Рішення № 72678983, 12.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/47/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гунька О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 1089-о від 27.11.2017 року, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України (надалі по тексту - відповідач або Одеська митниця ДФС), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Державної фіскальної служби України № 1089-О від 27.11.2017 року «Про звільнення ОСОБА_2.»;

- поновити ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці Державної фіскальної служби України;

- визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці Державної фіскальної служби України щодо не переведення ОСОБА_2 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці Державної фіскальної служби України;

- зобов'язати Одеську митницю Державної фіскальної служби України перевести ОСОБА_2 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці Державної фіскальної служби України відділу митного оформлення, що обслуговує Міжнародний автомобільний пункт пропуску «Виноградівка, Табакі, Нові Трояни»;

- стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на посаді;

- стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначив, що 10.04.2015 року наказом Одеської митниці ДФС № 381-о від 10.04.2015 року позивача було звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України). Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, позивач звернувся із адміністративним позовом до Одеської митниці ДФС. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці ДФС №381-о від 10.04.2015 року «Про звільнення ОСОБА_2.»; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС з 14.04.2015 року; стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2015р. по 31.05.2017р. у загальному розмірі 55325 грн. Вищевказана постанова Одеського окружного адміністративного суду була оскаржена ДФС в Одеській області до Одеського апеляційного адміністративного суду, та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року залишена в силі. Пунктами 1, 2 наказу Одеської митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15, що, відповідно до законодавства, підлягала негайному виконанню, скасовано пункт 1 наказу Одеської митниці ДФС від 10.04.2015 року № 381-о «Про звільнення ОСОБА_2.» в частині звільнення 14.04.2015 ОСОБА_2 з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України); поновлено з 14.04.2015 року ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської області ДФС. В п. 3 наказу Одеської митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року зазначено, приступити з 21.08.2017 року ОСОБА_2 до виконання обов'язків за посадою головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС. Проте, за п. 5 Наказу ДФС України № 1049 від 30.12.2016 року «Про ліквідацію, створення, зміну назв та місць дислокації окремих митних постів митниць ДФС змінено назви митних постів Одеської митниці ДФС, в тому числі «Ізмаїл» на «Ізмаїльський»; викладено розділ «Одеська митниця ДФС» Переліку у новій редакції, що передбачає митний пост «Ізмаїльський». Проте наказом Одеської митниці ДФС № 1089-о від 27.11.2012 року позивача звільнено 27.11.2017 року з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає вищевказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при звільнення позивача відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідач не пропонував позивачу всі вакантні посади, які він може обіймати з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків в будь-якому органі (закладі, установі) митниці до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, як це передбачено чинним законодавством України, незважаючи на те, що такі вакантні посади були наявні, а на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року, Одеська митниця ДФС мала поновити порушені права позивача незалежно від наявності чи відсутності вакантних посад.

Ухвалою судді від 04 січня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання призначено на 22 січня 2018 року на 11:30 годину.

18 січня 2018 року від представника відповідача через канцелярію суду (вхід. № 1430/18) надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись в цілому на те, що наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису», керуючись наказом ДФС від 25.01.2017 року № 34 «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» та у зв'язку із затвердженням 16.01.2017 року організаційної структури Одеської митниці ДФС на 2017 рік та затвердженням 21.02.2017 року штатного розпису Одеської митниці ДФС на 2017 рік, введено в дію затверджені головою ДФС України з 01.01.2017 року організаційну структуру Одеської митниці ДФС, а також штатний розпис на 2017 рік Одеської митниці ДФС. У зв'язку з введенням в дію вказаного наказу Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 штатна чисельність митниці зменшувалося з 1417 до 1187 штатних одиниць. Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України витікає, що реорганізація підприємства є самостійною підставою для розірвання з працівником такого підприємства трудового договору, укладеного на невизначений строк трудовий договір, укладений на невизначений строк. Отже відповідач вважає, що мали місце зміни в організації виробництва і праці, а отже і законні підстави для розірвання з позивачем трудового органу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. 20.09.2017 року ОСОБА_2 попереджено про скорочення чисельності митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС. Зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення. ОСОБА_2 ознайомився із вказаним попередженням 20.09.2017 року, при цьому будь-яких зауважень та заяв з боку позивача не поступило. Після вичерпання встановленого законодавством двохмісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення, начальником Одеської митниці ДФС видано наказ від 27.11.2017 року № 1089-о «Про звільнення ОСОБА_2.»., яким позивача звільнено 27.11.2017 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС у зв'язку із скороченням чисельності Одеської митниці ДФС відповідно до затверджених головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, введеним в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України. З огляду на викладене, відповідач вважає, що звільнення позивача вчинено у відповідності до законодавства України та в межах повноважень Одеської митниці ДФС , при цьому права, свободи чи законні інтереси позивача порушено не було, а отже немає підстав для задоволення його позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.02.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву по справі, наступне судове засідання призначено на 22.02.2018 року на 09:00 годину.

