Рішення № 72671569, 03.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.03.2018

Справа № 910/23586/17

За позовом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів» «НТК» Інститут монокристалів» Національної академії наук України (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» (01004, м. Київ, вул. Басейна, 9, кімн. 3)

про стягнення 418 165,52 грн.

Суддя Демидов В.О.

Без виклику представників учасників судового процесу.

встановив :

Державне підприємство «Науково-дослідний інститут мікроприладів» «НТК» Інститут монокристалів» Національної академії наук України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» про стягнення збитків у сумі 418 165,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без жодних правових підстав використовує спірні приміщення, які перебувають у оперативному управлінні позивача, та не сплачує за це жодних коштів, чим завдає позивачу збитки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.01.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

22.01.2018 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач як власник об’єктів нерухомого майна (приміщення 1 та 2, які були реконструйовані відповідачем та знаходяться у власності останнього) на повністю законних підставах володів, користувався та розпоряджався належним йому майном та не здійснював будь-яких дій, які могли б свідчити про протиправність його поведінки щодо доступу позивача та його працівників до спірних приміщень. Крім того, відповідач зазначив, що наведені позивачем розрахунки збитків є теоретичними та не підтверджені відповідними документами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій, які, на думку позивача, мають місце. Крім того відповідач просив застосувати до позовних вимог позовну давність.

02.02.2018 позивач через загальний відділ діловодства суду подав відповідь на відзив.

16.02.2018 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав заперечення на відповідь на відзив.

27.02.2018 позивач через загальний відділ діловодства суду подав пояснення у справі.

Відповідно до статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч.2 ст.247 Господарського процесуального кодексу України).

У п.1 ч.5 ст.12 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням підстав, предмету спору, ціни позову справа розглядається судом у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін у справі.

Всебічно та повно дослідивши матеріали справи, доводи сторін та наявні у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини.

08.09.2004 Президією Національної академії наук України прийнято постанову № 215 «Про питання діяльності Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів» НТК «Інститут монокристалів» НАН України», якою до відання Національної академії наук України віднесено позивача у даній справі. На правах оперативного управління за позивачем закріплене майно та земельні ділянки, що знаходяться на балансі ДП ІМП НТК «Інститут монокристалів» НАН України (п.5 постанови); визначене місцезнаходження інституту за адресою: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3 (п.6 постанови).

В подальшому було складено Акт про закріплення на правах оперативного управління згідно з даними бухгалтерського обліку будівель, споруд, передавальних пристроїв та обладнання за позивачем.

15.11.2013 здійснено державну реєстрацію права власності за Державою Україна в особі Національної академії наук України (форма власності - державна) на нежитлові будівлі загальною площею 27218,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

20.11.2013 видано Свідоцтво про право власності на вищевказане нерухоме майно, в якому зазначено про те, що до складових частин об'єкту нерухомого майна державної форми власності належать: лабораторно-виробничий комплекс загальною площею 19 093,1 кв. м. (літера «Х»); лабораторно-виробничий комплекс загальною площею 6 178,4 кв. м. (літера «А9»); побутові приміщення загальною площею 1 946,8 кв. м. (літера «Ф») (аркуш справи 14).

Нежитлові будівлі загальною площею 27218,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, перебувають на балансі позивача та передані йому в оперативне управління, про що 27.11.2013 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з планом поверхів громадського (виробничого) будинку (приміщення) по вул. Північно-Сирецька, 3 (поверх І літ. "А9"), який є додатком до вищезгаданого технічного паспорту приміщень, доступ до груп приміщень №№7-10, №15, №16 здійснюється через групи приміщень №1 та №2.

Відповідач є власником групи приміщень №1 та №2, через які існує доступ до вказаних вище приміщень на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.08.2007.

Вказані вище обставини підтверджені матеріалами справи, зокрема, Постановою Президії Національної академії наук України від 08.09.2004 № 215 (аркуш справи 17), Актом про закріплення майна на правах оперативного управління (аркуш справи 18), Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.11.2013, Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (аркуші справи 15, 16), Технічним паспортом на громадський (виробничий) будинок (приміщення) № 3 по вул. Північно-Сирецькій у місті Києві (аркуші справи 19 - 28).

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належним йому на праві оперативного управління майном, не допускаючи працівників позивача до спірних приміщень, перешкоджає доступу до приміщення №1, яке в свою чергу, є єдиним приміщенням, через яке існує доступ до сходових маршів головного входу та ліфтів будинку. Крім того, за доводами позивача,. відповідач самовільно займає сходи та групи приміщень №№7-10 першого поверху та групи приміщень №15, №16 антресолі першого поверху будинку адміністративно-лабораторного корпусу літ "А9" загально площею 173,9 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3.

До матеріалів справи позивачем надано Акти від 24.07.2014, від 10.06.2014, від 18.05.2015 про перешкоджання з боку ТОВ "АТА" роботі інвентаризаційної комісії ДП "НДІ мікроприладів" (аркуші справи 29, 30, 31), а саме про відмову відповідача пропустити уповноважених працівників позивача у справі (інвентаризаційну комісію) до належних позивачеві груп приміщень першого поверху адміністративно - лабораторного корпусу літ А9 № 7, № 8, № 9, № 10 та груп приміщень антресолі першого поверху № 15 та №№ 16 для проведення їх інвентаризації.

Судом встановлено, що в межах розгляду господарської справи № 910/4521/14 позивач звернувся з позовом до ТОВ "АТА" та просив усунути перешкоди в користуванні групами приміщень №№7-10 першого поверху та групами приміщень №15, №16 антресолі першого поверху будинку адміністративно лабораторного корпусу літ. "А9", розташованими по вул. Північно-Сирецькій, 3 у м. Києві, загальною площею 173,9 кв. м., шляхом виселення відповідача із вказаних груп приміщень, вселення до них позивача і забезпечення позивачу безперешкодного проходу до вказаних груп приміщень через приміщення №2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 910/4521/14 позов державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України задоволено частково, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "АТА" усунути перешкоди на користь державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України у користуванні групами приміщень № 7, № 8, № 9, № 10 першого поверху та групами приміщень № 15, № 16 антресолі першого поверху будинку адміністративно лабораторного корпусу літ. "А9", що знаходиться за адресою: вул.Північно-Сирецька, 3 у м.Києві, загальною площею 173,9 кв.м, шляхом виселення товариства з обмеженою відповідальністю "АТА" із вказаних груп приміщень. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "АТА" на користь державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України 1 218,00 грн. судового збору. В задоволенні решти вимог відмовлено.

24.03.2017 господарським судом міста Києва видано наказ № 910/4521/14 про примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016, яке набрало законної сили 14.03.2017.

13.04.2017 ДП "НДІ мікроприладів" звернувся до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві із письмовою заявою про примусове виконання рішення суду у даній справі.

Державне підприємство "Науково-дослідний інститут мікроприладів" НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України як стягувач у виконавчому провадженні № 53777189 звернулось до господарського суду міста Києва із скаргою № 134-17/Д від 31.05.2017 щодо скасування постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні № 53777189 про закінчення виконавчого провадження від 11.05.2017.

В обґрунтування скарги стягувач вказав про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "АТА" не усунуло перешкоди на користь стягувача у користуванні щодо спірних групи приміщень, а тому вказане рішення господарського суду залишилось не виконаним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі 910/4521/17 у задоволенні скарги відмовлено. Вказаною постановою встановлено, що відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432, Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. Факт підписання директором Інституту мікроприладів Акту державного виконавця від 11.05.2017 засвідчує не лише ознайомлення директора зі змістом акту, а висловлює згоду зі всіма викладеними у акті обставинами (суттю і характером проведених виконавчих дій, встановленими фактами, подіями тощо). За таких обставин судом апеляційної інстанції констатовано, що підписання Акту державного виконавця від 11.05.2017 стягувачем свідчить про те, що стягувач (позивач у справі) підтвердив факт відсутності боржника в спірних приміщеннях на момент вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Збитки, що заявлені до стягнення за даним позовом, розраховані позивачем за період з 01.12.2013 по 31.01.2017, виходячи із встановленого Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 № 786. Розрахунок збитків наведений у позовній заяві.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.3 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За приписами ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

У відповідності до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).

Ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок з відшкодування збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст. ст. 224, 225 Господарського України, ст. 623 Цивільного кодексу України) або внаслідок завдання шкоди без договірних правовідносин (глава 82 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 910/4521/14 Товариство з обмеженою відповідальністю "АТА" зобов'язано усунути перешкоди позивачеві у користуванні групами приміщень № 7, № 8, № 9, № 10 першого поверху та групами приміщень № 15, № 16 антресолі першого поверху будинку адміністративно лабораторного корпусу літ. "А9", що знаходиться за адресою: вул.Північно-Сирецька, 3 у м.Києві, загальною площею 173,9 кв.м, шляхом виселення відповідача з вказаної групи приміщень.

