Рішення № 72678181, 22.02.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 р. Справа № 818/2064/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

представника відповідача - Левицької А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 818/2064/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту - відповідач, УДМС України в Сумській області), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 440-17 від 17 листопада 2017 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування відповідного рішення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він звернувся із заявою про визнання біженцем, у задоволенні якої було відмовлено. Позивач не згоден з таким рішенням, має реальний намір та життєву необхідність набуття такого статусу, оскільки є особою без громадянства, народився та мешкав у Палестині, у місті Хан-Юніс, який входить до території Сектору Газу, в якому відбуваються військові дії, а тому має побоювання стати жертвою переслідування.

Справа призначалась до розгляду три рази. У судове засідання позивач жодного разу не з'являвся, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку зі знаходженням на лікарняному з травмою руки (рана І пальця лівої кисті).

Копія висновку травматолога КУ "Сумська міська клінічна лікарня № 1" (а.с. 89) не містить даних про непрацездатність позивача і перебування його на лікарняному. Крім того, даний висновок містить виправлення та неузгодженості, що дає суду підстави ставити під сумнів його дійсність. Так, в даному висновку зазначено "лікування у Хірурга за місцем проживання з 21.02.2017 року", натомість дата висновку зазначена "20 (виправлено на 21).02.2018 року".

Суд зазначає, що неявка позивача в судове засідання є зловживанням його процесуальними правами і допущена без поважних причин.

При цьому, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 193 Кодексу адміністративного судочинства України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд вважає за необхідне проводити розгляд справи без участі позивача у судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.17-23) та зазначила, що позивачу правомірно було відмовлено у наданні статусу біженця, оскільки на даний час не відбувається відкритих збройних конфліктів між Палестиною та Ізраїлем. Позивач документований паспортом громадянина Держави Палестина, безперешкодно оформив візу на в'їзд до України та офіційно залишив територію Сектору Газа. Таким чином, на даний час дійсно існує обмеження для палестинців в пересуванні територією Ізраїлю та між Західним Берегом та Сектором Газа. Однак, прикордонний пункт пропуску «Рафах» періодично функціонує і в ці періоди є можливість потрапити до Сектору Газа та виїхати з країни. При цьому, позивач знаходиться під захистом БАПОР як палестинський біженець. В ході розгляду заяви встановлено відсутність загрози застосування до позивача смертної кари, фізичного насильства чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення до країни походження.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОБГ (Палестина), народився в м. Хан-Юніс Сектору Газа Палестинської автономії, за національністю араб, за релігійним переконанням мусульманин, одружений, має вищу освіту.

Позивач прибув на територію України 01.02.2017 з метою навчання в Сумському державному педагогічному університеті за маршрутом: Сектор Газа - Єгипет (Каїр) - автомобільним транспортом, Єгипет (Каїр) - Туреччина (Стамбул) - Україна (Бориспіль) - повітряним транспортом. Після закінчення підготовчого факультету позивач мав намір вступити на медичний факультет Сумського державного університету, але не встиг вчасно надати всіх необхідних документів та йому було скасовано посвідку на тимчасове проживання (а.с.33).

Крім того, позивач 11.07.2017 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про шлюб НОМЕР_1).

Позивач стверджує, що в Секторі Газа відбуваються військові дії, які загрожують його життю. А також, не має можливості навчатися та працювати. Як повідомляє позивач, на даний час не має можливості потрапити на територію Сектору Газа. Він пояснив, що між Єгиптом та Сектором Газа існує конфлікт, внаслідок якого єгипетські військові періодично закривають прикордонний пропускний пункт «Рафах». Також, Ізраїль не дозволяє палестинцям, які мають прописку в Секторі Газа, пересуватися своїми територіями та не дає можливості їм в'їжджати до Західного берегу ріки Йордан.

Позивач стверджує, що він боїться повертатися до Палестини, оскільки в Секторі Газа відбуваються військові дії, які загрожують його життю. Також, він зазначає, що в країні не має нормальних умов для проживання. Позивач вважає, що у разі повернення до Сектору Газа його сім'я може зруйнуватися, оскільки через закриття єгипетською стороною прикордонного пункту пропуску Рафах він не зможе повернутися до України, а дружина не хоче виїжджати до Палестини.

У зв'язку з цим, позивач у серпні 2017 року подав заяву до УДМС України в Сумській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.24-27).

