12.10.2017р. (з наступного дня після дати ухвалення рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва) по 29.11.2017р. (дата фактичного виконання рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва) та 15 323,14 грн. інфляційних втрат за період з серпня місяця 2017р. по листопад місяць 2017р.

Проте, суд не погоджується із періодом нарахування позивачем пені, з огляду на положення п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до яких день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Судом враховано, що 29.11.2017р. не є днем прострочення у розумінні ст.549 Цивільного кодексу України, а отже застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати неустойки за визначений день є неправомірним. Наявність в укладеному між сторонами договорі положення про те, що пеня нараховуються за кожен день прострочення, включаючи день оплати, не змінює вказаних висновків суду.

Отже, оскільки днем фактичного погашення заборгованості є 29.11.2017р., нарахування неустойки за вказаний день є необґрунтованим. Здійснивши власний перерахунок пені за період з 12.10.2017р. (з наступного дня після дати ухвалення рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва) по 28.11.2017р. (день, який передує фактичній сплаті заборгованості), суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені на суму 13 126,70 грн.

Щодо вимог по стягнення 3% річних за період з 12.10.2017р. (з наступного дня після дати ухвалення рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва) по 29.11.2017р. (дата фактичного виконання рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва) та інфляційних втрат за період з серпня місяця 2017р. по листопад місяць 2017р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати за поставлений позивачем товар по договору №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017р., то у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних за період, який визначений судом з 12.10.2017р. (з наступного дня після дати ухвалення рішення №910/15438/17 від 11.10.2017р. Господарського суду міста Києва) по 28.11.2017р. (день, який передує фактичній сплаті заборгованості), суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 493,08 грн.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок інфляційних втрат за період прострочки виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, який наданий позивачем, є вірним, внаслідок чого стягненню з відповідача підлягають 15 323,14 грн. інфляційних втрат за період з серпня місяця 2017р. по листопад місяць 2017р.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліал» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягають задоволенню частково на вказані вище суми.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліал» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 30 253,88 грн.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліал» (49000, м. Дніпро, вул. Марка Озерного, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 37538490) пеню у розмірі 13 126,70 грн., 3% річних в сумі 1 493,08 грн., інфляційні втрати на суму 15 323,14 грн., та судовий збір в розмірі 1 743,89 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 14.03.2018р.

Суддя М.О.Любченко