Рішення № 72684880, 26.02.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19142/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Тимощука О.Я.,

при секретарі судового засідання Рибачик О.А.,

за участю представника позивача Наконечної І.В.,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному цивільну справу за позовом Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3, відповідач) про стягнення коштів в сумі 38860,74 грн.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Молдову виникла переплата пенсії ОСОБА_3 за період з 01.05.2013 по 11.10.2016, оскільки підстав для її виплати в період проживання пенсіонера за кордоном не було. За наведених обставин, просить стягнути належну суму заборгованості.

Відповідач позов не визнав, подавши відзив на позовну заяву (а.с.13-17), на підтвердження якого вказав, що підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якій відсутня підстава для припинення виплати пенсії - виїзд на постійне місце проживання за кордон. Вказує, що пункт щодо припинення виплати пенсії за вказаної обставини був визнаний Конституційним Судом України як неконституційним ще у 2009 році. Відтак, вважає, що оскільки ним не вчинялось жодних зловживань у отриманні пенсії, а всі документи, подані ним для її призначення відповідають нормам чинного законодавства, підстав для задоволення позовних вимог немає.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні пославшись на викладені у відзиві на позов обставини просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представників позивача і відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази вважає, що позов до задоволення не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що перебуваючи на обліку в Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області, позивач має право на отримання пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що призначена йому на підставі заяви від 23.04.2013 (а.с.5).

В період з 30.04.2013 по 11.10.2016 ОСОБА_3 був знятий з реєстраційного обліку в Україні у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до республіки Молдова (а.с.6).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, протягом періоду перебування за кордоном ОСОБА_3 дійсно щомісяця отримував пенсію, призначену йому позивачем.

Листом Управління з координації та контролю за виплатою пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.01.2017 №458/03-04 повідомлено позивача про виникнення переплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01.05.2013 по 11.10.2016 в сумі 38860,74 грн. у зв'язку з зняттям відповідача з реєстрації для виїзду на постійне місце проживання в Молдову (а.с.7).

Листом від 30.11.2017 за №12430/06 позивач повідомив ОСОБА_3 про необхідність до 25.12.2017 прибути до Відповідача для вирішення питання про добровільне повернення переплати пенсії. Вказав, що у випадку, якщо позивач не прибуде до управління до визначеної дати, документи на відшкодування переплати пенсії будуть передані до суду.

Оцінюючи обгрунтованість доводів позивача про безпідставність одержання відповідачем пенсії за період з 01.05.2013 по 11.10.2016 суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV (в редакції до 07.10.2009 року, далі - Закон №1058-IV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV (в редакції до 07.10.2009) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відтак, протягом періоду перебування ОСОБА_3 в республіці Молдова з 01.05.2013 по 11.10.2016 законодавство України не обмежувало право одержання пенсії особам, що виїхали на постійне місце проживання з України за кордон.

Також, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 106 Закону №1058-IV посадові особи суб'єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, несуть адміністративну, цивільно - правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Наведеним приписам ст. 106 Ст. 101 Закону №1058-IV кореспондуються положення ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка регламентує, що підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів і повинні відшкодовувати таку шкоду.

Статтею 50 Закону №1058-IV визначено, що суми пенсії, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.

Ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1214 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Ст. 1215 ЦКУ зазначає, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом достеменно встановлено, що відповідач, виїхавши на постійне місце проживання за кордон, не зловживав своїми правами, свободами та інтересами щодо отримання набутої в Україні пенсії за віком, не подавав завідомо неправдивих відомостей або ж документів, а тому не вчинив матеріальної шкоди позивачу.

Факт зняття його з реєстраційного обліку та виїзд на постійне місце проживання не підпадає під жодну норму законодавства, якою визначено підстави припинення виплати пенсії.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Європейський суд з прав людини ще в 1974 році у справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду.

Згідно зі змісту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Зокрема, у справах "Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом", вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що досягнення відповідачем пенсійного віку та набуття визначеного законом стажу надало йому гарантоване державою право на регулярне отримання пенсії за віком, незалежно від місця його проживання в Україні або ж за кордоном.

При цьому слід зазначити, що у своїй позовній заяві позивач не посилається на жодні обставини, які б свідчили про зловживання з боку відповідача або подання ним недостовірних даних чи про будь-яку іншу форму недобросовісності з його боку.

Окрім того, суд зауважує, що надавши позивачу строк для досудового врегулювання спору до 25.12.2017 позивач звернувся до суду з позовною заявою 13.12.2017.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача надміру виплаченої пенсії у розмірі 38860,74 грн.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р I Ш И В :

В задоволенні позову Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (вул. Яворницького, 34, м. Рівне, 33001, ЄДРПОУ 40373305) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) про стягнення коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського міського суду Тимощук О.Я.