30 січня 2018 року від позивача через канцелярію суду (вхід. № ЕП/548/18) надійшла відповідь на відзив.

09 лютого 2018 року від представника відповідача через канцелярію суду (вхід. № 3843/18) надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача.

Ухвалою суду від 22.02.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву по справі, наступне судове засідання призначено на 23.02.2018 року на 10:00 годину.

Ухвалою суду від 23.02.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Ухвалою суду від 23.02.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву по справі, наступне судове засідання призначено на 01.03.2018 року на 09:00 годину.

Ухвалою суду від 01.03.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву по справі, наступне судове засідання призначено на 05.03.2018 року на 09:30 годину.

Ухвалою суду від 05.03.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву по справі, наступне судове засідання призначено на 05.03.2018 року на 15:00 годину.

Під час судового розгляду справи по суті представник позивача підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача під час судового розгляду справи по суті позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та запереченнях.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Позивач проходив державну службу в митних органах України, що згідно положень п.17 ч.1 ст.4 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори з відповідачем - Одеською митницею ДФС щодо її проходження, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.1 ст. 19 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Наказом Одеської митниці ДФС № 209-о від 26.12.2014 року позивач був призначений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл».

10.04.2015 року наказом Одеської митниці ДФС № 381-о від 10.04.2015 року позивача було звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України).

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, позивач звернувся із адміністративним позовом до Одеської митниці ДФС. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці Державної фіскальної служби №381-о від 10.04.2015р. «Про звільнення ОСОБА_2.»; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС з 14.04.2015р.; стягнуто з Одеської митниці Державної фіскальної служби на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2015р. по 31.05.2017р. у загальному розмірі 55325 грн. (а.с. 20-26).

Вищевказана постанова Одеського окружного адміністративного суду була оскаржена ДФС в Одеській області до Одеського апеляційного адміністративного суду, та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року залишена в силі (а.с. 26-30).

Пунктами 1, 2, 3 наказу Одеської митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15 скасовано пункт 1 наказу Одеської митниці ДФС від 10.04.2015 року № 381-о «Про звільнення ОСОБА_2.» в частині звільнення 14.04.2015 ОСОБА_2 з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України); поновлено з 14.04.2015 року ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської області ДФС. В п. 3 наказу Одеської митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року зазначено; приступити з 21.08.2017 року ОСОБА_2 до виконання обов'язків за посадою головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС (а.с. 31).

Наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису», керуючись наказом ДФС від 25.01.2017 року № 34 «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» та у зв'язку із затвердженням 16.01.2017 року організаційної структури Одеської митниці ДФС на 2017 рік та затвердженням 21.02.2017 року штатного розпису Одеської митниці ДФС на 2017 рік, введено в дію затверджені головою ДФС України з 01.01.2017 року організаційну структуру Одеської митниці ДФС, а також штатний розпис на 2017 рік Одеської митниці ДФС (а.с. 34-41).

У зв'язку з введенням в дію вказаного наказу Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 штатна чисельність митниці зменшувалася з 1417 до 1187 штатних одиниць.

20.09.2017 року ОСОБА_2 попереджено про скорочення чисельності митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення. ОСОБА_2 ознайомився із вказаним попередженням 20.09.2017 року.

Наказом начальника Одеської митниці ДФС від 27.11.2017 року № 1089-о «Про звільнення ОСОБА_2.». у зв'язку із скороченням чисельності Одеської митниці ДФС, відповідно до затверджених головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік Одеської митниці ДФС, введених в дію наказом Одеської митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 та переліків змін до них, ОСОБА_2 звільнено 27.11.2017 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення позивача, як зазначено у витязі з наказу Одеської митниці ДФС № 1089-о від 27.11.2017 року стало попередження про наступне вивільнення ОСОБА_2 від 20.09.2017 року (а.с. 19).

Позивач, вважаючи наказ відповідача № 1089-о від 27.11.2017 року в частині його звільнення з посади протиправним, оскаржив його до суду, вимагаючи його скасування та поновлення позивача на займаній посаді.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд не погоджується з підставами звільнення позивача з займаної посади та вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією України та Законами України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу» встановлено, що підставою припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21 -42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям, обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015р. по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Відповідно до положень ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

За ч. 3 ст. 49-2 КЗпП, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства надає змогу зробити висновок, що для проведення скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець в особі Одеської митниці ДФС зобов'язаний: обґрунтувати необхідність скорочення штату та звільнення; скласти і затвердити новий штатний розпис, до якого не заносяться посади, які скорочено; попередити працівників, посади яких скорочуються, персонально про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (ст. 49-2 КЗпП); одночасно з попередженням про звільнення за скороченням штату запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві (ст. 49-2 КЗпП); повідомити державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ст. 49-2 КЗпП); після закінчення двомісячного попереджувального строку видати наказ про звільнення; в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення з роботи і провести з ним розрахунок у встановлені законом строки (ст.47 КЗпП); на вимогу працівника видати довідку про його роботу на підприємстві із зазначенням :спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати (ст.49 КЗпП); в день звільнення виплатити працівникові всі суми, що належать йому від підприємства (заробітну плату, вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, компенсацію за невикористану відпустку). Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ст. 116 КЗпП).

