Постанова № 72674420, 12.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/2012/17 12.03.2018

Провадження №22-ц/784/389/18

Справа № 477/2012/17 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - Лисенко П.П.

Провадження № 22-ц/784/389/18

Категорія 23

ПОСТАНОВА

іменем України

12 березня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

з участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Басалаєва Д.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Приватного підприємства "БАЯ" рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області, яке ухвалене о 11 годині 53 хвилин 27 грудня 2017 року у приміщенні Жовтневого районного суду Миколаївської області під головуванням судді Семенової Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства "БАЯ", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Діло», про розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и л а:

10 жовтня 2017 року ОСОБА_4пред'явив до Приватного підприємства "БАЯ" (далі - ПП «БАЯ») зазначений позов, який в подальшому уточнив та обґрунтовував наступним.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 26 листопада 2002 року, він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,5 га, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської областіз цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05 серпня 2008 року позивач уклав з ПП «БАЯ» договір оренди вказаної земельної ділянки, за умовами якого, передав в користування останньому на 49 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 2 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою щорічно.

Орендна плата повинна була вноситися у грошовій формі до 01 листопада щорічно, а її розмір, відповідно до п. 13 Договору, підлягав перегляду один раз у три роки.

Названі умови договору сторонами не переглядались і не доповнювалися.

Позивач повністю виконав взяті на себе за договором обов'язки, в той час як відповідач свого слова не дотримався, взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати за 2015-2016 роки не виконав.

У зв'язку з цим, ОСОБА_4 просив вказаний договір оренди землі розірвати і покласти на відповідача обов'язок з повернення земельної ділянки.

24 жовтня 2017 року позивач уточнив позов та кінцево просив лише про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Торгівельну фірму «Агро - ДІЛО»».

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі.

ПП «БАЯ» подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити за спливом позовної давності, яку просило застосувати.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд ухвалив його у відповідності з положеннями чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд 1 інстанції виходив з того, що відповідач належними та допустимими доказами не довів сплату ним позивачеві орендної плати у 2015-2016 роках, а тому, такі його дії слід вважати суттєвим порушенням умов договору, а, відповідно, законною підставою для його розірвання.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає їх та висновок суду щодо результату вирішення справи вірними, обґрунтованими й законними.

Так, за Конституцією України, ст. 43 ЦПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній фізичній особі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Кожна особа, має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і обраний позивачем.

При цьому такий захист стосується обох сторін, що беруть участь у справі.

Для цього, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3,4 ст. ст. 61, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204, 215, 626 ЦК України).

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним (презумпція правомірності) і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов (стаття 204 ЦК України).

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним правилом він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Статтею 526 ЦК України встановлені загальні умови виконання зобов'язань та закріплено основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За її змістом належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами.

Виконання зобов'язання, проведене належним чином - припиняє його.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

Відповідно до ст.ст. 651, 654 ЦК України, Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі порушення сторонами цих умов, вони можуть слугувати розірванню договору у добровільному або судовому порядку.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зазначені вище положення у повній мірі стосуються і договорів оренди землі.

Так, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

В силу статті 15 та ч. 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату встановлюються за згодою сторін і відображається у договорі оренди, та є істотною умовою договору оренди.

Згідно із пунктом ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а, відповідно і для розірвання договору оренди землі, є систематична (два та більше випадків) несплата орендної плати.

Судом встановлено, і, це підтверджується наявними у справі доказами, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого Жовтневою районною Радою народних депутатів 26 листопада 2002 року, позивачу належить земельна ділянка площею 4,50 га, розташована на території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 2 а.с. 11).

05 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПП «БАЯ» укладено договір оренди землі строком на 49 років (п.8 договору).

Пунктами 9 та 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 2 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою щорічно. Орендна плата вноситься у грошовій формі до 01 листопада щорічно, її розмір відповідно до п. 13 Договору переглядається один раз у три роки (т.2 а.с. 12).

Не дивлячись на те, що позивач дотримався взятого за договором обов'язку і передав відповідачеві в користування земельну ділянку, той, як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, орендну плату у 2015-2016 роках не сплачував. Іншого відповідач належними та допустимими доказами не довів, хоча за ст. 81 ЦПК України, то є його обов'язком.

Більше того, дану обставину приватне підприємство підтвердило довідками, в яких зазначило, що в 2015-2016 роках орендну плату позивачеві нараховувало, але не сплачувало і має заборгованість перед ним за названі роки у розмірі 4 278 гривень (т. 2 а.с. 15-16).

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про порушення відповідачем істотних умов договору оренди земельної ділянки, а тому на підставі ст.ст. 24, 32 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 526, 651 ЦК України правильно розірвав дану угоду.

Щодо посилання особи, яка подає апеляційну скаргу в якій просить застосувати позовну давність, то воно не може братись до уваги, оскільки є наслідком невірного усвідомлення названою особою положень про застосування позовної давності у правовідношеннях, які є продовжуваними і містять як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання».

Відповідно до статті 15 та ч. 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату встановлюються за згодою сторін і відображається у договорі оренди, та є істотною умовою договору оренди.

Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої цієї статті за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з п. 8 спірного договору оренди строк його дії, а відповідно і день повернення орендованої земельної ділянки, 49 років від дня укладення.

В той же час, за п. 11 орендар бере на себе обов'язок сплачувати орендну плату у грошовій формі до 01 листопада щорічно.

Таким чином, сторони орендних правовідносин передбачили загальний строк договору і, всередині нього, періодичні зобов'язання по сплаті орендної плати.

За змістом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності у три роки може бути відмовлено у стягненні простроченого платежу з орендної плати та, можливо, і щодо розірвання договору оренди за час, що знаходиться за межами позовної давності.

Проте, у разі, якщо позивач обґрунтовує свої вимоги, обставинами, що знаходяться в межах позовної давності, як у даному випадку, то позовна давність за попередній період не може бути застосована, до обставин, що мають місце натепер.

За такого, і з наведеної підстави, рішення суду 1 інстанції не може бути скасоване.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "БАЯ" залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Н.В. Самчишина

______________

Повний текст постанови складено 13 березня 2018 року.