Рішення № 72702864, 06.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2018

Справа № 910/20834/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло-Сервіс Груп”

до Публічного акціонерного товариства “Київенерго”

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Ільєнко О.О.

Представники сторін – не з’явились.

СУТЬ СПОРУ:

22 листопада 2017 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло-Сервіс Груп” (позивач) на розгляд суду надійшла позовна заява № 138/11/17 від 16.11.2017 року в якій викладені позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Київенерго” (відповідач) надмірно сплачених коштів в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року (суддя Котков О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/20834/17, розгляд справи призначено на 19.12.2017 року.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2017 року судом постановлено здійснювати розгляд справи № 910/20834/17 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 23.01.18 року.

В судовому засіданні 23.01.2018 року оголошено перерву до 01.02.2018 року, судом надано відповідачу строк до 29.01.2018 року для підготовки пояснень. Окрім цього, суд відмічає, що за ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в судовому засіданні 23.01.2018 року, судом постановлені ухвали, які були занесені до протоколу судового засідання, про відхилення поданих з боку ПАТ “Київенерго”: клопотання б/н від 18.12.2017р. «Про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог», заяви б/н від 15.01.2018р. «Про припинення провадження» та усно заявленого клопотання про зобов’язання позивача здійснити додатковий розрахунок суми позовних вимог.

З приводу відхилення зазначених клопотань, суд вказує наступне.

19 грудня 2017 року через канцелярію до суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 18.12.2017р. «Про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог», в якому останній просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, оскільки рішення у даній справі може вплинути її права та обов'язки з огляду на те, що якщо суд у даній справі візьме до уваги розрахунок позивача з урахуванням визнання нечинною з моменту прийняття Постанови НРКРЕКП № 613 про встановлення тарифів на теплову енергію та здійснить перерахунок суми боргу, позивач буде змушений звернутись з позовом до суду про стягнення збитків з НКРЕКП в частині відмовлених позовних вимог, спричинених діями (бездіяльністю) останньої.

Згідно положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Вищий господарський суд України в п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що згідно зі статтею 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, зазначається далі у цій же постанові, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що відповідачем не обґрунтовано, яким чином рішення у справі може вплинути на права або обов’язки НКРЕКП щодо однієї із сторін, і викладене ним обґрунтування клопотання по суті зводиться до обставин можливого звернення відповідачем з позовом до суду про стягнення збитків з НКРЕКП в частині відмовлених позовних вимог, спричинених діями (бездіяльністю) НКРЕКП, обставини чого не є підставами для залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору в аспекті вимог ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання.

За п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В своїй постанові «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 пленум Вищого господарського суду України постановив роз’яснення, згідно яких господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Зважаючи на викладене, з урахуванням наявності між сторонами неврегульованих питань щодо стягнення надмірно сплачених коштів в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок), суд вказує про відсутність підстав для припинення провадження у справі № 910/20834/17 в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

В частині заявленого усно відповідачем клопотання про зобов’язання позивача здійснити додатковий розрахунок суми позовних вимог, то суд зауважує на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, в тому числі, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

В своїй постанові 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, постановив роз'яснення, згідно яких суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Враховуючи зазначення позивачем в позові № 138/11/17 від 16.11.2017 року ціни позову та надання розрахунки суми, що стягується, з огляду на те, що положеннями ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України не передбачено надання позивачем додаткового розрахунку суми позовних вимог, зважаючи, що відповідач не обмежений в праві здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо він посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем), необґрунтованим є відповідне усне клопотання відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/20834/17 до судового розгляду по суті; призначено судове засідання до судового розгляду по суті на 06.03.18 року.

За ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представники сторін в судове засідання 06.03.2018р. не з’явилися, про наявні поважні причин неявки не повідомили. Відтак, суд вважає, що неявка у судове засідання сторін у справі, яких належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2006 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка у квітні 2011 року відповідно до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17 вересня 2008 року перейменована у ПАТ «Київенерго» (надалі – Енергопостачальна компанія або Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Житло-Сервіс Груп” (далі – Абонент або Споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640124 (копія договору в справі, по тексту – Договір або Договір постачання).

Позивач зазначає, що у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року загальний обсяг споживання Споживачем теплової енергії склав 906,839 Гкал.

Розрахунок здійснювався на підставі виставлених відповідачем рахунків, розрахованих виходячи із тарифу, встановленого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

Окружним адміністративним судом міста Києва було розглянуто адміністративний позов ЖБК «Річковик-2» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» та визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, та постановлено в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.

За відповідних викладених в позові обставин позивач вважає, що має місце переплата коштів за спожиту теплову енергію за опалювальний період 2015-2016 років, оскільки було визнано нечинною постанову НКРЕКП № 613, в зв'язку з чим нарахування за спожиту теплову енергію за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року має здійснюватись згідно тарифу в розмірі 293,50 грн. за Гкал, оскільки тариф 531,1 грн. за Гкал нечинний та незаконний.

