Постанова № 7270206, 09.12.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

          13:00           № 2а-821/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом ТОВ «Кіноманія» до за участюКиївської регіональної митниці

Прокуратури міста Києва провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення У судовому засіданні 9 грудня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіноманія»(надалі –Позивач або ТОВ «Кіноманія») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської регіональної митниці (надалі –Відповідач або КРМ), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення від 22 серпня 2008 року № 64. В процесі судового розгляду справи Позивач неодноразово вносив доповнення до позовної заяви із уточненням позовних вимог та підстав позову. В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав та зазначив, що висновки акту перевірки є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення є такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначив, що Відповідач у процесі перевірки встановив, що Позивач ввозив на митну територію України кіноплівку (фільмокопії) експоновану із звуковою доріжкою із записом відповідних кінофільмів. Відповідач вважає, що Позивачем не було включено до митної вартості вказаних товарів роялті, які сплачувались Позивачем за права прокату кінофільмів. Також, Позивач не включив до митної вартості фільмокопій вартість послуг по здійсненню їх субтитрування. Це в свою чергу призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів і, як наслідок, до несплати належних податків і зборів.

Позивач не погоджується і з висновками перевірки щодо необхідності включення сум роялті до митної вартості товарів, з огляду на те, що зовнішньоекономічні договори не передбачали сплату ліцензійних платежів у якості умови продажу товарів (фільмокопій) Позивачу. Також, Позивач вважає, що оскільки податок на додану вартість нараховується та сплачується виходячи із митної вартості товарів, задекларованої у вантажно-митній декларації на момент перетину митного кордону України, а сума роялті, що підлягає сплаті, не визначена на момент подання вказаної декларації, то Позивач не порушував норми законодавства про оподаткування та визначення митної вартості не включивши суми роялті до складу митної вартості. Також, на думку Позивача, згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»не є об’єктом оподаткування цим податком операції з виплат роялті у грошовій формі, а відтак оподаткуванню підлягає виключно вартість фільмокопій, скоригована згідно з положенням статті 267 Митного кодексу України.

Позивач вважає, що висновки перевірки щодо необхідності включення до митної вартості фільмокопій вартості послуг по здійсненню субтитрування такими, що не відповідають статтям 259, 267 Митного кодексу України, оскільки вказані послуги надавались не продавцем фільмокопій, і тому, на думку Позивача, вартість таких послуг не повинна включатись у ціну, сплачену на користь продавця таких товарів (фільмокопій) та/або на користь продавця через третіх осіб, та або на пов’язаних з продавцем осіб.

З наведених підстав Позивач просить позов задовольнити в повному обсязі і скасувати податкове повідомлення.

Відповідач проти позову заперечував, авважаючи висновки перевірки такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Щодо включення роялті до митної вартості фільмокопій, Відповідач зазначив, що протягом періоду, що перевірявся, Позивач на підставі укладеного ліцензійного договору між компанією WARNER BROTHERS PICTURES INTERNATIONAL (надалі –WARNER) мав ліцензію щодо прав прокату кінофільмів мовою та у межах території.

У свою чергу, Позивач, у якості винагороди за надану ліцензію, сплачував на користь WARNER роялті у розмірі 89% від валового доходу, нарахованого у кожному фінансовому році протягом строку (який триває з 1 січня по 31 грудня) (або його частині), починаючи з 1 січня 2006 року, зменшеного на 100% витрат, дозволених WARNER, пов’язані із розповсюдженням, крім спеціальних кінофільмів, кінофільмів з фіксованим платежем, кінофільмів третіх осіб і кінофільмів з мінімальним гарантійним платежем.

