Постанова № 72676476, 05.03.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/6122/17 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/20/18 Категорія: 20 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів Федонюк С.Ю., Осіпука В.В.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ТОВ "Факторингова компанія «Вектор Плюс»- ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа, ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки та частково недійсним договору факторингу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2017 року

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з даним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 21 квітня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «ОМЕГА БАНК») було укладено кредитний договір №0201/0408/77-033, на підставі якого він отримав кредит в сумі 16800,00 доларів США з відсотковою ставкою за користування кредитом 13 % річних та строком дії до 21 квітня 2028 року. Відповідно до умов Кредитного договору, банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 16800,00 доларів США, на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, оплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором. Пунктом 1.4. Кредитного договору передбачено, що кредитні кошти, призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_5 з метою придбання земельної ділянки, що знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с.Веснянка, вул. 1 Травня, 21А, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Зазначає, що в момент укладення кредитного договору, він не був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що пропонуються банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативно-правовими актами Національного банку України, зокрема, ненадання інформації щодо сукупної вартості кредиту.

Вважає умови кредитного договору несправедливими, такими, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, а тому є підстави для визнання кредитного договору недійсним.

21 квітня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 0201/0408/77-033 від 21 квітня 2008 року, між позивачем та ВАТ «Сведбанк» було укладено договір іпотеки, а також між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

21 листопада 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалено заочне рішення про задоволення позову у справі № 2-7086 за позовом між ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0201/0408/77-033 від 21 квітня 2008 року в сумі 18960,60 доларів США та 7132,46грн.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке також виступало правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» або Фактор було укладено договір факторингу № 15. Підставою для визнання Договору факторингу недійсним позивач вважає відсутність у відповідача ліцензії НБУ на здійснений валютних операцій, відповідно відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності, як передбачено ч. 2 ст. 203 ЦК України. Крім того, зазначає, що 28.11.2012 року між Фактором та Банком не могло бути укладено Договору факторингу, оскільки станом на 28 листопада 2012 року діяло Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг № 231 від 3 квітня 2009 року, яке прямою нормою забороняло набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

Посилаючись на вищенаведене, у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог, встановлених ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 ЦК України, позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір №0201/0408/77-033, що укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» від 21 квітня 2008 року; визнати недійсним договір іпотеки Р№ 1076 від 21 квітня 2008 року, що укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «Сведбанк» та посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н.В.; визнати недійсним договір поруки, що укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Сведбанк» 21 квітня 2008 року; визнати частково недійсним договір факторингу № 15, що укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року в частині відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором №0201/0408/77-033 від 21 квітня 2008 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Омега Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки та частково недійсним договору факторингу відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач покликаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відповідачі не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № 0201/0408/77-033 від 21 квітня 2008 року (надалі - Кредитний договір) між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступником якого є акціонерне товариство «Сведбанк», а раніше публічне акціонерне товариство «Сведбанк», а в подальшому ПАТ «ОМЕГА БАНК») та ОСОБА_3, останній отримав кредит в розмірі 16800,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, та з кінцевим терміном погашення 21 квітня 2028 року.

21 квітня 2008 року в забезпечення виконань зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором №0201/0408/77-033 від 21 квітня 2008 року, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Крім того, в забезпечення виконань зобов'язань за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_3 надав в іпотеку земельну ділянку площею 0,2000га, яка розташована за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, с.Веснянка, вул. 1-го Травня, 21а, згідно договору іпотеки від 21 квітня 2008 року, укладеного між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1076.

Судом встановлено, що Банк взяті на себе зобов'язання по Кредитному договору виконав в повному об'ємі. Однак, ОСОБА_3 не виконував зобов'язання за кредитним договором належним чином.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства "Сведбанк" 18960 доларів США 60 центів заборгованості за кредитним договором та 5446 грн. 31 коп. пені. Вирішено пимтання щодо розподілу судових витрат.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2013 року задоволено заяву публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про заміну сторони виконавчого провадження по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Сведбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно з якою суд ухвалив: замінити сторону у виконавчому провадженні ВП № 33196766 по виконанню виконавчого листа № 2-7086, виданого 08 червня 2012 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором № 0201/0408/77-033 від 21 квітня 2008 року в сумі 18960,60 доларів США та 7132,46 гривень, а саме: стягувача публічне акціонерне товариство "Сведбанк" на товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс".

