Постанова № 72678445, 05.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 р. № 820/117/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бабаєва А.І.

при секретарі судового засідання Боднар І.Ю.

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до територіального Управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність територіального Управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Балаклійського районного суду Харківської області Стригуненко В.М. суддівської винагороди за липень - грудень 2017 року включно, виходячи з посадового окладу в розмірі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", в сумі 32000,00 грн.;

- зобов'язати територіальне Управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати ОСОБА_2 суддівську винагороду за липень - грудень 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", в сумі 32000,00 грн. та провести їх виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за липень-грудень 2017 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, на думку позивача, нарахувало та виплатило позивачеві суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, проти позову заперечувало. В обґрунтування заперечень зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судове засідання представник відповідача прибула, проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

В судове засідання представник третьої особи не прибув, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 14.11.2007 року працює в Балаклійському районному суді Харківської області на посаді судді, що підтверджується довідкою №02-37/1 від 04.01.2018 року.

Також у вищевказаній довідці зазначено, що станом на 04.01.2018 року до Балаклійського районного суду Харківської області даних про проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді не надходило.

18.12.2017 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з письмовою заявою, в якій просив: здійснити перерахунок і виплату суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» - 3200 гривень, починаючи з 01 липня 2017 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області відповіло листом №06-16/3163/17 від 20.12.2017 року, в якому вказало, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадового окладу. Суддівська винагорода нараховується і виплачується з розрахунку посадового окладу 16000 гривень. Також вказало, що правових підстав для перерахунку та виплат суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 гривень немає.

Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_2 суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1600,00 грн., звернувся з даним позовом до суду.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані Конституцій України та нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є суддею, який не проходив кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), тому розмір її суддівської винагороди визначається відповідно до Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини третьої статті 133 цього Закону посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

Зазначений закон не визнавався неконституційним, отже підлягає застосуванню, тому доводи про застосування до позивача з 1 січня 2017 року мінімальної заробітної плати у розмірі 3200,00 грн. є безпідставними.

Поряд з цим, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Конституційний Суд України зазначив, що - "передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави".

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн. не передбачені. Отже, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату його праці.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.11.2017 року № К/800/39631/17 та в постанові Верховного суду від 07.02.2018 року по справі №825/933/17.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду за період з липня 2017 року по грудень 2017 року на підставі розрахункової величини у розмірі 1600,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (64207, Харківська область, м. Балаклія, вул. Соборна, 87) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (61050, м. Харків, майдан ОСОБА_3 Сотні, 36, корп. 2), третя особа Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області (61000, м.Харків, вул. Бакуліна, 18) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 13.03.2018 року.