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 10.03.2015 року (справа №21-52а15), власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01.04.2015р. у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постановах від 01.10.2013 року у справі № 21-319а 13 за позовом до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та від 28.10.2014 у справі за позовом до Державної митної служби України, Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, за участю третьої особи, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої незаконно звільнено.

Судом достовірно встановлено, що відповідач не пропонував позивачу всі вакантні посади, які він може обіймати з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків в будь-якому органі (закладі, установі) митниці до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, як це передбачено вищезазначеними нормами права, незважаючи на те, що такі вакантні посади були наявні. При цьому представником відповідача у судовому засіданні зазначені обставини не спростовувались.

Відповідач жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на державній службі в митних органах та не врахував відсутність відмови позивача від проходження подальшої державної служби.

На думку суду, суб'єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 28.10.2014 р. та від 04.11.2014 р. встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає.

Зваживши на вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, суд дійшов висновку про те, що відповідачем був порушений встановлений законом порядок звільнення позивача з займаної посади, а тому суд повинен задовольнити позовні вимоги в цій частині - визнати протиправним та скасувати реалізацію цього рішення - наказ Одеської митниці Державної фіскальної служби України №1089-о від 27.11.2017 року «Про звільнення ОСОБА_2.» у зв'язку із скороченням чисельності Одеської митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач.

Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 «Право на працю».

Згідно статті 24 «Право на захист у випадках звільнення» з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Здебільшого положення Європейської соціальної хартії (переглянутої) відповідають вимогам положень конвенцій МОП, у решті випадків поліпшують їх зміст або врегульовують питання, неврегульовані названими конвенціями.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Також, позивач повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а саме судом.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, суд вважає, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній посаді.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача передбачений пунктом 6 частини 2 статті 245 КАС України та може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи, виданої за підписами заступника начальника митниці Мінченко Р.М. та заступника начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - заступником головного бухгалтера - начальником відділу Шинкарюк Л.Л. № 71 від 05.03.2018 року (а.с. 174) сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 за вересень 2017 року складає 7 453,23 грн., за жовтень 2017 року - 5 215,13 грн.

Усього за останні 2 календарні місяці роботи до звільнення - 12 668, 36 грн.

Кількість відпрацьованих днів у вересні 2017 року - 21, у жовтні 2017 року - 21. Усього 42 дні.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 301,63 грн. (12 668,36/42).

Так період вимушеного прогулу позивача з 27.11.2017 року по 05.03.2017 року складає 69 днів.

Таким чином середня заробітна плата позивача за весь час вимушеного прогулу складає 20 812,47 грн. (301,63 х 69), яке суд вважає необхідним стягнути з Одеської митниці ДФС.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці Державної фіскальної служби України та в частині стягнення з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6334 грн. 23 коп.

Разом з тим відносно вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Одеської митниці ДФС щодо не переведення ОСОБА_2 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС та зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_2 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС відділу митного оформлення, що обслуговує Міжнародний автомобільний пункт пропуску «Виноградівка, Табакі, Нові Трояни», суд зазначає наступне.

Застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку. Так, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Неналежний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, про що зазначив Вищий адміністративний суд в ухвалі від 25.09.2014 року у справі № 826/9638/13-а (К/800/7626/14).

Як встановлено судом, відповідно до п. 7 частини першої статті 2 Закону України від 10.12.2015 року № 889-УІІІ «Про державну службу» суб'єктом призначення є державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Одеська митниця ДФС є територіальним органом ДФС, що утворений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №311 «Про утворення територіальних органів державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів кабінету Міністрів України» та діє на підставі Положення про Одеську митницю ДФС, затвердженого наказом ДФС від 27.08.2014 року № 81.

Посада головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС (на яку позивач просить суд зобов'язати Одеську митницю ДФС його перевести), відповідно до п. 2 статті 6 Закону від 10.12.2015 року № 889-УІІІ «Про державну службу» є посадою державної служби категорії «В» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї області, повноваження від імені держави призначати та звільняти з посади головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС, належить начальнику Одеської митниці ДФС, а отже начальник Одеської митниці ДФС є суб'єктом призначення.