Таким чином, вказаним рішенням суду встановлений факт неправомірного зайняття відповідачем належних позивачеві нежитлових приміщень.

Крім того, 24.03.2017 господарським судом міста Києва видано наказ № 910/4521/14 про примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016, яке набрало законної сили 14.03.2017.

Відповідно до Акту державного виконавця від 11.05.2017 момент вчинення виконавчих дій (11.05.2017) відповідач у приміщенні позивача не знаходився.

При цьому під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів його відсутності у належній позивачеві групі приміщень раніше 11.05.2017.

Збитки, що заявлені до стягнення за даним позовом, розраховані позивачем за період з 01.12.2013 по 31.01.2017, виходячи із встановленого Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 № 786. Розрахунок збитків наведений у позовній заяві.

Виходячи з доведеності факту зайняття відповідачем належної позивачеві групи нежитлових приміщень у період з 01.12.2013 по 31.01.2017 (період, за який розраховані збитки) і, таким чином, неможливості користування позивачем даними приміщеннями у вказаний період, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача у справі про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди.

Одночасно не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача у справі щодо недоведеності фактичного понесення позивачем збитків, оскільки збитки у формі упущеної вигоди розраховуються виходячи з розміру фактичного прибутку, що міг бути отриманий особою, якби її право не було порушене.

Матеріали справи свідчать, що відповідач є власником частини нежитлових приміщень за адресою вул.Північно-Сирецька, 3 у м.Києві на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 16.12.2004 та 10.08.2007, які є чинними. У подальшому у результаті реконструкції вказаного нерухомого майна відповідачем зареєстроване право власності на виробничі приміщення загальною площею 3386,8 кв. м, розташовані за вказаною вище адресою і в подальшому, а саме 10.02.2017 здійснив відчуження вказаних нежитлових приміщень, про що зазначив у відзиві по суті спору.

При цьому у встановленому законом порядку та шляхом визначеної Господарським процесуальним кодексом процедури подання належних та допустимих доказів відповідачем не спростовано встановленого судовим рішенням у справі № 910/4521/14 факту перешкоджання позивачеві у використанні належного йому нерухомого майна, а саме групи нежитлових приміщень, розташованих за адресою вул.Північно-Сирецька, 3 у м.Києві.

Доводи відповідача про відчуження 10.02.2017 належного йому нерухомого майна іншій особі не стосуються предмету спору у даній справі, оскільки вказане відчуження здійснене за межами періоду нарахування збитків.

Також не стосуються предмету спору викладені у відзиві на позов доводи відповідача про відсутність у відповідача права користування сходовими маршами першого поверху та входами до пасажирських ліфтів зазначеної вище групи приміщень, оскільки у даній справі підлягає доведенню або спростуванню факт безпідставного знаходження відповідача у належних позивачеві приміщеннях, з яких відповідача було виселено рішенням господарського суду міста Києва у справі 910/4521/14.

Суд вважає обґрунтованим застосування під час визначення розміру збитків застосування Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 № 786, оскільки саме вказана Методика застосовується під час обрахунку розміру орендної плати, що повинна була б сплачуватися орендарями спірного належного позивачеві майна у той період, у який до вказаного майна був відсутній доступ.

Таким чином, наведений позивачем розрахунок суми збитків є обґрунтованим та відповідачем не спростований.

У відзиві на позов відповідачем заявлено вимогу про застосування до позовних вимог позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.. 257 Цивільного кодексу України).

За правилами ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Враховуючи те, що позовна вимога про стягнення збитків безпосередньо пов'язана із виконанням відповідачем у справі обов'язку з виселення з належного позивачу нерухомого майна, а також є частиною вимоги, право на яку має позивач, доходить висновку про те, що позовна давність за вимогами про стягнення збитків, спричинених невиселенням відповідача, позивачем не пропущена.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» (ідентифікаційний код 25589927, адреса: 01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9, кімн. 3) на користь Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів» НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України (ідентифікаційний код 14308827, адреса: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3) збитки у розмірі 418165 грн. 52 коп., а також 6272 грн. 49 коп. судового збору.

.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення та підписання повного рішення – 12.03.2018.

Суддя Демидов В.О.