Постанова № 72686707, 01.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12091/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Довгополова О.М., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» до Головного управління Держпраці у Львівській області, про визнання протиправними та скасування приписів за апеляційними скаргами Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (головуючий суддя у першій інстанції Грень Н.М., м. Львів, повний текст виготовлено 21 листопада 2017 року),

В С Т А Н О В И В:

16 січня 2017 року Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування припису Головного управління Держпраці у Львівській області №13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016, та пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки фактичним обставинам справи. Позивач зазначив, що розмір доплати за інтенсивність праці у фіксованому розмірі у додатках до Генеральної, Галузевої чи Колективних угод, визначено не було, тому підприємство через незадовільний економічний стан було вправі визначати такий розмір самостійно, без погодження з профспілковим органом. Також, позивач вказує, що не доведено фактів порушення підприємством вимог Колективної чи Галузевої угод стосовно доплат за керівництво бригадою. Також вважає, що відсутні порушення щодо порядку ведення переговорів з профспілковою організацією. З огляду на викладене, позивач вважає оскаржувані приписи безпідставними, та такими, що належить скасувати.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за інтенсивність. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Із таким судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову не погодилося Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» та подало апеляційну скаргу. Вважає, що постанова суду в цій частині є незаконною, так як прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт, мотивуючи свою незгоду, зазначив, що безпідставними є доводи суду про те, що за наявності на підприємстві двох профспілкових організацій, повідомлення про початок переговорів може ініціюватися й однією організацією, позаяк брати участь в колективних переговорах і створювати представницький орган є правом будь-якої профспілкової організації, а не її обов'язком. Апелянт з посиланням на ч. 2 ст. 4 Закону України «Про колективні договори та угоди» зауважив, що повинен бути сформований спільний представницький орган для ведення переговорів і укладання колективного договору. Суд безпідставно не взяв до уваги покликання позивача на те, що було створено спільний орган для ведення переговорів. Також апелянт зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази порушення позивачем виплати доплат «за керівництво бригадою», а суд безпідставно взяв до уваги встановлені відповідачем факти без наявності підтверджуючих документів. Просить скасувати судове рішення та винести нове - про повне задоволення позовних вимог.

Головне управління Держпраці у Львівській області також подало апеляційну скаргу. Зауважило, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо скасування пункту 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за інтенсивність. Так, відповідач вважає, що припис в цій частині є законним і висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства. Зокрема, апелянт вказав, що висновки суду про можливість встановлення надбавки за інтенсивність в нульовому розмірі є безпідставними, адже Колективню угодою чітко встановлено, що така надбавка має виплачуватися працівникам підприємства. Тому вважає, що в позові необхідно відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому вказав, що вважає судове рішення в частині задоволення позову законним і обґрунтованим.

У судовому засіданні представник позивача Порошин В.В. підтримав апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» й дав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, а також у письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідача.

Представники відповідача Зла А.В. та Ватуляк М.Р. заперечили щодо задоволення апеляційної скарги позивача та підтримали власну апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Зауважили, що надбавка за керівництво бригадою виплачувалася відповідачем своїм працівникам у спірному періоді, але у значно меншому розмірі, ніж це було передбачено у колективному договорі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Держпраці у Львівській області та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс».

Згідно матеріалів справи, ГУ Держпраці у Львівській області було проведено позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ЛКП «Львіввелектротранс».

За їх наслідками складено відповідні акти №13-01-014/1151 та №13-01-138-1538.

Проведеними перевірками встановлено та зафіксовано, зокрема порушення:

- вимог ч. 4 ст. 97 КЗпП України, так як під час перевірки не надано документів, відповідно до яких певним категоріям працівників встановлювалась доплата за інтенсивність, а також за керівництво бригадою в розмірі меншому за передбачений колективним договором та Галузевою угодою, а саме п. 5.11 Колективної угоди Підприємства на 2014-2015 роки та п. 3.1 Галузевої угоди, якими чітко передбачені доплати за інтенсивність праці робітників та за керівництво бригадою;

- вимог ч. 3 ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди», так як у ході перевірки надано подання Первинної профспілкової організації ЛКП «Львіввелектротранс» до директора ЛКП «Львівелектротранс» щодо відновлення роботи з організації проведення засідань комісії по укладенню нового колективного договору. Дане подання зареєстроване підприємством 15.06.2016 за №751, адміністрацією підприємства надано відповідь лише 05.07.2016, вих. №04/-994-а, тобто з порушенням семиденного строку.

У зв'язку із виявленими порушеннями, відповідачем винесено припис №13-01- 014/1151-0789 від 15.07.2016, пунктом 4 якого зобов'язано підприємство усунути порушення вимог ч. 4 ст. 97 КЗпП України.

31 серпня 2016 року відповідачем було винесено припис №13/01/138/1513-1024, яким в.о. директора ЛКП «Львівелектротранс» зобов'язано забезпечити дотримання вимог ч. 3 ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Оцінюючи законність таких вимог, апеляційний суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 11.02.2015 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Положенням про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, крім іншого, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (підпункт 7 пункту 6 Положення).

Згідно зі ст. 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори та угоди» №3356 від 1 липня1993 року передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ним органів.

Відповідно до Закону України «Про колективні угоди і договори» колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні угоди і договори» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді.

Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.

Статтею 18 Кодексу законів про працю України також передбачено, що положення колективного договору є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Як зазначено в ст. 20 Закону України «Про оплату праці» оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Як зазначено у ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін (а профспілка є однією із сторін колективного договору) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Отже, саме колективний договір є локальним нормативним актом підприємства (організації, установи) в сфері трудових відносин, який встановлює домовленість сторін щодо умов оплати праці працівників. Колективний договір може передбачати додаткові поряд з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 5.11 розділу 5 Колективної угоди Підприємства на 2014-2015 роки ЛКП «Львівелектротранс» взято зобов'язання нараховувати премію та всі доплати та надбавки встановлені Підприємством згідно переліку (додаток 13) до цієї колективної угоди.

Вказаний додаток передбачає доплату за інтенсивність праці до 12% тарифної ставки та доплату за керівництво бригадою, яка диференціюється в залежно від чисельності робітників в бригаді від 25% до 50% розміру тарифної ставки, присвоєної бригадиру.

Тобто пункт 5.11 розділу 5 Колективної угоди свідчить про обов'язковість доплат і надбавок встановлених згідно переліку, оскільки працедавцем взято на себе таке зобов'язання здійснювати нарахування.

При цьому Колективна угода не містить вказівки, що виплата таких надбавок є необов'язковою, а їх нарахування залежить від фінансових можливостей підприємства.

Вказівка, що доплата за інтенсивність встановлюється в розмірі до 12 % свідчить про визначення максимального розміру і відсутність визначення колективною угодою мінімального розміру.

Однак, таке формулювання не свідчить про можливість ненарахування такої надбавки, адже згідно відомостей нарахування заробітної плати можна нараховувати лише суму, що більше від нуля.

При цьому працедавець вправі самостійно визначити критерії нарахування та виплати цієї надбавки, її розмір, в тому числі й з урахуванням фінансового стану.

Однак, ненарахування такої взагалі прямо суперечить умовам колективного договору і порушує вимоги статті 5 Закону України «Про колективні договори та угоди».

Отже, висновок суду першої інcтанції про те, що надбавка за інтенсивність праці є необов'язковою і може дорівнювати нулю є безпідставним, адже таким чином вона не нараховується і не виплачується.

Як вбачається з матеріалів справи та доводів позивача, працівникам підприємства у періоді, який перевірявся, не встановлювалася надбавка за інтенсивність праці.

Отже, відповідач дійшов вірного висновку про наявність порушення чинного законодавства підприємством і пункт 4 припису №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за інтенсивність є законним.

Посилання суду першої інстанції на наявність рішення апеляційного суду Львівської області від 22.06.2017 у справі № 465/1395/16-ц є безпідставним, адже цим судовим рішенням вирішено спір виключно щодо оплати праці між позивачем та працівником ОСОБА_5, і не дано оцінки щодо законності невстановлення на підприємстві надбавки за інтенсивність праці згідно умов Колективної угоди.

