Рішення № 72677789, 07.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6351/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді - Бутенко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянки Сирії ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання неправомірним та скасування рішення № 105 від 10.07.2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 105 від 10.07.2017 року про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - визнати неправомірним та скасувати;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення відносно громадянки Сирії ОСОБА_2 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без участі позивача та представника в порядку письмового провадження (а.с. 175).

В обґрунтування позову зазначено, що прийняте рішення № 105 від 10.07.2017 року є прийнятим із порушенням порядку розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник Відповідача, в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с. 174).

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву (а.с. 130-), в обґрунтування зазначено, що оскаржуване рішення винесено законно, на підставі діючого законодавства, а тому є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступні факти на обставини.

Відповідач на підставі ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що Позивач отримала повідомлення № 41 від 10.07.2017 року від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 105 від 10.07.2017 року.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 105 від 10.07.2017, ОСОБА_2 звернулась із даним позовом до суду.

Перевіряючи правомірність рішення, яке оскаржене, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4, п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є громадянкою Сирії, народилась у м. Алеппо, р-н. Афрін, Сирійської Арабської Республіки, де у 2005 році отримала середню освіту у школі «Амір-Альгубарі». Після чого, навчалась в арабському міжнародному університеті фармацевтики м. Дамаск, та у 2010 році отримала вищу освіту. У подальшому заявниця, 5 років працювала фармацевтом.

За словами заявниці, два роки тому, вона одружилась з громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, який з 1994 року проживає на території України, та документований посвідкою на постійне проживання, серії ІН НОМЕР_1 (орган видачі 5101, з підставою видачі 03/01, видану 25.01.2016). Як повідомляє, ОСОБА_2, від цього шлюбу народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Заявниця зазначає, що неодноразово виїжджала до Посольства України, що знаходиться у м. Лівані, з метою отримання візи до України, але їй було відмовлено. Тому батько чоловіка, вирішив звернутися до агентства, що займається оформленням візи до Росії, зібрав документи і надав до цього агентства, після чого віза була відкрита. З аеропорту м. Дамаска 12.06.2017, повітряним шляхом вона прибула до Росії, (м. Москви), у вечорі прибула до м. Бєлгорода, звідки її та сина відвезли до іншого міста, в якому вони перебували 2 дні. Заявниця, зазначає, що у подальшому їх відвезли до кордону, де вони продовжували свій шлях - пішки, доки їх не затримали Українські прикордонники за незаконний перетин державного кордону України (Луганській області, с. Троїцьке).

До відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Харківській області 19.06.2017 відповідно до акту приймання-передавання від Луганського прикордонного загону передано громадянку Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 з неповнолітньою дитиною ОСОБА_6.

Водночас, позивачем надано до суду інформацію по країні походження компетентних інформаційних джерел - "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна ситуація", серпень 2016р.", рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю або особистої недоторканності (електронний ресурс http://www.refworld.org/docid/561f770f4.html).

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Відповідно до ч.7 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, за наявними даними, кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту з його початку у 2011 році, оцінюється від 145 до більше 250 тис. чол. Найбільша кількість жертв зареєстрована в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Найбільше число загиблих-среди чоловіків (як бойовиків, так і цивільних), тоді як на жінок та дітей, за повідомленнями, доводиться чверть усіх випадків смерті серед цивільного населення. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я в результаті конфлікту призвело до тисячі смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї, вимушених переміщень та поневірянь.

Згідно із ч. 41 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до ч. 44 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності та розділення відповідальності за захист сирійських біженців.

Таким чином слід діти висновку, про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися Позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку "на місці", що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Окрім цього, у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом неміжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивства у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем не враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії, а висновок ГУ ДМС України в Харківській області не містить достатнього належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, суд доходить висновку, що прийняте ГУ ДМС України в Харківській області № 105 від 10.07.2017 року про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів додаткового захисту.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, встановивши протиправність оскаржуваного рішення, що полягає у невідповідності висновків декларативним підходам до захисту прав осіб, які звертаються за захистом, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, прийняти рішення відносно громадянки Сирії ОСОБА_2 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання неправомірним та скасування рішення № 105 від 10.07.2017 року - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 105 від 10.07.2017 року про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення відносно громадянки Сирії ОСОБА_2 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.