На думку Відповідача, товаром, який Позивач імпортував на митну територію України, є кіноплівка експонована із звуковою доріжкою із записом відповідного кінофільму. Відтак, сума роялті, яка підлягає сплаті на користь власника виключних майнових прав інтелектуальної власності на відповідний кінофільм (аудіовізуальний твір), має включатись у митну вартість такого товару, оскільки роялті стосуються оцінюваних товарів та сплата роялті є умовою прокату відповідного кінофільму в Україні. Також, Відповідач вважає, що ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»(Росія) та компанія WARNER BROS. DISTRIBUTING (Великобританія) є пов’язаними із WARNER особами в розумінні статті 267 Митного кодексу України, оскільки вказані компанії опосередковано контролюються WARNER.

Щодо необхідності включення до митної вартості послуг субтитрування, то Відповідач у процесі перевірки встановив, що у окремих випадках Позивач укладав договори із нерезидентами (ТОВ «Субтитри», ТОВ «ІМТ»(обидва –Росія)) про надання послуг по нанесенню на фільмокопію субтитрів, які є невід’ємною складовою частиною такої фільмокопії та відносяться до фільмокопій. Зокрема, Позивач передавав вказаним фірмам для проведення розмітки та субтитрування фільмокопію і монтажні листи, а вищевказані фірми проводили їх субтитрування. Після цього субтитрована фільмокопія ввозилась на митну територію України.

Таким чином, на думку Відповідача, Позивач при ввезенні на митну територію України товару «кіноплівка експонована, позитивна із звуковою доріжкою із записом відповідного кінофільму»до митної вартості, яка є базою оподаткування, не було включено вартість субтитрування (89 817,69 грн.) та роялті (6673475,29 грн.), що спричинило заниження податкового зобов’язання по сплаті ПДВ на суму 1352658,60 грн. На підставі зазначеного,Т Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник прокуратури підтримав пояснення Відповідача та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

В період часу з 25 квітня 2008 року по 11 червня 2008 року посадовими особами

Київської регіональної митниці була проведена перевірка дотримання ТОВ «Кіноманія»митного законодавства України за період з 01 червня 2004 року по 01 червня 2007 року.

За результатами перевірки складено Акт №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року. Не погоджуючись із викладеними у зазначеному Акті висновками, 26 червня 2008 року Позивач подав зауваження і заперечення до нього. Відповідач розглянув вказані зауваження і заперечення та частково їх врахував, склавши Доповнення № 1 до Акту №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року. Отримавши та ознайомившись із вказаними Доповненням № 1, Позивач направив Відповідачу лист від 12 серпня 2008 року із повторними зауваженнями до Акту №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року. Відповідач у листі від 19 серпня 2008 року № 35/1.4 – 10/8398 повідомив Позивача, що залишив вказані зауваження без розгляду у зв’язку із порушенням Позивачем термінів надіслання заперечень на Акт.

На підставі Акта перевірки №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року та згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 267 Митного кодексу України, пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»Київською регіональною митницею винесено податкове повідомлення форми «Р»від 22 серпня 2008 року № 64, яким Позивачу визначено суму податкового зобов’язання з урахуванням штрафних санкцій за сплатою податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб’єктами підприємницької діяльності, у розмірі 2028 987,90 грн. (у тому числі 1352658,60 грн. –за основним платежем, 676 329,30 грн. –за штрафними санкціями).

Позивач не погодився із висновками, викладеними у Акті перевірки №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року та визначеною сумою податкового зобов’язання, та просить скасувати податкове повідомлення форми «Р»від 22 серпня 2008 року № 64 повністю.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року та Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, які прийняті 15 квітня 1994 року Світовою організацією торгівлі, ратифіковані Україною 10 квітня 2008 року та які набули чинності для України 16 травня 2008 року, Митним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про кінематографію».

Статтею 69 Митного кодексу України встановлено, що незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України.

Відповідно до статті 41 Митного кодексу України однією з форм митного контролю є перевірка митними органами системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

Підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати стосовно тих податків і зборів (обов’язкових платежів), які віднесені до їх компетенції.

Так, Київською регіональною митницею, відповідно до пункту 4 Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1730, було проведено перевірку дотримання ТОВ «Кіноманія»законодавства України з питань митної справи за період з 01 червня 2004 року по 01 червня 2007 року, за результатами якої складено Акт №8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року та Додаток № 1 до цього Акту від 17 липня 2008 року.

Перевіркою встановлено та під час судового розгляду підтверджено, що на підставі укладеного ліцензійного договору щодо кінофільмів між WARNER BROTHERS PICTURES INTERNATIONAL (УОРНЕР БРАЗЕРС ПІКЧЕРЗ ІНТЕРНЕШНЛ), підрозділом WARNER BROS. DISTRIBUTION INC. (УОРНЕР БРАЗЕРС ДІСТРІБЬЮШН ІНК.) і ТОВ «Кіноманія»від 08 серпня 2006 року (далі також –Ліцензійний договір), WARNER надає Ліцензіатові (Позивачу) на строк ліцензію щодо прав прокату кінофільмів мовою у межах території, а Позивач у якості винагороди за надання прав сплачує WARNER роялті у розмірі 89% від валового доходу, нарахованого у кожному фінансовому році протягом строку (який триває з 1 січня по 31 грудня) (або його частині), починаючи з 1 січня 2006 року, зменшеного на 100% допустимих WARNER витрат на розповсюдження, крім спеціальних кінофільмів, кінофільмів з фіксованим платежем, кінофільмів третіх осіб і кінофільмів з мінімальним гарантійним платежем.

Протягом періоду, що перевірявся, Позивач здійснював ввезення на митну територію України, а саме отримував від нерезидентів (ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»(Росія), WARNER BROS. DISTRIBUTING (Великобританія)), кіноплівку експоновану, позитивну завширшки 35 мм, із звуковою доріжкою кінофільмів виробництва WARNER, а саме: «Вторгнення», «Зодіак», «Відважна», «Беовульф», «Пристріли їх», «Гаррі Поттер і Орден Феніксу», «Лак для волосся», «Тринадцять друзів Оушена», «Перелом», «Смак життя», «Темні початки: Золотий компас», «Час Пік-3»(надалі - Фільмокопії).

Так, на підставі договорів, оглянутих в судовому засіданні, ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»(Росія) надавало Позивачу послуги із виготовлення фільмокопій. При чому такі послуги надавались з відома WARNER (наприклад, п. 2.3. Договору № 67-ТДО від 21 травня 2007 року, Т. 1, а.с. 118).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.25 Частини другої Ліцензійної угоди, витратами на копіювання –є витрати попередньо погоджені WARNER у письмовій формі і пов’язані з виготовленням копії Кінофільмів, включаючи, зокрема, витрати на копіювання, бобіни і банки, редагування, попередньо погоджене з WARNER у письмовій формі, дублювання та/або додавання субтитрів, попередньо погоджені WARNER у письмовій та суми ввізного мита і зборів.

Відповідно до листа WARNER від 21 жовтня 2009 року «Україна –лист для митниці»(Т.2, а.с. 78) WARNER підтвердила, що усі питання стосовно маркетингу і розповсюдження кожного Кінофільму, включаючи, без обмежень, кількість копій, цифрових копій (у разі їх наявності) та інших Матеріалів, бюджет Допустимих витрат на розповсюдження, порядок і графіки виходу, стратегія рекламування, доведення до відома громадськості, маркетингу, просування підтверджуються та завжди підтверджувалися компанією WARNER на підставі Ліцензійної угоди. Також, у п. 2 вказаного листа WARNER підтвердила, що Позивач отримав права на розповсюдження у кінотеатрах таких кінофільмів на території України у 2007 році: «Вторгнення», «Зодіак», «Відважна», «Беовульф», «Пристріли їх», «Гаррі Поттер і Орден Феніксу», «Лак для волосся», «Тринадцять друзів Оушена», «Перелом», «Смак життя», «Темні початки: Золотий компас», «Час Пік-3».

Відповідно до листа WARNER від 21 жовтня 2009 року «Україна –Гаррі Поттер і орден Фенікса»(Т.2, а.с. 81) WARNER повідомила Позивача, що російськомовні копії кінофільму «Гаррі Поттер і орден Фенікса»можуть бути замовлені ним напряму у ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр». Отримання Позивачем вказаних копій підтверджується уніфікованим адміністративним документом (вантажно-митною декларацією) від 16 липня 2007 року (Т. 1, а.с. 229).

Також, згідно з Ліцензійною угодою WARNER зобов’язала Позивача знищувати копії фільмів після їх використання. Факт знищення підтверджується наявними у матеріалах справи електронними листами WARNER та додатками до актів виконаних робіт (Т. 2, а.с. 67-72).

У свою чергу, Позивач у якості винагороди за надану ліцензію, сплачував на користь WARNER роялті у розмірі 89% від валового доходу, нарахованого у кожному фінансовому році протягом строку (який триває з 1 січня по 31 грудня) (або його частині), починаючи з 1 січня 2006 року, зменшеного на 100% витрат, дозволених WARNER, понесених на розповсюдження, крім спеціальних кінофільмів, кінофільмів з фіксованим платежем, кінофільмів третіх осіб і кінофільмів з мінімальним гарантійним платежем.

Перевіркою було встановлено, що Позивач здійснював щомісячний розрахунок роялті по фільмах, які перебували у прокаті у відповідному місяці. За результатами розрахунків складався щомісячний двосторонній Акт до Ліцензійної угоди, підписаний відповідальними особами підприємства та проводився перерахунок коштів в іноземній валюті. Так, протягом періоду, що перевірявся, за результатами прокату кінофільмів у 2007 році «Вторгнення», «Зодіак», «Відважна», «Беовульф», «Пристріли їх», «Гаррі Поттер і Орден Феніксу», «Лак для волосся», «Тринадцять друзів Оушена», «Перелом», «Смак життя», «Темні початки: Золотий компас», «Час Пік-3»Позивачем було перераховано на користь WARNER 6673475,29 грн.

Суд звертає увагу на те, що Позивач під час митного оформлення фільмокопій не зазначав у декларації митної вартості (графа 15, 16 ДМВ-1) дані про ліцензійні платежі за використання ним об’єктів інтелектуальної власності. Однак, у листах від 20 листопада 2007 року за вих. № 07/139 та від 06 грудня2007 року за вих. № 07/156 (Т.2, а.с. 51, 52) Позивач інформує Відповідача про те, що Позивач за використання майнових прав сплачує ліцензійні платежі на користь WARNER. Оскільки такі платежі розраховуються виходячи із зборів кінотеатрів, що будуть демонструвати зазначений фільм, то на момент отримання фільмокопій із фільмом від ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр», визначити розмір ліцензійних платежів на користь власника аудіовізуального твору неможливо. Позивач гарантував, що надасть Відповідачу копії документів, що свідчать про нарахування та сплату таких платежів. Однак, такі документи не надавались.

Відповідач прийшов до висновку, що ліцензійні платежі, які сплачувалися Позивачем, повинні включатися до митної вартості товарів. Позивач, заперечуючи проти таких висновків перевірки, посилається на такі обставини.

Позивач зазначив, що за Ліцензійною угодою отримує авторське право, а також право на друк копій. Для реалізації цього права Позивач за власним бажанням може замовляти виготовлення копій фільмів у будь-якої компанії і виступати у таких правовідносинах покупцем фільмокопій. При тому, сплата роялті не є умовою продажу фільмокопій як матеріальних об’єктів, в яких втілено відповідних художній твір.

Також, Позивач не погоджується із твердженням Відповідача, про те що платіж за виготовлення фільмокопій здійснюється на пов’язаних осіб у зв’язку із тим, що WARNER опосередковано контролює ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр». На думку Позивача, ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»та WARNER є окремими юридичними особами, а WARNER не здійснює ані прямого ані опосередкованого контролю компанії, що виготовляє фільмокопії. Зазначення в договорах, згідно з якими поставлялися фільмокопії того, що послуги надаються з відома та за вказівкою WARNER, на думку Позивача, означає виключно те, що ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»не порушує прав авторів та не розповсюджує примірники творів з порушенням прав третіх осіб.

