Постанова № 7270239, 10.12.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

          13:16           № 3/542

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до за участюКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» Прокуратури Печерського району міста Києва

простягнення коштів у розмірі 204891 грн. 81 коп. У судовому засіданні 10 грудня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі –також «Позивач») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»(надалі –також «Відповідач») про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»(р/р 260063516201 в банку «Регіонального розвитку»м. Києва МФО 300540 код 03366569) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік, у розмірі 204523, 65 грн. та пені у розмірі 368, 16 грн., що разом складає 204891, 81 грн.; заборгованість стягнути до доходної частини Державного бюджету України на р/р 31219230700001 ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, код призначення платежу 50070000;01 адміністративно-господарська (штрафна) санкція за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідачем було допущено порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, відповідно до змісту якої для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Представником Позивача було зазначено, що відповідно до Звіту Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, Відповідач мав працевлаштувати 26 інвалідів, а фактично працевлаштував лише 17 інвалідів. Таким чином, Відповідачем фактично не було працевлаштовано 9 інвалідів. Відповідно до поданого звіту середня заробітна плата за рік складає 22724, 85 грн. Отже, оскільки у Відповідача не було створено 7 (семи) робочих місць для інвалідів, які, відповідно не працевлаштовані, то, на думку представника Позивача, відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»у Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»утворилася заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 204 523 грн. 65 коп. та пеня за порушення строків сплати зазначеної суми заборгованості у розмірі 368, 16 грн., що разом складає 204891, 81 грн.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, посилаючись на відсутність в діях Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»порушень вимог закону по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ним були вжиті всі заходи для працевлаштування інвалідів та була надана інформація про вакантні місця для інвалідів до органів державної служби зайнятості, проте особи з інвалідністю, які перебували на обліку в центрі зайнятості як шукачі роботи та безробітні, протягом 2007 року для працевлаштування за вказаними Відповідачем вільними вакансіями до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»не направлялись.

Також представником Відповідача в судовому засіданні було зазначено, що обов’язок по фактичному працевлаштуванню інвалідів на суб'єкта господарювання, який використовує найману працю, чинним законодавством не покладається.

Представник Прокуратури Печерського району міста Києва позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача та представника Прокуратури Печерського району міста Києва, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського Кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Положенням частини першої статті 5 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про зайнятість населення»працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення»підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі –також «Закон»).

Частиною другою статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності.

Частиною третьою статті 18 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18-1 Закону інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини третьої статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини п’ятої статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частинами третьою та четвертою статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).

Відповідно до частини восьмої статті 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно Звіту Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»за 2007 рік про зайнятість і працевлаштування інвалідів середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 656 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 17 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»становить 26 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 22724, 85 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, протягом 2007 року Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»до Печерського районного центру зайнятості подавалися звіти за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» (29 січня 2007 року, 28 лютого 2007 року, 22 березня 2007 року, 23 квітня 2007 року, 23 травня 2007 року, 25 червня 2007 року, 23 липня 2007 року, 23 серпня 2007 року, 24 вересня 2007 року, 24 жовтня 2007 року, 23 листопада 2007 року, 10 грудня 2007 року, 24 грудня 2007 року), затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19 грудня 2005 року, з інформацією про наявність вакантної посади менеджера зі збуту (можливість працевлаштування інваліда).

Листом Київського міського центру зайнятості від 9 липня 2009 року № 11-6767 у відповідь на судовий запит проінформовано, що «Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»до Печерського районного центру зайнятості 29.01.2007 р., 28.02.2007 р., 22.03.2007 р., 23.04.2007 р., 23.05.2007 р., 25.06.2007 р., 23.07.2007 р., 23.08.2007 р., 24.09.2007 р., 24.10.2007 р., 23.11.2007 р., 10.12.2007 р. були подані звіти за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»… з інформацією про наявність вакантних посад для осіб з інвалідністю… Особи з інвалідністю, які перебували на обліку в центрі зайнятості як шукаючі роботу та безробітні, протягом 2007 року для працевлаштування за вказаними вакансіями до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»не направлялись у зв’язку з тим, що вони не відповідали вимогам до претендента на вакансію».

Таким чином, як підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи, особи з інвалідністю протягом 2007 року для працевлаштування за поданими вакансіями до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»не направлялись.

Представником Позивача не було надано суду доказів, які спростовують вищезазначене, так як і не було доведено факт відмови Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» у працевлаштуванні інвалідів, який були направлені до даного суб'єкта господарювання.

Аналізуючи вищезазначені нормативні положення законодавчих актів, а також інші обставини, на яких грунтуються заявлені позовні вимоги, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Визначення поняття робочого місця і умов, за яких воно вважалося створеним, наводилось у Положенні про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 31.01.2007 № 70).

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005 № 2961-IV (набрав чинності з 01.01.2006) і розуміється як:

робоче місце інваліда –місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда –окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Обов’язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації прцевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1434 основним завданням Фонду, зокрема, є контроль за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом.

Враховуючи вищезазначене, Суд звертає увагу, що закон поклав на підприємства, установи, організації обов’язок з самостійного працевлаштування інвалідів, зміст якого визначений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням інваліда безпосередньо до роботодавця або за направленням від відповідної державної служби зайнятості. При цьому зміст зобов’язання з працевлаштування інвалідів, визначений нормами статті 18 вказаного Закону не передбачає обов’язку роботодавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою їх працевлаштування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що передбаченими статтями 18 та 19 Закону обов’язкам роботодавців по працевлаштуванню інвалідів кореспондує передбачений частиною третьою статті 18-1 Закону обов’язок державної служби зайнятості здійснювати пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відтак, передбачений статтею 19 Закону обов’язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов’язком роботодавця здійснювати фактичний пошук інвалідів для їх працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця такий обов’язок не покладається.

Суд роз’яснює, що обов’язок по забезпеченню роботодавцем працевлаштування інвалідів буде виконаний останнім в передбаченому законом обсязі у випадку дотримання роботодавцем нормативних вимог статті 18 Закону (виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Отже, законодавство України в сфері соціальної захищеності інвалідів обов’язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів. Обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

В контексті вищезазначеного, Суд акцентує увагу на положенні статті 19 Конституції України, у відповідності до якої правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Конвенцією про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікованою Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159” встановлено, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем створено всі умови робочого місця та виконано вимоги чинного законодавства, що регулює основи соціальної захищеності інвалідів, повідомлено відповідні органи про наявність вільних вакансій для інвалідів та вимоги до них для інвалідів.

В матеріалах справи наявні копії листів, з яких вбачається, що Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»самостійно зверталося до служб зайнятості з проханням у сприянні працевлаштування інвалідів на вільні на підприємстві вакансії для інвалідів.

Тому Суд приходить до висновку, що, оскільки Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів ще не є беззаперечною ознакою необхідності притягнення підприємства до відповідальності, яка може наступити лише у випадку невиконання останнім прямо передбачених чинним законодавством імперативних вимог.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, пояснень представників сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

          В задоволенні адміністративного позову –відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Є. Блажівська