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2014 року (за наслідками перегляду заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2011 року) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" 18960 доларів США 60 центів заборгованості за кредитним договором та 5446 грн. 31 коп. пені., вирішено питання щодо розподілу судови витрат.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з 1077 ЦК України(тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

У відповідності до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом(ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку доказам, які були досліджені в судовому засіданні, встановивши відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, що умови Кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, ненадання інформації щодо сукупної вартості кредиту не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В частині 4 статті 11 даного Закону зазначено, що Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

У п. 1.5 Кредитного договору сторони визначили склад сукупної (загальної) вартості кредиту для Позичальника (його витрати) у зв'язку з отриманням кредиту.

Згідно з п. 10.1 Кредитного договору укладаючи цей договір, Позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що перед укладанням Кредитного Договору Банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладанні Кредитного Договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, в повному обсязі(а.с. 5-8).

Крім того, згідно Заяви-анкети від 14 квітня 2008 року Позичальник ОСОБА_3 підтвердив, що перед укладанням Кредитного договору Банк надав йому в письмовій формі вичерпну інформацію про умови кредитування та про орієнтовану сукупну вартість кредиту. Йому було роз'яснено особливості кредитування, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування(а.с. 123).

Таким чином, перед укладенням сторонами кредитного договору Банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі усю необхідну інформацію, передбачену частинами 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, що діяла на час укладення договору).

На час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Судом не встановлено порушення прав та інтересів Позичальника ОСОБА_3 і позивачем не доведено, що укладений договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів».

Покликання в апеляційній скарзі на підставність вимоги про визнання договору факторингу у зв'язку з відсутністю у відповідача ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, відсутність підтвердження оплати ціни продажу за оспорюваним договором є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.

За визначенням термінів, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону). За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір факторингу № 15.

У відповідності до підпунктів 2.1., 2.2. вищезазначеного договору факторингу, банк відступає фактору (ТОВ «ФК «Вектор плюс») свої права вимоги щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

З моменту відступлення банком фактору прав вимоги: щодо сплати заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, і права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, і комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до умов договору факторингу ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк» є клієнтом, оскільки воно відступає право вимоги за плату за кредитним договором, а ТОВ «ФК «Вектор плюс» є фактором, оскільки придбає право вимоги у встановленому договором факторингу порядку.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 357 від 16 листопада 2012 року та додатку до свідоцтва ТОВ «ФК «Вектор плюс» є фінансовою установою та може здійснювати факторингові операції(а.с. 43-44).

Матеріалами даної справи встановлено, що договір про відступлення права вимоги складений, підписаний належним чином відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Жодних належних та допустимих доказів на спростування наведеного позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Виходячи з аналізу вказаних норм, слід дійти висновку, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

За таких обставин, на отримання права вимоги заборгованості за спірними кредитними договорами у гривнях товариство не повинно мати ліцензію за здійснення валютних операцій, так як зобов'язання повинно виконуватися у гривні.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що разом з відступленням права вимоги заборгованості від боржника, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15, одночасно відступається право вимоги за іпотечним договором відповідно до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за № 6970, який позивачем не оспорюється.

Щодо посилань у апеляційній скарзі на розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», необхідно зазначити таке.

Глава 73 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі п. 6 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, п.п. 2 п. 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договорів факторингу від 28 листопада 2012 року при його вчиненні.

Крім того, пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 352 від 06 лютого 2014 року.

Підстав визнання недійсним договору іпотеки Р№1076 від 21 квітня 2008 року, що укладений між позивачем та ПАТ «Сведбанк», посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 1076 та договору поруки від 21 квітня 2008 року, що укладений між та ОСОБА_4 та ПАТ «Сведбанк» позивач ОСОБА_3 не наводить.

Разом з тим, слід зазначити, що повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2014 року, що набрало законної сили та яке має преюдиційне значення, встановлено правомірність та дійсність оспорюваних в даній справі кредитного договору від 21 квітня 2008 року, та договору факторингу від 28 листопада 2012 року, відповідно до яких було стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" заборгованість за кредитним договором, а тому відсутні підстави для визнання цих договорів недійсними.

Таким чином доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді