Рішення № 72671104, 01.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2018Справа № 910/23027/17Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЛАНТ СЕРВІС"

до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛОРІС"

про визнання права та визнання відсутнім права

за участю представників:

від позивача: Шубак М.І. (довіреність № / ордер 079166)

від відповідача 1: Шишка Ю.М. (довіреність № 345 від 17.01.18)

від відповідача 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙЛАНТ СЕРВІС" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛОРІС" (відповідач 2) в якому просить суд:

визнати право ТОВ "АЙЛАНТ СЕРВІС" вимагати від ТОВ "ВІЛОРІС" сплатити суму боргу за кредитним договором від 14.10.2013 року №4В13646И в розмірі 272335292,30 грн., який ТОВ "АЙЛАНТ СЕРВІС" сплатило ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за ТОВ "ВІЛОРІС";

визнати відсутнім у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права вимагати від ТОВ "ВІЛОРІС" сплатити суму боргу за кредитним договором від 14.10.2013 року №4В13646И в розмірі 272335292,30 грн., який ТОВ "АЙЛАНТ СЕРВІС" сплатило ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за ТОВ "ВІЛОРІС".

Позовні вимоги обґрунтовані виконанням позивачем на підставі договору поруки №4В13645И/П від 16.11.2016 обов'язку боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛОРІС", відповідача 2) перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за кредитним договором №4В13646И від 14.10.2013 шляхом здійснення погашення заборгованості у сумі 272335292,30 грн. згідно із платіжним дорученням №16 від 17.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/23027/17 та призначено підготовче засідання у справі на 25.01.2018.

У судове засідання 25.01.2018 з'явились представники позивача і відповідача 1, представник відповідача 2 не з'явився.

Судом у судовому засіданні 25.01.2018, керуючись статтями 183, 233 ГПК України, оголошено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 15.02.2018, яка була занесена до протоколу судового засідання від 25.01.2018 та вирішено направити відповідачу 2 виклик у судове засідання на 15.02.2018.

В судове засідання 15.02.2018 з'явились представники позивача, відповідача 1 та зазначили, що ними вчинено всі дії в межах підготовчого провадження. Представник відповідача 2 в судове засідання 15.02.2018 не з'явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/23027/17 до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 01.03.2018.

В судове засіданні 01.03.2018 з'явились представники позивача та відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судове засідання 01.03.2018 не з'явився. Відповідач був повідомлений про розгляд справи ухвалами суду від 22.12.2017, від 21.01.2018 та від 15.02.2018, направленими на адресу місцезнаходження відповідача 2, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 22.12.2017 повернута на адресу суду поштовим поверненням за закінченням терміну зберігання. Ухвала суду від 25.01.2018 також повернута на адресу суду. Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу 2 ухвали від 15.02.2018 до суду не повернулось.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

За таких обставин, оскільки відповідача 2 було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника відповідача 2 в судове засідання 01.03.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 01.03.2018 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 01.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙЛАНТ СЕРВІС" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1, кредитор) укладено договір поруки №4В13645И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛОРІС" (код за ЄДРПОУ 34513907) (далі - боржник, відповідач 2) своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 10.10.2013 №4В13645И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 14.10.2013 №4В13646И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 20.02.2014 №4В14190И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;

кредитним договором від 17.02.2015 №4В15045И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4.

кредитним договором від 18.03.2016 №4В16004Д (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4.

Відповідно до п. 2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.09.2016, укладеної сторонами.

Позивачем в матеріали справи не було надано Угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.09.2016.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 17.11.2016 у відповідності до договору поруки №4В13645И/П від 16.11.2016 виконав обов'язок боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛОРІС") перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", здійснивши погашення заборгованості у сумі 272335292,30 грн. за кредитним договором №4В13646И від 14.10.2013 згідно із платіжним дорученням №16 від 17.11.2016.

Позивач зазначає, що відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та переходу прав кредитора, у зв'язку зі чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивач зазначає, що згідно із платіжним дорученням №16 від 17.11.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 272335292,30 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4В13646И від 14.10.2013 згідно договору поруки № 4В13645И/П від 16.11.2016.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, по кредитному договору №4В13646И від 14.10.2013.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В той же час, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що станом на 17.11.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛОРІС" за кредитним договором №4В13646И від 14.10.2013 становила 272335292,30 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитним договором №4В13646И від 14.10.2013 та того, що за рахунок коштів в сумі 272335292,30 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача 2) за кредитним договором №4В13646И від 14.10.2013, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зі змісту приписів частин першої та другої статті 556 ЦК України можна прийти до висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові та про необґрунтованість заявленого позивачем позову.

Зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 договору поруки).

Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано жодних вимог банку адресованих позивачу щодо погашення заборгованості за боржника (відповідача 2) по кредитному договору №№4В13646И від 14.10.2013.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу невизнання відповідачами прав позивача, їх порушення та оспорення.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача 1 не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.02.2018 у справі № 910/14036/17.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові та порушення відповідачами прав та законних інтересів позивача, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог про визнання права ТОВ "АЙЛАНТ СЕРВІС" вимагати від ТОВ "ВІЛОРІС" сплати суми боргу за кредитним договором № 4В13646И від 14.10.2013 в розмірі 272335292,30 грн. та визнання відсутнім у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права вимагати від ТОВ "ВІЛОРІС" сплати суми боргу за кредитним договором № 4В13646И від 14.10.2013.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЛАНТ СЕРВІС".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 12.03.2018.

Суддя С.О. Турчин