Тому постанова суду в частині задоволення позову щодо скасування припису відносно цього порушення є незаконною, необгрунтованою і її слід скасувати.

Щодо позовної вимоги про скасування пункту 4 припису №13-01- 014/1151-0789 від 15.07.2016 в частині встановлення доплати за «керівництво бригадою» суд першої інстанції правильно встановив її безпідставність з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у додатку №13 до Колективної угоди на 2014-2015 роки чітко визначено, що доплата за керівництво бригадою диференціюється залежно від чисельності робітників у бригаді. Зокрема, при чисельності бригади до 10 чол. у розмірі 25 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, більше 10 чол. - 35 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, більше 25 чол. - 50 відсотків розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру.

Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження здійснення нарахування та виплати доплати у встановлених розмірах.

Натомість, згідно дослідженого Львівським апеляційним адміністративним судом у судовому засіданні наказу №25 від 2 лютого 2015 року, на Львівському комунальному підприємстві «Львівелектротранс» вирішено нараховувати з 1 січня 2015 року доплату за керівництво бригадою в розмірі 10 % і тільки працівникам служби квиткових контролерів - 15 % від посадового окладу.

Отже, цим наказом на підприємстві було встановлено доплату за керівництво бригадою в розмірі, що суттєво менший ніж встановлено у Колективній угоді.

При цьому позивач не надав суду доказів на підтвердження встановлення вищевказаної доплати у розмірах від 25 до 50 % як це встановлено Колекивною угодою (т. 3 а.с. 98-99).

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Отже, оскільки позивач не довів виконання ним вимог закону, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про скасування припису № 13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016, суд зазначає наступне.

Статтею 10 Закону України «Про колективні договори та угоди» передбачено, що укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори. Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів.

Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори.

Судом встановлено, що ППО ЛКП «Львівелектротранс» надано подання до директора ЛКП щодо відновлення роботи з організації проведення засідань комісії по укладенню нового колективного договору.

Дане подання зареєстроване підприємством 15.06.2016, однак, відповідь на подання надана лише 05.07.2016.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про колективні договори та угоди», колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони та одним або кількома профспілковими органами, а в разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраних і уповноважених трудовим колективом з іншої сторони.

Тобто, кожна профспілкова організація при укладенні колективного договору розглядається як самостійний суб'єкт права.

Частина 2 статті 10 Зактону України «Про колективні договори та угоди» передбачає, що будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів.

Оскільки закон вживає поняття «повідомляє інші сторони», а не «іншу сторону», то в розумінні цієї статті кожна профспілкова організація розглядається як окремий суб'єкт правовідносин. Таким чином, за наявності на підприємстві двох профспілкових організацій, повідомлення про початок переговорів може ініціюватись й однією організацією, позаяк брати участь в колективних переговорах і створювати представницький орган є правом будь-якої профспілкової організації, а не її обов'язком.

Частина 3 статті 10 цього Закону встановлює, що друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори.

Ця норма закону є імперативною.

Тому підприємство у встановлений строк повинно було вчинити дії, які б свідчили про початок переговорів.

Цього зроблено не було і лише через двадцять днів позивачем було надано відповідь на пропозицію.

Отже, має місце порушення позивачем частини 3 статті 10 Закону України «Про колективні договори та угоди».

Покликання апелянта на утворення 12.09.2016 відповідно до угоди між ППО ЛКП «Львівелектротранс» Конференції вільних спілок Львівщини та ППО «Львівелектротранс» спільного представницького органу для ведення колективних переговорів на 2016-2017 роки, є безпідставним, адже такий було утворено вже після вчинення порушення і не впливає на суть спірних правовідносин щодо законності припису .

Відтак, в цій частині позову суд першої інстанції відмовив правильно, а доводи позивача не спростовують висновків суду в цій частині.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги Головного управління Держпраці у Львівській області є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору надав неналежну правову оцінку фактичним обставинам справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийнятгям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» відмовити.

Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» відхилити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді О.М. Довгополов

В.Я. Макарик

Повний текст підписано 12 березня 2018 року.