Відповідно до Рішення ДМС України №440-17 від 17.11.2017 ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.63), про що позивача було повідомлено листом УДМС України в Сумській області №20 від 11.12.2017 (а.с.64).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

У своїй заяві про звернення за захистом в Україні позивач зазначив, що не може повернутися до Палестини через війну, яка відбувається в країні. Під час співбесіди від 20.10.2017 він уточнив, що на даний час військові дії на території Сектору Газа не ведуться (а.с.53-55).

Згідно інформації по країні походження, отриманих з відкритих джерел, у вересні 2000 року палестинці, що проживали на Західному березі та Секторі Газа почали другу, так звану «інтифаду» повстання проти ізраїльської окупації, яка на протязі наступних років супроводжувалася періодичними спалахами насильства, що проявлялися у вигляді терористичних атак палестинських воєнізованих угрупувань на цивільні об'єкти в Ізраїлі та жорстких акцій у відповідь з боку Ізраїлю, результатом чого стала загибель людей, в тому числі цивільних осіб, а також актів колективного покарання, таких як закриття контрольно-пропускних пунктів та блокпостів і введення комендантського часу (джерело: Керівництво для роботи з заявами щодо надання притулку. Ізраїль, Сектор Газа та Західний Беріг ріки Йордан. МВС Великої Британії Прикордонне Агентство Великої Британії. 2009 http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498ab1642.pdf остання дата доступу 23.10.2017).

Після військових операцій Ізраїлю в Секторі Газа влітку 2014 року, які спричинили широкомасштабні руйнування та призвели до фізичних і моральних збитків (див. Генеральная Ассамблея, Доклад Комитета по осуществлению неотъемлемых прав палестинского народа, 6 октября 2015, А/70/35, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/564051594.html [последняя дата доступа 23 октября 2017]), в серпні 2014 року між Ізраїлем і Палестиною досягнуто довгострокову домовленість про припинення вогню. Як зазначено в доповіді Генерального Секретаря ООН «Допомога палестинському народу» від 12.05.2016, «режим прекращения огня, положивший конец военным действиям между Израилем и палестинскими вооруженными группами в Газе 26 августа 2014 года, сохраняется, но по-прежнему носит неустойчивый характер». http://www.refworld.org.ru/docid/578f6a384.html [последняя дата доступа 23 октября 2017].

Про укладання перемир'я йдеться мова і в доповіді Міжнародної Амністії, 2014/2015 «Права людини в сучасному світі», http://www.refworld.org.ru/docid/54f45da84.html [последняя дата доступа 23 октября 2017].

Починаючи з 2015 року, ситуація на Західному Березі характеризується посиленою напруженістю навколо доступу до святих місць, а також активізацією діяльності зі зносу будівель та облаштуванням ізраїльських поселень. В Секторі Газа режим припинення вогню в цілому дотримувався, (джерело: Генеральный секретарь ООН, Мирное урегулирование вопроса о Палестине, 24 августа 2016. А/71/359-S/2016/732, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/57e51caa4.html [последняя дата доступа 23 октября 2017]).

В доповіді Спеціального комітету по розслідуванню дій Ізраїлю, що зачіпають права людини, по відношенню до палестинського народу та інших арабів на окупованих територіях, від 23.08.2016, загальна ситуація в Палестині характеризується наявністю наступних основних проблем, «расширение поселений; насилие со стороны поселенцев; эксплуатация природных ресурсов в поселениях на Западном берегу и в Газе и на оккупированных сирийских Голанах; положение задержанных лиц и ужасающие условия содержания в местах лишения свободы; нежелание израильских сил безопасности отдавать тела погибших палестинцев; административное задержание, в том числе задержание детей; чрезмерное применение силы и многочисленные случаи внесудебной казни; принятие Израилем карательных законов, в частности закона, предусматривающего депортацию в Газу семей палестинцев, предположительно совершивших нападения; снос палестинских домов и насильственное перемещение общин бедуинов и скотоводов на Западном берегу, включая Восточный Иерусалим; блокада и отсутствие мер по восстановлению в Газе; а также общая безнаказанность за все эти нарушения и отсутствие средств правовой защиты потерпевших». http://www.refworld.org.ru/docid/57ed07cd4.html [последняя дата доступа 23 октября 2017].

Щодо ситуації з безпекою, яка спостерігається протягом 2017 року, інформаційні джерела повідомляють, що періодично з території Сектору Газа у бік Ізраїлю випускаються ракети, відповідальність за які «Израиль традиционно возлагает на правящее в анклаве исламистское движение ХАМАС. На ракетные пуски военные обычно отвечают ударами авиации или артиллерии по инфраструктуре боевиков», http://korrespondent.net/world/3875916-po-yzraylui- vypustyly-raketu-yz-sektora-haza від 08.08.2017, остання дата доступу 25.10.2017.

Як повідомляє Міжнародна Амністія у доповіді 2016/17«Права людини в сучасному світі, «палестинские вооружённые группировки в Газе время от времени неизбирательно стреляли ракетами и минами по Израилю, не причинив смертей и серьёзных увечий. Израильская армия отреагировала авиаударами и артиллерийским, огнём...». Международная Амнистия (Amnesty International), Доклад Amnesty International 2016/17: Права человека в современном мире, 22 февраля 2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/5901b0cc4.html [последняя дата доступа 25 октября 2017];

Отже, у офіційних джерелах відсутня інформація про те, що на території Палестини відбуваються відкриті військові дії.

Таким чином, незважаючи на наявність напруженої ситуації з безпекою, на території Держави Палестини, у тому числі в Секторі Газа, на даний час не відбувається відкритий збройний конфлікт між Палестиною та Ізраїлем.

Крім того, позивач стверджує, що Єгипетська влада періодично закриває кордон між Сектором Газа та Єгиптом, чим перешкоджає палестинцям в'їжджати на свою територію та виїжджати з країни. За словами позивача, після його виїзду з Сектору Газа наприкінці січня 2017 року прикордонний пункт пропуску «Рафах» був закритий на 6 місяців і на даний час не має можливості потрапити на територію Сектору Газа. Також, Ізраїль не дозволяє палестинцям, які мають реєстрацію в Секторі Газа, пересуватися територією Ізраїлю та в'їжджати до Західного берегу ріки Йордан. За інформацією позивача, він очікував на дозвіл виїхати з країни 4 місяці.

Як встановлено з аналізу інформації по країні походження, наземним шляхом до Сектору Газа, не через територію Ізраїлю, можна потрапити з Єгипту (пункт пропуску «Рафах») http://guide.travel.ru/palestine/formalities/travel/, остання дата доступу 20.10.2017.

Щодо свободи пересування палестинськими територіями слід зазначити, що ізраїльська влада продовжує підтримувати суворі обмеження свободи пересування, використовуючи для цього блокування доріг, контрольні пости, систему перепусток та збудований Роздільний бар'єр. Існує багато постійних блокпостів, контрольних пунктів з персоналом або без персоналу по всій території Західного берегу ріки Йордан. Ізраїльські військові керують процедурами безпеки в Аленбі Брідж - міжнародному пункті перетину кордону з Йорданії на Західний берег ріки Йордан.

Ізраїль продовжує блокаду Сектору Газа та обмежує палестинців пересуватися територіями між Західним Берегом і Сектором Газа. Для палестинців, які мають прописку в Секторі Газа, впроваджена вимога отримувати дозвіл для перебування на Західному Березі ріки Йордан. Кількість палестинців, які залишали Газу через контрольно-пропускний пункт «Ерез» поступово зменшувалася у зв'язку з тим, що ізраїльська влада не видавала або анулювала перепустки чи затягувала їх видачу.

Ізраїльтяни контролюють пересування людей і вантажів в Газа та з Газа, що шкодить економіці та заважає постконфліктній відбудові. (джерела: Международная Амнистия (Amnesty International), Доклад Amnesty International 2016/17: Права человека в современном мире 22 февраля 2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/5901b0cc4.html [последняя дата доступа 25 октября 2017]; Керівництво для роботи з заявами щодо надання притулку. Ізраїль, Сектор Газа та Західний Беріг ріки Йордан. МВС Великої Британії Прикордонне Агентство Великої Британії. 2009 http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498abl642.pdf остання дата доступу 25.10.2017).

Слід зазначити, що Ізраїль вводить обмеження на пересування територією Західного берега у відповідь на ескалацію насилля та як засіб боротьби з тероризмом (джерело: https://ria.ru/world/20170803/1499655835.html від 03.08.2017, остання дата доступу 25.10.2017).

