Постанова № 72674210, 13.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6066/17 13.03.2018

Провадження №22-ц/784/381/18

Провадження №22-ц/784/381/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 березня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.

за участі представників сторін: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу №489/6066/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом м. Миколаєва під головуванням судді Рум'янецевої Надії Олексіївни у приміщенні цього суду 20 грудня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2017 р. ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Морган Кепітал») про визнання договорів недійсними, а саме: договору комісії № 92-к від 20 листопада 2017 р., укладеного між ТОВ «ФК «Морган Кепітал» та ОСОБА_3, та договору про відступлення права вимоги від 22 листопада 2017 р., одночасно надавши заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову позивач вказувала, що 01 грудня 2017 р. нею отримано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 від 29 листопада 2017 р., в якій він посилається на оспорювані нею в позові договори комісії та відступлення права вимоги як на такі, що не відповідають чинному законодавству України, та висуває до неї вимогу про сплату боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11336460000 від 22 квітня 2008 р. в сумі 254 434, 14 доларів США та попереджає, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку він має намір звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення магазину промислових товарів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Посилаючись на викладене, а також на те, що на сьогодні є реальна загроза того, що ОСОБА_3 здійснить дії на виконання оспорюваних договорів, якими завдасть істотної шкоди законним інтересам ОСОБА_4, заявниця просила заборонити ОСОБА_3 вчиняти певні дії, а саме здійснювати відчуження предмету іпотеки - нежитлових приміщень магазину промислових товарів, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2017 р. заяву задоволено.

Постановлено заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії щодо набуття права власності та відчуження предмету іпотеки - нежитлових приміщень магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_3

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 вказує на те, що ухвала постановлена за відсутності досліджених доказів та фактів, судом не враховано вимоги ЦПК України, Закону України «Про іпотеку», порушує його права іпотекодержавця на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому просить вказану ухвалу скасувати.

Позивач ОСОБА_4 направила до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, їх суперечливість, просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

За змістом ч. 3 ст. 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 квітня 2008 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - Банк) та позичальником ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11336460000, за яким позичальник отримала кредитні кошти в сумі 250 000 доларів США на умовах їх повернення до 22 квітня 2024 р. та сплати процентів за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 22 квітня 2008 р. між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, за яким ОСОБА_4, ОСОБА_5 передали в іпотеку Банку нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: м. АДРЕСА_4

Згідно із направленого позивачеві 27 листопада 2017 р. АТ «УкрСиббанк» листа Банк відступив права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11336460000 від 22 квітня 2008 р. ТОВ «ФК «Морган Кепітал».

Предметом заявленого ОСОБА_4 позову є договір про відступлення права вимоги та договір комісії, укладені відповідачами, згідно яких ОСОБА_3 набув право вимоги щодо сплати коштів за кредитним договором, укладеним 22 квітня 2008 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, а у разі несплати позивачем боргу, має право звернути стягнення на предмет іпотеки, яким є нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: м. АДРЕСА_4

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками нежитлових приміщень за вказаною адресою є ОСОБА_4 (67/100) та ОСОБА_5 (33/100), а згідно із актуальною інформацією про державну реєстрацію іпотек вказані нежитлові приміщення перебувають в іпотеці і іпотекодержателем є ОСОБА_3 (а.с. 23-24).

Згідно із положеннями ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Розділ 5 договору іпотеки від 22 квітня 2008 р. містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на іпотечне майно та правом його продажу будь-якій особі.

Враховуючи викладені обставини справи та положення закону, суд вірно дійшов висновку, що між сторонами виник спір щодо дійсності договору про відступлення прав вимоги, в тому числі щодо прав вимоги за іпотечним договором, а через можливість вчинення відповідачем ОСОБА_3 дій щодо набуття права власності на предмет іпотеки або його реалізацію виникла загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Тому суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, обравши захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, направлені на набуття права власності та відчуження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом положень цивільно-процесуального законодавства та спростовування вимог позивача документами та доказами, наявними в матеріалах справи, мають узагальнений характер і не містять конкретних посилань на допущенні судом при вирішенні питання щодо забезпечення позову порушення.

Також безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на порушення внаслідок забезпечення позову прав ОСОБА_3, передбачених ст. 38 Закону України «Про іпотеку» щодо звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки, як зазначено вище, суд вірно дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити виконання рішення по справі.

За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду, яка постановлена з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавства.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

__________

Повний текст постанови складено 13 березня 2018 року