Позивач не погоджується із висновком Відповідача про те, що товар, а саме плівки проявлені зі звуковою доріжкою і зображенням копій ліцензійних фільмів, поділяється на дві складові –плівку і об’єкт авторського права. На думку Позивача, відповідно до ст. 419 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт інтелектуальної власності.

Так, Позивач робить висновок про те, що оскільки товарами, що імпортуються є виключно фільмокопії, до митної вартості такого товару повинні включатися тільки платежі, які стосуються ціни оцінюваних фільмокопій. А оскільки передача прав інтелектуальної власності на фільми за Ліцензійною угодою не є умовою продажу фільмокопій, то роялті не є платежем, який стосується ціни оцінюваних товарів (фільмокопій). Таким чином, Позивач робить висновок, що оскільки відповідно до частини 3 статті 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактична сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті, то включення роялті до митної вартості фільмокопій є порушенням чинного законодавства.

Також, Позивач вважає, що оскільки на момент декларування сума роялті не відома, а митний орган прийняв вантажно-митну декларацію, то Позивач не зобов’язаний донараховувати та сплачувати податок на додану вартість понад виплачений згідно з розрахунками у поданій вантажно-митній декларації.

Позивач не погоджується із висновком Відповідача про те, що відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»базою оподаткування для товарів, які імпортуються на територію України є договірна (контрактна) вартість таких товарів, з урахуванням плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів. На думку Позивача, згідно із частиною 2 пункту 3.2.7 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об’єктом оподаткування операції з виплат роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом. Таким чином, сума платежів роялті не включається до вартості імпортованих на територію України фільмокопій та не є базою оподаткування.

Думку Позивача, щодо відсутності підстав для включення ліцензійних платежів до митної вартості товару, суд вважає помилковою з огляду на такі обставини.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з статтею 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб.

Відповідно до частини 2 статті 267 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав.

Варто зазначити, що чинний Митний кодекс України було розроблено на основі Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі (ГАТТ) Світової організації торгівлі, Угоди про застосування статті VII ГАТТ, а також відповідно до Тлумачних приміток, що є невід'ємною частиною зазначеної Угоди. Відповідно тлумачення, зокрема, статті 267 Митного кодексу України має здійснюватися з врахуванням принципів зазначених міжнародно-правових документів та їх змісту.

Зокрема, статтею 8 Угоди про застосування статті VII ГАТТ визначено, що при визначенні митної вартості згідно із статтею 1 до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари мають додаватися … :

(c) роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів, які має сплатити покупець прямо чи опосередковано, як умову продажу оцінюваних товарів, в тій мірі, в якій такі роялті та платежі не включені до ціни, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті.

Таким чином, очевидним є те, що стаття 267 Митного кодексу України практично дослівно відтворює відповідну статтю Угоди про застосування статті VII ГАТТ.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що при тлумаченні статті 267 Митного кодексу застосовує Методичні рекомендації із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджені наказом Державної митної служби України № 74 від 31 січня 2007 року. При цьому, Суд вважає, що той факт, що зазначені Методичні рекомендації набрали чинності після виникнення спірних правовідносин між Позивачем та Відповідачем, не має значення в контексті принципу «дії закону у часі», оскільки за своїм змістом Методичні рекомендації не є безпосередньо нормою права, а є актом, який містить тлумачення певних норм Митного кодексу України, з врахуванням змісту та практики застосування міжнародно-правових документів, на підставі яких було розроблено та впроваджено Митний кодекс України. Зокрема, пунктом 1 Методичних рекомендацій визначено, що ці Методичні рекомендації розроблено відповідно до положень розділу XI Митного кодексу України, в основу якого ввійшли основні положення Угоди про застосування статті VII ГАТТ, а також відповідно до Тлумачних приміток, що є невід'ємною частиною зазначеної Угоди.

Як зазначено вище, Позивач уклав ліцензійний договір щодо кінофільмів між WARNER BROTHERS PICTURES INTERNATIONAL (УОРНЕР БРАЗЕРС ПІКЧЕРЗ ІНТЕРНЕШНЛ), підрозділом УОРНЕР BROS. DISTRIBUTION INC. (УОРНЕР БРАЗЕРС ДІСТРІБЬЮТІНГ ІНК.) і ТОВ «КІНОМАНІЯ»від 08 серпня 2006 року.

Відповідно до пункту 1 Частини першої Ліцензійної угоди WARNER надає Ліцензіатові (Позивачу) на строк ліцензію щодо прав прокату кінофільмів мовою у межах території України.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про кінематографію»розповсюдження (прокат) фільму –це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж та передача їх в прокат юридичним та фізичним особам;

Відповідно до пункту 5 Частини першої Ліцензійної угоди Ліцензіат (Позивач) у якості винагороди за надання прав сплачує WARNER роялті у розмірі 89% від валового доходу, нарахованого у кожному фінансовому році протягом строку (який триває з 1 січня по 31 грудня) (або його частині), починаючи з 1 січня 2006 року, зменшеного на 100% розміру витрат, дозволенихWARNER, на розповсюдження, крім спеціальних кінофільмів, кінофільмів з фіксованим платежем, кінофільмів третіх осіб і кінофільмів з мінімальним гарантійним платежем.

Згідно з пунктом 7.6 Частини другої Ліцензійної угоди Ліцензіат безпосередньо погоджується, що WARNER одержує оплату сум роялті на користь WARNER у доларах США не пізніше 15 днів після закінчення відповідного місячного облікового періоду, за який сплачуються ці суми на користь WARNER. Своєчасна оплата сум роялті на користь WARNER є істотною умовою цього договору.

Згідно з пунктом 7.8 Частини другої Ліцензійної угоди у разі невиконання обов’язку щодо оплати Ліцензіат сплачує пеню. Відповідно до пунктів 22.1, 22.2.9 Частини другої Ліцензійної угоди у разі будь-якого порушення, включаючи порушення Ліцензіатом будь-якої істотної умови цей Договір, усі ліцензії та права припиняються негайно після отримання Позивачем повідомлення про розірвання від WARNER.

Згідно з пунктом 11 Уточнення до Частини першої стосовно кожного фільму, WARNER повідомляє Ліцензіата про те, чи вимагає WARNER від Ліцензіата виконати у межах Території послуги із відтворення або дублювання. У тому разі, коли WARNER не вимагає від Ліцензіата виконати у межах Території послуги з відтворення або дублювання, WARNER передає або забезпечує передання належним чином дубльованих копій у кількості, визначеній WARNER.

Відповідно до пункту 1.24 Частини другої Ліцензійної угоди, кінофільм –це кожний кінофільм, що є власністю чи перебуває під контролем WARNER і стосовно якого WARNER письмово повідомила Ліцензіата (Позивача) про свій намір надати ліцензію… Якщо це передбачено контекстом або є припустимим, вважається, що Кінофільми уключають усі копії, Цифрові копії та/або уривки з них, а також будь-які Матеріали. Відповідно до пункту 1.7 Частини другої Ліцензійної угоди, Матеріали, що підлягають переданню –це копії та уривки з кожного Кінофільму у вигляді фізичних копій чи Цифрових копій або інші елементи, з яких можуть бути виготовлені чи створені позитивні копії для випуску або цифрові копії.

Відповідно до п. 10.1 Частини другої Ліцензійної угоди, WARNER затверджує кількість копій, цифрових копій та уривків з кожного кінофільму, що підлягають переданню Ліцензіатові (Позивачу) від WARNER. Замість копій WARNER може надати Ліцензіатові певні матеріали, що підлягають переданню і з яких Ліцензіат або інша особа від його імені може виготовити позитивні копії для випуску.

Так, на підставі зовнішньоекономічних договорів ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»(Росія) надавала Позивачу послуги із виготовлення фільмокопій. Вказані послуги надавались із відома та погодження WARNER.

Відповідно до пункту 1.25 Частини другої Ліцензійної угоди, витратами на копіювання –є витрати, які попередньо погоджені з WARNER у письмовій формі і пов’язані з виготовленням копії Кінофільмів, уключаючи, зокрема, витрати на копіювання, бобіни і банки, редагування, попередньо погоджене WARNER у письмовій формі, дублювання та/або додавання субтитрів, попередньо погоджені WARNER у письмовій формі, та сумі ввізного мита та зборів.

Відповідно до пункту 20.1 Частини другої Ліцензійної угоди, у межах відносин між Ліцензіатом та WARNER остання є законним власником усіх кінофільмів, усіх змін і редакцій кінофільмів, а також усіх матеріалів (у тому числі фільмокопій), що стосуються кінофільмів і надані з боку WARNER або створені Ліцензіатом або для нього з метою використання у зв’язку з розповсюдженням або показом Ліцензіатом кінофільмів.

Відповідно до пункту 20.2 Частини другої Ліцензійної угоди стосовно усіх матеріалів ( тому числі фільмокопій), які створюються Ліцензіатом або для нього, та усіх робіт, пов’язаних із додаванням субтитрів, дублюванням, або інших робіт, що мають на меті унесення змін і виконуються Ліцензіатом або для нього та стосуються кінофільмів … WARNER є виключним власником усіх прав на такі матеріали і змінені роботи, включаючи, зокрема, авторські права, права на торгівельні марки, моральні права, суміжні права, речові права, права на виручку та пов’язані з цим права незалежно від місцезнаходження і часу … Ліцензіат, його наймані працівники та службовці … не зберігають за собою будь-яких прав на ці об’єкти.

Також, відповідно до умов Ліцензійної угоди WARNER має доступ до матеріалів (додавання субтитрів і дублювання, редаговані версії, переклади, негативи, рекламні матеріали), контролює умови розповсюдження і показу кінофільмів, має право вимагати знищення копій кінофільмів та їх повернення.

Таким чином, наведене свідчить про те, що сплата роялті Позивачем як Ліцензіатом за Ліцензійною угодою на користь WARNER є істотною умовою придбання товарів Позивачем (виготовлення та отримання фільмокопій) та здійснення прокату відповідних кінофільмів в Україні.

Суд звертає увагу на те, що WARNER підтверджувало право Позивача на виготовлення фільмокопій, їх кількість та розмір витрати. Також, WARNER дозволяв Позивачу робити замовлення саме у ТОВ «Кінокомпанія Каро Прем’єр»(Росія). Таким чином, WARNER здійснюючи контроль за виконанням Ліцензійної угоди, дозволяв Позивачеві виготовляти відповідні фільмокопії.

Суд вважає, що посилання Позивача на те, що товаром, який імпортувався на територію України, були фільмокопії, а не об’єкти інтелектуальної власності, за використання яких передбачено сплату роялті, є помилковими. Суд вважає, що товаром, який імпортувався Позивачем були фільмокопії, які є матеріальним носієм об’єктів права інтелектуальної власності –кінофільмів (аудіовізуальних творів), виключні майнові права на які належать WARNER.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про кінематографію»фільм - це аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно-, відеофільми тощо.

Таким чином, товаром, ввезеним на територію України, є кіноплівка експонована, позитивна завширшки 35 мм, із звуковою доріжкою кінофільмів виробництва WARNER. Вказаний товар містить у собі об’єкт інтелектуальної власності –фільм, за використання якого на території України має сплачуватися роялті.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу або відповідно до визначення вартості за іншими методами. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 Митного кодексу України.

Беручи до уваги вищезазначене, Суд приходить до висновку, що сплачувані Позивачем роялті стосуються оцінюваних товарів та мають бути включені до митної вартості таких товарів.

Твердження про те, що Позивач не зобов’язаний донараховувати та сплачувати податок на додану вартість понад виплачений згідно з розрахунками у поданій вантажно-митній декларації, оскільки на момент декларування сума роялті не відома, а митний орган прийняв вантажно-митну декларацію, є помилковим.

Беручи до уваги зазначені вище положення статті 259 та 266 Митного кодексу України до митної вартості мають включатися суми, сплачені за такі товари й після їх переміщення через митний кордон, зокрема, роялті.

Стосовно посилання Відповідача на те, що сума платежів роялті не включаються до вартості імпортованих на територію України фільмокопій та не є базою оподаткування податком на додану вартість, оскільки не є об’єктом оподаткування операції з виплат роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, то вони відхиляються як помилкові.

Операції платників податку на додану вартість з імпорту товарів та сплати роялті є окремими операціями платників податку та не мають ототожнюватися.

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»базою оподаткування є вартість товарів, які імпортуються на територію України, з урахуванням плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів.

Відповідач прийшов до висновку, що Позивач не включив до митної вартості фільмокопій вартість послуг по здійсненню їх субтитрування. Позивач, заперечуючи проти висновків перевірки, посилається на такі обставини.

Позивач вважає, що висновки перевірки щодо необхідності включення до митної вартості фільмокопій вартості послуг по здійсненню субтитрування такими, що не відповідають статтям 259, 267 Митного кодексу України, оскільки вказані послуги надавались не продавцем фільмокопій, а іншими непов’язаними особами. Тому, на думку Позивача, вартість таких послуг не повинна включатись у ціну, сплачену на користь продавця таких товарів (фільмокопій) та/або на користь продавця через третіх осіб, та або на пов’язаних з продавцем осіб.

Думку Позивача, щодо відсутності підстав для включення ліцензійних платежів до митної вартості товару, суд вважає помилковою з огляду на такі обставини.

Відповідно до п. 9.7 Частини другої Ліцензійної угоди, WARNER надає Ліцензіатові невиключну обмежену ліцензію на створення чи забезпечення створення дубльованих версій, версій із субтитрами.

Так, Позивач укладав договори із нерезидентами (ТОВ «Субтитри», ТОВ «ІМТ»(обидва –Росія)) за якими Виконавці виготовляють субтитри українською мовою та субтитрують фільмокопію. Зокрема, Позивач передавав вказаним нерезидентам для проведення розмітки та субтитрування фільмокопію і монтажні листи, а вищевказані нерезиденти проводили їх субтитрування.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про кінематографію», субтитрування фільму - творча і виробнича діяльність, яка полягає в здійсненні перекладу з мови оригіналу фільму на іншу мову та фіксуванні цього перекладу написами безпосередньо на фільмокопії.

Відповідно до пункту 1 Резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" (справа про розповсюдження іноземних фільмів) № 13-рп/2007 від 20.12.2007 року положення частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" "іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою..." необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою.

Таким чином, субтитрування фільмокопій є складовою частиною фільмокопії без якої не можливо її використання на території України.

Суд звертає увагу на той факт, що субтитрована фільмокопія ввозилась на митну територію України як товар, митною вартістю якого є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. Висновок Позивача про те, що здійснення Позивачем оплати за субтитрування фільмокопії не на користь продавця такої фільмокопії призводить до неможливості включення такого платежу до митної вартості товарів є помилковим.

Беручи до уваги зазначені вище положення статей 259 та 266 Митного кодексу України до митної вартості необхідне і можливе включення сум, сплачених за субтитрування таких товарів.

Наведені вище обставини свідчать про те, що висновок Відповідача, який міститься в акті перевірки про те, що Позивачем не включено до митної вартості імпортованого товару суму сплачених роялті та витрат на субтитрування, є правомірним, а донараховані суми зобов’язань зі сплати податку на додану вартість згідно оспорюваних податкових повідомлень є обов’язковими до сплати Позивачем.

Відповідно до підпунктів 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону (за результатами проведеної документальної перевірки), такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на наведене вище, визначення митним органом Позивачу зобов’язань щодо сплати ввізного мита та податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій повністю відповідає нормам пп. «б»пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. 259, 266, 267 Митного кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість».

           Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову –відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Є. Блажівська