Як повідомляється в Доповіді Генерального секретаря ООН, Допомога палестинському народу від 12.05.2016, «на Западном берегу ограничения на передвижение были существенно ужесточены после эскалации насилия в октябре 2015 года, в том числе за счет установления дополнительных преград, таких как контрольно-пропускные пункты и блокпосты израильских сил безопасности. Таким образом, число ограничений по сравнению с периодом до начала последней эскалации насилия выросло на 20 процентов.... многие дополнительные ограничения были впоследствии сняты или ослаблены», http://www.refworld.org.ru/docid/578f6a384.html [последняя дата доступа 25 октября 2017].

Періодичне закриття єгипетською владою з жовтня 2014 року прикордонного пропускного пункту «Рафах» стало наслідком масштабного нападу на півночі Сінаю, яке скоїли палестинські екстремісти, що призвело до загибелі 30 єгипетських військових. «После теракта в этой части полуострова был введен режим ЧП и комендантский час, которые действуют до сих пор, а вооруженные силы совместно с МВД развернули масштабную контртеррористическую операцию». http://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/3979740 від 28.01.2017, остання дата доступу 25.10.2017.

Джерела інформації по країні походження повідомляють, що в минулому році влада Єгипту значно частіше стала відкривати перехід з Сектору Газа до єгипетських територій та протягом 2017 року прикордонний пункт пропуску «Рафах» неодноразово працював в обох напрямках. (джерела: http://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/3979740 від 28.01.2017, остання дата доступу 25.10.2017; http://arab.com.ua/ru/palestina-prizyvaet-egipet-otkryt-kpp-refah від 25.04.2017, остання дата доступу 25.10.2017).

Слід підкреслити, що позивач документований паспортом громадянина Держави Палестина (а.с.28), безперешкодно оформив візу на в'їзд до України та офіційно залишив територію Сектору Газа.

Таким чином, на даний час дійсно існує обмеження для палестинців в пересуванні територією Ізраїлю та між Західним Берегом та Сектором Газа. Однак, прикордонний пункт пропуску «Рафах» періодично функціонує і в ці періоди є можливість потрапити до Сектору Газа та виїхати з країни.

Відповідно до матеріалів справи, позивач перебуває під захистом БАПОР як палестинський біженець.

БАПОР (Близькосхідне агентство ООН з надання допомоги палестинським біженцям та організації робіт) надає допомогу та захист зареєстрованим біженцям з Палестини в Йорданії, Лівані, Сирії і на окупованих палестинських територіях та відстоює їх права. Агентство розпочало працювати 1 травня 1950 року. З моменту свого створення БАПОР надає допомогу і у часи відносного спокою, і під час бойових дій. Сьогодні БАПОР є постачальником основних послуг освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги для понад 5 мільйонів зареєстрованих палестинських біженців (джерела: Керівництво для роботи з заявами щодо надання притулку. Ізраїль, Сектор Газа та Західний Беріг ріки Йордан. МВС Великої Британії Прикордонне Агентство Великої Британії. 2009 http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498abl642.pdf, остання дата доступу 25.10.2017); Генеральная Ассамблея, Доклад Комитета по осуществлению неотъемлемых прав палестинского народа, 6 октября 2015, А/70/35, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/564051594.html [последняя дата доступа 25 октября 2017]).

Якщо особа підпадає під мандат БАПОР, який охоплює, по-перше, палестинських біженців, які жили в Палестині до 1948 року і які втратили житло та засоби до існування внаслідок конфлікту 1948 року, по-друге, осіб, переміщених внаслідок бойових дій, які мали місце в 1967 році і пізніше (до цих груп включено також нащадки вищезгаданих осіб), то такі особи є палестинськими біженцями.

Позивач надав копію реєстраційної карточки, виданої БАПОР, в якій зазначено, що його родина зареєстрована палестинськими біженцями в районі Хан-Юніс (а.с.56). Позивач підтвердив, що БАПОР діє на території Сектора Газа і його представники є в місті Хан-Юніс, де проживає родина позивача, та надає продукти харчування, медичну допомогу, сприяє у працевлаштуванні.

Таким чином, позивач знаходиться під захистом БАПОР як палестинський біженець.

Так, надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Розгляд заяв та надання статусу буженця чи особи, яка потребують додаткового або тимчасового захисту регулюється Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надаліпо тексту - Закон).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до кваліфікаційних критеріїв надання міжнародного захисту у особи, яка претендує на такий захист, мають бути обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією чи кількома з конвенційних ознак на території країни громадянської належності (основна кваліфікаційна умова визнання біженцем згідно з Конвенцією про статус біженця 1951 року). Притому, завдана особі шкода має бути досить серйозною, а саме: сягати рівня небезпеки самого існування особи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи або політичних переконань (пункт 51 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців), УВКБ ООН, Женева, 1992).

На основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів по країні походження (Палестина), співбесід по уточненню викладених позивачем фактів, слід зазначити наступне.

Позивач не повідомляє про факти його особистого переслідування за конвенційними ознаками під час проживання в Палестині, утисків чи дискримінації на батьківщині за вищезазначеними ознаками не зазнавав. Він не висловлює побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в разі повернення до країни походження, а лише заявляє, що в Секторі Газа складно жити через відсутність роботи, світла та неможливість навчатися.

Його побоювання стосовно того, що в разі повернення до Палестини його сім'я може зруйнуватися, оскільки не зможе виїхати до України, не відносяться до конвенційних ознак для надання міжнародного захисту. Як проаналізовано пропускний пункт «Рафах» періодично функціонує. Стан загальної небезпеки не є основою для побоювання, що становить переслідування, у рамках, визначених Конвенцією 1951 року про статус біженців, крім випадків, коли позивач знаходиться у більш серйозній небезпеці ніж інші особи. Стосовно позивача таких обставин не виявлено.

Позивач ніколи не був членом політичних партій, військових формувань чи релігійних організацій.

Документування позивача паспортом, виданим Палестинською адміністрацією, свідчить про наявність державного захисту з боку країни по відношенню до свого громадянина.

Додатково слід зазначити, що позивач 11.07.2017 уклав шлюб з громадянкою України. Отже, у разі підтвердження позивачем інших підстав, аніж отримання захисту, для легалізації на території України (навчання, возз'єднання сім'ї тощо) він має право діяти відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Позивач за власним бажанням в'їхав на територію України з метою навчання у вищому навчальному закладі та має намір його закінчити. Відповідно до п.62 Керівництва, «мигрант - это лицо, которое по причинам, отличающимся от содержащихся в определении, добровольно покидает свою страну, чтобы поселиться в другом месте. Он может быть движим желанием перемен или приключений, семейными или иными причинами личного характера. Если лицо переезжает исключительно по экономическим, соображениям, то оно является экономическим мигрантом, а не беженцем».

До того ж, позивач на території Сектора Газа перебуває під захистом БАПОР.

В рішенні Європейського суду у справі Ель-Котта (С-364/11), яке винесено в грудні 2012 року, зазначено, що добровільний виїзд із зони діяльності БАПОР має протиріччя цілі, яку переслідує Женевська конвенція. Сам по собі факт відсутності в такій зоні або добровільне рішення покинути її не можуть розглядатися як припинення допомоги БАПОР. Якщо особа вимушена залишити зону діяльності БАПОР з причин, які не пов'язані з його волею, то така ситуація може привести до висновку, що допомога БАПОР припинена.

Згідно рішення у справі Ель-Котта, палестинський біженець повинен вважатися таким, що вимушено залишив зону діяльності БАПОР, якщо його особиста безпека піддається серйозному ризику та БАПОР не може гарантувати, що умови його життя в цій зоні будуть співрозмірні місії, яка покладена на цю організацію (джерело: Mostafa Abed El Karem El Kott and Others v! Bevandorlasi es Allampolgarsagi Hivatal, C-364/11, European Union: Court of Justice of the European Union, 19 December 2012, available at: http://www.refworld.org/cases,ECJ,50d2d7b42.html [accessed 26 October 2017]).

Враховуючи те, що позивач прийняв добровільне рішення про виїзд з Палестини до України на навчання, він не повідомляє про існування у Палестині для нього серйозного ризику особистої небезпеки, прикордонний пункт пропуску «Рафах» періодично функціонує, БАПОР діє на території Сектору Газа, відповідач дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача відсутні об'єктивні причини, які унеможливлюють його повернення до Палестини та отримання захисту і допомоги БАПОР (джерело: Коментар щодо тлумачення УВКБ ООН ст. 1 D Конвенції 1951р. про статус біженців і ст. 12(1) (а) Кваліфікаційної директиви ЕС відносно палестинських біженців, які шукають міжнародного захисту від 1 травня 2013, доступ за адресою: http://www.refworld.org.ru/docid/5294ace26.html [последняя дата доступа 26 октября 2017] .