При цьому позивач вказує, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ «Київенерго» на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року. А тому, для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії за період квітень 2015 квітень 2016p.p. буде вірним застосування тарифу - 295,17 грн./Гкал.

З посиланням на ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачені ним кошти в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок).

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що посилання позивачем у позовній заяві на норми ст. 525,530 ЦК України не породжує у відповідача обов’язку повернення суми надмірно сплачених грошових коштів, оскільки дані норми застосовуються до зобов’язальних правовідносин, тоді як позовні вимоги в частині стягнення надлишково сплачених грошових коштів повинні регулюватися ст. 1212 ЦК України, (витяг із ЄДР судових рішень - постанова КАГС від 18.07.2017 у справі № 910/13098/16). Відтак, відповідач вважає, що строк оплати, тобто повернення грошових коштів не наступив, оскільки на адресу відповідача не надходило вимога про повернення таких коштів.

Оцінивши в нарадчій кімнаті наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вже було встановлено судом, 01 квітня 2006 року між сторонами укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640124.

Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач зобов’язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Споживач зобов’язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Сторонами не заперечується, що в період з квітня 2015 року по квітень 2016 року Постачальник надав Споживачу узгоджені сторонами в договорі послуги, в підтвердження чого були складені облікові картки та акти приймання-передавання товарної продукції (копії містяться в справі). З відповідних документів випливає, що розрахунок за послуги здійснювався виходячи із тарифу, встановленого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

Матеріали справи свідчать, що Окружним адміністративним судом міста Києва було розглянуто адміністративний позов ЖБК «Річковик-2» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» та визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, та постановлено в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.

Так, оскільки було визнано нечинною постанову НКРЕКП № 613, нарахування за спожиту теплову енергію має здійснюватись згідно діючого відповідного тарифу.

З матеріалів справи слідує про перерахування позивачем на користь відповідача 220 225,08 грн. з них: 198 526,12 грн. в оплату Договору, сплачені в: травні 2015 року, липні 2015 року, грудні 2015 року, січні 2016 року, лютому 2016 року, березні 2016 року та 21 698,96 грн. в оплату угоди № Р1640124-04/16 від 27.04.2016р. за період квітень-травень 2016 року (копія угоди в справі), що підтверджується платіжними дорученнями №№: 31, 59, 128, 148, 147, 156, 173,225, 226, 262, 263, 264, 347, 437, 438, 486 та 538.

Як зазначає позивач, в період з квітня 2015 року по квітень 2016 ним надмірно сплачено на користь відповідача грошових коштів в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок), оскільки було визнано нечинною постанову НКРЕКП № 613.

В інформаційному листі «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм ГПКУ» від 29.06.2010 № 01-08/369 Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України і у питанні: «Чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу?», довів до відома судів, що відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій України" суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Стаття 6 Закону України "Про статус суддів" відносить до обов'язків суддів при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ. Частиною першою статті 1 ГПК передбачено, що звернення до господарського суду зазначених у цій нормі юридичних осіб і громадян здійснюється за захистом їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У частинах першій і четвертій статті 4 ГПК йдеться про вирішення господарським судом спорів на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також норм права інших держав. З урахуванням наведеного господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Матеріально-правовими підставами заявленого позивачем позову є ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, з посиланням на які позивач просить суд стягнути з відповідача надмірно сплачені ним кошти в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок).

В той же час, питання повернення особою, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), та зобов'язання повернення потерпілому цього майна, регулюється положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. А тому, суд застосовує відповідні норми права, якими регулюються спірні правовідносини у даній справі, з урахуванням при цьому матеріально-правових підстав позову, викладених позивачем.

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995р. № 227 підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін платникам помилково зараховані кошти.

Так, з правових конструкцій ч. 2 ст. 530 кодексу та п. 6 Указу випливає, що строк (термін) виконання боржником взятого на себе обов'язку може бути не встановлений сторонами або ж визначений моментом пред'явлення вимоги, у зв’язку з чим законодавець встановив, що у таких випадках, кредитор має право вимагати виконання такого обов’язку у будь-який час. При цьому ж, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, а боржник, відповідно, повинен повернути в 5-денний термін платнику помилково зараховані кошти.

Доказів надсилання позивачем та отримання відповідачем вимог про повернення Постачальником на користь Споживача надмірно сплачених ним коштів в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок) матеріали справи не містять.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, з урахуванням відсутності належних та достатніх доказів про направлення та отримання відповідачем від позивача вимоги про повернення надмірно сплачених ним коштів в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок) недоведеними, в силу ст.ст. 76, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позові підстав є позовні вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів в сумі 244 299,66 грн. (двісті сорок чотири тисячі двісті дев’яносто дев’ять гривень 66 копійок), строк виконання щодо перерахування яких у відповідача, в силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6 Указу Президента, є таким, що не настав.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.03.2018р.

Суддя О.В. Котков