Відповідно до частин 2, 4 статті 31 Закону України від 10.12.2015 року № 889-УІІІ «Про державну службу» рішення про призначення приймається: на посади державної служби категорій "Б" і "В" - керівником державної служби. Рішення про призначення або про відмову у визначенні на посаду державної служби приймається за результатами спеціальної перевірки відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та за результатами перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади».

Згідно зі змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд не вправі втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень,

перебираючи на себе повноваження та функції уповноваженого органу, втручаючись при цьому у внутрішньо - організаційну специфіку роботи останнього.

Отже, суд не вправі перебирати (вирішувати) на себе функції митниці до вчинення тих дій, які згідно із вказаним законодавством можуть здійснюватися лише за їх розсудом.

Таким чином, заявляючи у позові вимоги стосовно визнання протиправною бездіяльності Одеської митниці ДФС щодо не переведення ОСОБА_2 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС та зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_2 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС відділу митного оформлення, що обслуговує Міжнародний автомобільний пункт пропуску «Виноградівка, Табакі, Нові Трояни», позивач фактично просить суд перебрати на себе повноваження суб'єкта призначення - начальника Одеської митниці ДФС щодо призначення на посаду державної служби, що суперечить положенням пункту 7 частини першої статті 2, частин 2, 4 статті 31 Закону України від 10.12.2015 № 889-УІІІ «Про державну службу», змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відносно вимог позивача щодо стягнення з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., суд зазначає наступне.

Так, поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

До випадків, які містяться у частині 2 статті 1167 Цивільного кодексу України, наведені позивачем у позові обставини не відносяться.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.

У позові в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди позивач зазначає, що Одеською митницею ДФС допущено грубе порушення прав позивача, неналежне виконання рішення про поновлення прав позивача, такі дії стали причиною глибоких моральних страждань ОСОБА_2, пов'язаних із тривалим перебуванням у невіданні щодо його подальшої долі, пов'язаного із фактично безпідставним звинуваченням у вчиненні правопорушення, передбаченого Законом України «Про очищення влади», що потягнуло за собою незаконне звільнення у 2015 році та позбавлення позивача можливості продовження професійного життя, просунення у кар'єрі, забезпечення належного рівня життя для себе та своєї родини. Також як зазначає позивач, після звільнення від 10.04.2015 року позивач влаштувався на стажування на посаду водія вантажівки, яке не завершилося успішно, оскільки в перший же рейс він впав з кабіни водія та отримав тяжку травму у вигляді закритого чрезвертельного осколкового перелому правої стегнової кістки зі зміщеннями, що підтверджується довідкою № 218 виданою Консультативно-діагностичним поліклінічним відділенням Болградської ЦРБ від 18.08.2015 року, Випискою з медичної карти № 8388, виданою Травматологічним відділенням Київської міської клінічної лікарні № 6 від 08.06.2015 року, Проколом рентгенологічного дослідження від 21.05.2015 року (а.с. 100-102).

Суд приймає до уваги вищевикладені пояснення та докази позивача, разом з тим, зазначає, що з викладених обставин вбачається, що позивач пов'язує свої моральні страждання із неправомірними діями відповідача щодо його першого звільнення наказом Одеської митниці ДФС № 381-о від 10.04.2015 року із займаної посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України). Також надані докази свідчать про отримання позивачем травми незадовго після його звільнення від 10.04.2015 року.

Судом встановлено, що оскаржуючи до суду наказ Одеської митниці ДФС № 381-о від 10.04.2015 року (справа № 815/2761/15) позивач не заявляв вимоги про відшкодування моральної шкоди.

При цьому, ані в позові, ані під час судового розгляду справи позивач не обґрунтував у чому полягають його моральні страждання та збитки, заподіяні відповідачем при його звільненні оскаржуваним у цій справі наказом Одеської митниці ДФС №1089-о від 27.11.2017 року, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди.

Доказів спричинення моральної шкоди незаконним звільненням наказом Одеської митниці ДФС №1089-о від 27.11.2017 року та обґрунтування її розміру позивачем не надано, що виключає можливість задоволення вимоги про її відшкодування.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Отже вищевикладене вирішення спору цілком узгоджується із нормами КАС України та є належним способом захисту порушеного права позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 1089-о від 27.11.2017 року, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Державної фіскальної служби України №1089-о від 27.11.2017 року «Про звільнення ОСОБА_2.».

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці Державної фіскальної служби України.

Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: вул. Гайдара, 21 а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 39441717) на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 27.11.2017 року по 05.03.2018 року у розмірі 20 812 грн. 47 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці Державної фіскальної служби України та в частині стягнення з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6334 грн. 23 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено та підписано суддею 12 березня 2018 року.

Суддя С.О. Cтефанов