Постанова № 72690156, 04.12.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/17243/17

н/п 2-а/640/519/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2017 рокуКиївський районний суд м. Харкова у складі головуючої судді Шмадченко С.І. за участю секретаря Черниш О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського районного суду м.Харкова адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова про визнання протиправною бездіяльність органів Пенсійного фонду та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова, яким просив: визнати протиправною бездіяльність Київського об'єднаного управляння Пенсійного фонду України м.Харкова, яка полягає у не виплаті, починаючи з 1.04.2017 року йому пенсії по втраті годувальника. Зобов'язати відповідача поновити йому виплату пенсії по втраті годувальника з 1.04.2017 року та стягнути з відповідача на його користь понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є інвалідом з дитинства безстроково. З 1.06.2006 р. перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України м.Ровеньки Луганської області, де йому була нарахована пенсія по інвалідності. Згодом, згідно його заяви від 16.07.2009 р., його було переведено з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (його батько помер у 2001 році), яку він отримував до 2014 року.

З 1.02.2015 року він перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по втраті годувальника як особа, переміщена з району проведення антитерористичної операції.

Відповідач нараховував йому пенсійне забезпечення та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок, що відкритий на його ім'я в АКБ Ощадбанк.

З 1.04.2017 року відповідач виплату пенсії припинив, посилаючись на те, що до нього надійшли списки тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб.

На підставі отриманої інформації, рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам адміністрації Київського району Харківської міської ради (протокол засідання від 07.07.2017 р.), його довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції було скасовано у зв'язку зі встановленням факту не проживання за адресою, зазначеною як фактичне місце перебування на території Київського району м. Харкова.

З такими діями відповідача позивач не погоджується, оскільки вважає, що Законом України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено таких підстав як припинення виплати пенсії щодо не підтвердження фактичного проживання та, як скасування дії довідки переміщеної особи.

В судове засідання позивач не з'явився, просив справу розглядати за його відсутністю.

Представник відповідача в судове засіданні не з'явився, направив до суду письмові заперечення на позов у яких просив відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачу з квітня 2017 року було призупинено виплату пенсії на підставі отриманої інформації, а саме списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб. Згідно із підпунктами 2,4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365, соціальні виплати (у тому числі пенсії) припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст.12 ЗУ «Про забезпечення права і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на облік у відповідача та одержує пенсію по втраті годувальника з 01.02.2015 року як особа, переміщена з району проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням відділу з призначення пенсій взяття на облік та нарахування пенсії позивачу проводилося за матеріалами електронної пенсійної справи.

Відповідно до розпорядження начальника Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 11.08.2017 року позивачу виплату пенсії призупинено згідно листа УПтаСЗН Адміністрації Київського району Харківської міської ради № 6832-40 від 04.08.2017 року скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи.

Суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося протиправно, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;(положення пункту 2 визнано такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р.№25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5)в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру..

Згідно зі ст.4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

У відповідності до ч.1 ст.5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст.4 Закону).

Як встановлено частиною 3 статті 4 Закону для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Законом № 921-ІІІ було вилучено зі статті 5 Закону частини 2-6, якими передбачались повноваження територіальних підрозділів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) щодо проставлення відмітки про реєстрацію місця проживання у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

У ч.2 ст.9 Закону (в редакції, чинній з 13.01.2016 року) наведений перелік обов'язків внутрішньо переміщених осіб, а саме: дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства; повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від'їзду; у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевих бюджетів у результаті реалізації прав, передбачених цим Законом.

Таким чином, як вбачається зі змісту наведеної норми, з 13.01.2016 року, в силу Закону № 921-ІІІ, у внутрішньо переміщених осіб відсутній обов'язок проставляти відмітку про місце проживання у територіальних підрозділах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, а відтак, доводи відповідача-1 щодо обов'язкової наявності такої відмітки у довідці позивача, є безпідставними.

Слід відмітити, що відповідно до ч.2 ст.4-1 Закону відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб є Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Отже, з 13.01.2016 року - часу набрання чинності Законом № 921-ІІІ, проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Крім того, слід зазначити, юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. В положеннях п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади.

Вища юридична сила закону також полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

У відповідності до ч.2 ст.20 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Припинення виплати пенсії позивачу як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення з підстав не підтвердження фактичного місця проживання суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з підстав не підтвердження фактичного місця проживання з квітня 2017 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача утриматись від подальшого припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Враховуючи, що вказана позовна вимога заявлена на майбутнє, на час розгляду справи у позивача відсутні підстави вважати, що його права на отримання пенсії в подальшому відповідачем будуть порушені, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаної частини позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 6-14, 86, 94, 159, 161 КАС України, суд

П ОС Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати з 01.04.2017 р. ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника.

Зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити з 01.04.2017 року виплату ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 640 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 10-ти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя