Рішення № 72700443, 07.03.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/24294/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 березня 2018 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючої судді Мороз В.О.,

за участю секретаря Козельської Г.В.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК ЦПК України в м. Хмельницькому цивільну за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Поділляторф» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив :

06 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Поділляторф» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.12.2013 р. його прийняли на роботу на посаду головного інженера у Державне підприємство «Поділляторф». 12.08.2014 р. він звільнився з роботи на підставі статті 36 п.1 КЗпП України, однак в день звільнення з роботи йому не виплачено заробітну плату за період з 11.12.2013 р. по 12.08. 2014 р. в сумі 28 931,00 грн., яку просить стягнути з відповідача та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 125 359, 65 грн. за період з 11.12.2013 р. по 01.12.2017 р.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги викладенні в позовній заяві підтримав повністю, не заперечив проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з‘явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ст. ст. 223, 280 ЦПК України суд за згодою позивача вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює дані правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що з 11.12.2013 р. позивача прийнято на роботу на посаду головного інженера у Державне підприємство «Поділляторф».

12.08.2014 р. позивач звільнився з роботи на підставі статті 36 п.1 КЗпП України.

В день звільнення з роботи позивачу не виплачено заробітну плату в сумі 28 931,00 грн., що вбачається із довідки ДП «Поділляторф» від 12.08.2014 р.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Таким чином, враховуючи, що в день звільнення з роботи позивачу не виплачено заробітну плату в сумі 28 931,00 грн., тому таку слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідачем не подано доказів відсутності його вини у затримці проведення розрахунку з позивачем; у матеріалах справи відсутні й будь-які дані щодо спору про розмір невиплачених позивачеві сум. За таких обставин наявні підстави для застосування положень частини 1 статті 117 КЗпП України щодо відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Дана позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові по цивільній справі №6-195цс14 і є обов'язковою для застосування у всіх судах України.

Згідно з абзацом третім пункту 2Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абзаців пункту 8 вищевказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, середньоденна заробітна плата складає 3600 грн. + 3600 грн. (останні два повністю відпрацьованих календарні місяці роботи) / 42 робочих дні за два місяці = 171,42 грн. х 832 (середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді)= 142 621, 44 грн.

А тому враховуючи, що заборгованість не погашена, з відповідача на користь позивача слід стягнути 142 621, 44 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тим самим задовольнивши позов частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 13, 141, 247, 263-265, 273, 280-284, 289 ЦПК України, ст. ст. 116, 117 КЗпП України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Поділляторф» (ЄДРПО 02968875, Тернопільська область, Шумський район, с. Кути) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і.к. НОМЕР_1, невиплачену заробітну плату в сумі 28 931 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 142 621, 44 грн., а всього 171 552, 44 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Поділляторф» на користь держави судовий збір в сумі 1 715, 52 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом (ч.4 ст.287 ЦПК). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складання повного рішення суду 07.03.2018 року.

Суддя