Таким чином, у разі повернення до Сектору Газа позивач зможе отримувати допомогу та захист БАПОР.

Враховуючи вищевикладене, суд не має підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Отже, факти, повідомлені позивачем, не є підставою для набуття статусу біженця у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».

Директива Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (а) смертна кара або приведення її у виконання; (b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання Позивача в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Формування статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 Директиви Ради Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до п. 13 ч. 1 ст.1 Закону. Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

Слід зазначити, що в Директиві 2011/95/ЄС в статті «Суттєва шкода», на яку робиться посилання у визначенні «особи, яка має право на додатковий захист» (стаття 1), йдеться перш за все про суттєвість та індивідуальність загроз життю чи здоров'ю від певних обставин. У зв'язку з цим, додатковий захист може бути застосований лише у випадку наявності загрози життю, безпеці чи свободі позивача, оскільки вони є похідними від вказаних обставин: загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

В ході розгляду заяви встановлено відсутність загрози застосування до позивача смертної кари, фізичного насильства чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення до країни походження.

Під час розгляду заяви не отримано інформації про кримінальне переслідування позивача владою Держави Палестини. Позивач за обліками Секретаріату Інтерполу в міжнародному розшуку не перебуває (лист Інтерполу та Європолу ГУНП України в Сумській області від 25.10.2017 №1841/23-2017).

Як проаналізовано на території Палестини, в тому числі Сектора Газа, не відбувається відкритий збройний конфлікт, який призводить до загальнопоширеного насильства, через які може існувати індивідуальна загроза життю позивача в разі повернення до країни походження.

Довгострокове перемир'я між Ізраїлем та Палестиною триває, переговорний процес між двома державами має позитивну тенденцію у мирному вирішенні існуючих проблем та пошуку компромісу.

Продовжується діяльність з відбудови Сектору Газа (джерела: Генеральная Ассамблея, Помощь палестинскому народу: Доклад Генерального секретаря, 12 мая 2016, А/71 /87-Е/2016/67, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/578f6a384.html [последняя дата доступа 27 октября 2017];

Совет по правам человека, Доклад Специального докладчика по вопросу о положении в области прав человека на палестинских территориях, оккупируемых с 1967 года, 11 января 2016, А/НRС/31/73, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/56c43d0f4.html [последняя дата доступа 27 октября 2017].

Ситуативні терористичні акти палестинців та відповідні заходи реагування з боку Ізраїлю не створюють настільки небезпечну ситуацію, щоб були підстави вважати, що для позивача існує серйозна та індивідуальна загроза його життю та особистості виключно в силу самого факту перебування на території міста Хан-Юніс.

При аналізі обставин справи позивача враховано практичний досвід МВС Великої Британії щодо роботи з заявами, про надання притулку, що надходять від вихідців з Палестини, на підставі якого зроблено висновок, що складнощі, з якими стикаються палестинці на окупованих територіях (економічна ситуація, продовольча нестабільність, обмеження на поїздки тощо) разом узяті не досягають того мінімального рівня, за якого може йтися мова про жорстокі переслідування чи серйозну небезпеку або існує мінімальна вірогідність порушення прав особи, у випадку її повернення, відповідно до Статті 3. (див: http://www.unhcr.org/refworld/pdfid/498abl642.pdf, остання дата доступу 05.09.2017).

Доповіді про напружений стан і періоди відсутності безпеки не вказують на те, що буде існувати стійкий характер систематичного порушення прав згідно Статті 3 Європейського суду з прав людини. Надання захисту з причин загального насилля виправдано, лише якщо конкретні обставини, в яких опинився позивач, є такими, що можуть порушувати Статтю 3 у разі повернення. Стосовно позивача таких обставин не виявлено.

Враховуючи вищевикладене, у суду не має вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Палестини буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Палестини. Отже, серед фактів, повідомлених позивачем, немає підстав для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених п. 13 ч.1 ст.1 Закону.

З огляду на викладені вище обставини, позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обгрунтованими та відповідали б вимогам пунктам 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону. Таким чином, рішення від 17.11.2017 №440-17 про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення №440-17 від 17.11.2017 та зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити за необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Соколов

Повний текст рішення складено 05.03.2018 року.