Рішення № 72698078, 12.03.2018, Приазовський районний суд Запорізької області

Провадження № 2/325/5/2018

Справа №325/77/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Діденко Є.В.,

за участю секретаря судового засідання Краснової Ю.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області, третя особа - Мелітопольська державна нотаріальна контора Запорізької області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт від 04.08.2006 року, складений від імені ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на ім'я ОСОБА_5; визнати за позивачем право власності на спадкове майно, а саме: на 1/2 частку земельної ділянки (паю) розміром 5,75 га, кадастровий номер № НОМЕР_1, яка розташована на території Приазовського району Запорізької області відповідно до державного акту серії НОМЕР_2 від 03.04.2001 року.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати позивача ОСОБА_8 Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 5,75 га кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Приазовського району Запорізької області. Постановою нотаріуса від 12.08.2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск ним строку для її прийняття. У серпні 2016 року позивач подав до Приазовського районного суду Запорізької області позов про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини. Під час розгляду вказаної справи позивач дізнався про наявність заповіту, в якому ОСОБА_8 заповіла все своє майно відповідачу ОСОБА_5 Позивач вважає, що його мати не підписувала вказаний заповіт, а отже він є нікчемним, оскільки за життя вона не розповідала, що хоче все майно заповісти ОСОБА_5, і між ними не було гарних стосунків. Крім того, при посвідченні заповіту секретар сільської ради ознайомив спадкодавця із недіючими нормами закону - статті 534, 535 ЦК УРСР, заповіт має виправлення номера реєстрації, у заповіті відсутні власноручно написані прізвище та ініціали особи, яка його підписала, а також заповіт не зареєстрований у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з викладених у позові підстав.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, у відзиві на позов пояснив, що заповіт особисто підписаний спадкодавцем ОСОБА_8 у присутності секретаря сільської ради ОСОБА_3 з дотриманням вимог законодавства. Крім того, зазначив, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07.12.2017 року у справі № 325/548/17 в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено, а отже права позивача у даній справі не порушуються.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 зазначив, що спадкодавець не підписувала спірний заповіт, при його посвідченні були порушені порядок і форма, зокрема при посвідченні заповіту була присутня стороння особа - ОСОБА_5, а також ОСОБА_8 могла не усвідомлювати свої дії на той час. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07.12.2017 року оскаржується до Верховного Суду. Крім того, представник позивача зазначив, що дізнався про наявність у позивача та відповідача ще одного брата, який на його думку має бути залучений судом до участі у справі.

У запереченнях представник відповідача зазначив, що питання про усвідомлення спадкодавцем своїх дій під час складання заповіту не входить до підстав заявленого позову. Відповідно до норм діючого законодавства заповіт посвідчений уповноваженою особою, при його посвідченні ОСОБА_8 були роз'яснені положення законодавства, що зазначено у заповіті. Положення ст. 534 ЦК України містять право на обов'язкову частку у спадщині, що аналогічно положенням статті 1241 ЦК України. Крім того, законодавством не передбачено зазначення саме у заповіті про роз'яснення вимог вказаних норм права.

В судовому засіданні представник відповідача Степанівської Першої сільської ради - сільський голова ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, пояснила, що в 2006 році до неї звернувся ОСОБА_5 і повідомив, що його мати ОСОБА_8 хоче скласти заповіт, але їй самій через похилий вік важко прийти до сільської ради. Після цього, вона особисто приїхала до ОСОБА_8 додому за адресою: АДРЕСА_1 і поспілкувалась із нею, з'ясувавши її намір на складання заповіту, при цій розмові більше ніхто не був присутнім. На наступний день вона підготувала текст заповіту на комп'ютері і ОСОБА_5 привіз ОСОБА_8 до сільської ради, там ОСОБА_8 ознайомилась із текстом, ОСОБА_3 роз'яснила їй наслідки складання заповіту, права і обов'язки, після чого ОСОБА_8 власноручно підписала заповіт. При цьому був присутній ОСОБА_5, але він жодним чином не втручався. Виправлення в номері реєстрації заповіту робила ОСОБА_3 через зроблену нею помилку. Які саме норми закону ОСОБА_3 роз'яснювала ОСОБА_8, не пам'ятає. Після посвідчення заповіту, вона зареєструвала його в книзі і видала один примірник ОСОБА_8

Третя особа Мелітопольська державна нотаріальна контора в судове засідання уповноваженого представника не направила, надала заяву про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_8, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 24.04.2015 року (повторно).

Позивач ОСОБА_4 є сином померлої, що підтверджено свідоцтвом про народження від 03.10.1965 року № НОМЕР_4. Відповідач ОСОБА_5 також є сином померлої і братом позивача.

Згідно з витягом зі Спадкового реєстру, спадкова справа після смерті ОСОБА_8 не заводилась (а.с. 45).

Постановою нотаріуса від 12.08.2016 року позивачу ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 через пропуск ним строку для її прийняття (а.с. 46).

Відповідно до заповіту, складеного 04.08.2006 року і посвідченого секретарем Степанівської Першої сільської ради ОСОБА_3 і зареєстрованим за номером 216, ОСОБА_8 заповіла ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,60 га, яка примикає до житлового будинку, та земельну ділянку площею 5,75 га розташовану на території Степанівської Першої сільської ради.

Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2009 року № 22136844 (а.с. 101), заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі 17.11.2009 року.

В судовому засіданні судом був оглянутий оригінал заповіту, який містився у книзі реєстрації (сторінка 22), а також журнал реєстрації нотаріальних справ за 2006 рік, в якому за номером 216 зареєстровано посвідчення заповіту ОСОБА_8 та міститься її підпис.

Ухвалою суду від 26.04.2017 року задоволено клопотання представника позивача і призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком експерта № 4781-17 від 20.12.2017 року, підпис від імені ОСОБА_8 в графі «Підпис» у заповіті, складеному 04 серпня 2006 року у селі Степанівка Перша Приазовського району Запорізької області і посвідченому секретарем Степанівської Першої сільської ради ОСОБА_3 виконаний саме ОСОБА_8 (а.с. 184-187).

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги до дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення . Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Статтею 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Аналізуючи спірний заповіт і його зміст на предмет відповідності вимогам законодавства, суд вважає, що він складений уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_8, та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Оцінюючи доводи позивача про недійсність заповіту через те, що заповідач його не підписувала, суд виходить з того, що на підтвердження таких обставин позивачем не було надано суду жодних доказів.

Натомість, підписання заповіту саме спадкодавцем ОСОБА_8 підтверджується висновком експерта № 4781-17 від 20.12.2017 року, записами у журналі реєстрації нотаріальних дій та поясненнями ОСОБА_3 в судовому засіданні.

Також, суд приймає до уваги, що 11 вересня 1987 року, ОСОБА_8 вже складала заповіт, в якому заповіла все своє майно ОСОБА_5, що свідчить про наявність у померлої ще раніше намірів залишити своє майно після смерті відповідачу ОСОБА_5 (а.с. 100).

Доводи позивача про те, що заповіт містить посилання на норми ЦК УРСР, суд вважає такими, що не дають підстав для визнання заповіту недійсним з огляду на наступне.

Порядок посвідчення заповітів станом на 04.08.2006 року регулювався Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.04.1998 року № 22/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 35 Інструкції, посадова особа виконавчого комітету при посвідченні заповіту зобов'язана роз'яснити заповідачу зміст статті 535 Цивільного кодексу.

Стаття 535 ЦК УРСР регулює право осіб на обов'язкову частку у спадщині. Стаття 534 ЦК УРСР визначає загальне поняття спадкоємства за заповітом.

Таким чином, не дивлячись на те, що на час посвідчення заповіту вже діяв Цивільний кодекс України 2004 року, зміни до вказаної Інструкції внесені не були, і зобов'язували посадових осіб місцевого самоврядування роз'яснювати зміст ст. 535 ЦК УРСР.

Водночас Цивільний кодекс України 2004 року взагалі не містить вимог щодо роз'яснення заповідачу таких положень закону при посвідченні заповіту, а тому секретар сільської ради керувався чинними на той час положеннями Інструкції, яка регулювала порядок посвідчення ним заповіту.

Отже, в наведених доводах суд не вбачає порушень порядку посвідчення заповіту і порушень прав заповідача, або будь-яких інших осіб.

Надаючи оцінку доводам представника позивача про недійсність заповіту через наявність виправлення номера реєстрації заповіту, суд керується наступним.

Як встановлено із тексту оригіналу заповіту, на ньому кульковою ручкою виправлено одну останню цифру 6 в номері реєстрації заповіту 216.

Відповідно до п. 17 Інструкції, виправлення в тексті нотаріально оформлюваного документа або в посвідчувальному написі мають бути застережені посадовою особою виконавчого комітету.

На переконання суду, виправлення цифри у номері реєстрації заповіту дійсно свідчить про недотримання посадовою особою сільської ради пункту 17 Інструкції в частині застереження зробленого виправлення, але водночас воно не є достатньою підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки зазначене виправлення не впливає на сутність заповіту і відповідність волі заповідача його волевиявленню.

Крім того, виправлений номер реєстрації відповідає порядковому номеру, зазначеному у журналі реєстрації нотаріальних дій, куди виправлення не вносились.

Посилання представника позивача на визнання заповіту недійсним через присутність при посвідченні заповіту ОСОБА_5, суд не бере до уваги, оскільки чинним законодавством не встановлено недійсності заповіту у випадку порушення таємниці його складення.

Крім того, відповідно до вимог ст. 1255 ЦК України таємниця заповіту не розповсюджується на заповідача, яка згідно з пояснення ОСОБА_3, не заперечувала проти присутності ОСОБА_5 при складанні заповіту.

Доводи представника позивача про наявність ще одного брата у сторін і необхідність його залучення до участі у справі суд не приймає до уваги, оскільки суду не було повідомлено повне ім'я такої особи, її місце проживання та не надано доказів її родинних стосунків з померлою. Крім того, на підставі відомостей нотаріальної контори судом встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_8 не заводилась, тобто будь-яких інших осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 на даний час немає.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області, третя особа - Мелітопольська державна нотаріальна контора Запорізької області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Приазовський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено і підписано 12 березня 2018 року.

Суддя Є.В. Діденко