Рішення № 72671075, 01.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2018Справа № 910/20806/17Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+"

про стягнення 148 255,41 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ярощук В.М. (довіреність № 27 від 26.10.17)

від відповідача, Балтаг Л.С. (ордер КВ № 703751 від 05.12.20170

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" (відповідач) про стягнення 148 255,41 грн. заборгованості за договором підряду №16122015 від 16.12.2015, з яких: 107228,94 грн. - основний борг; 15318,50 грн. - неустойка; 5014,79 грн. - 3% річних; 20693,18 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором підряду № 16122015 від 16.12.2015 в частині невиконання оплачених позивачем робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 порушено провадження у справі №910/20806/17 та призначено її розгляд на 14.12.2017.

06.12.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, клопотання про відкладення розгляду справи та документи по справі.

У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що електронне листування між сторонами свідчить про те, що Додаток № 2 до Договору було узгоджено 05.05.2016, а тому строк виконання робіт закінчувався 30.05.2016. Фактичне встановлення стели відбулось 26.05.2016, що підтверджується електронним листуванням та рахунком-фактурою № СФ-0000121 від 26.05.2016, але 30.05.2016 був проведений демонтаж стели за бажанням замовника. З огляду на викладене, відповідач вважає, що останнім належним чином виконані умови договору. Також відповідач зазначив, що виконав усі умови договору, на даний час замовлення замовника зберігається на складі підрядника та очікує корективів для остаточного виконання умов договору.

12.12.2107 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/20806/17 від 12.12.2017 відкладено розгляд справи № 910/20806/17 на 18.01.2018.

18.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

У судове засідання 18.01.2018 з'явились представник позивача і відповідача.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

В пункті 9 частини 1 статті Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) вказано, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

18.01.2018 у справі № 910/20806/17 судом ухвалено здійснювати розгляд справи №910/20806/17 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.02.2018.

01.02.2018 через відділ діловодства суду від відповідача повторно надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, та зазначив, що виготовлення, встановлення та демонтаж стели, подальше її зберігання на складі можуть підтвердити співробітники відповідача. З 30.05.2016 до теперішнього часу виготовлена стела зберігається за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 21.

В судове засідання 08.02.2018 з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання 08.02.2018 не з'явився, про дане судове засідання позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті (п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п.3 ч.2 ст. 185 ГПК України).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2018 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/20806/17 до судового розгляду по суті на 27.02.2018.

У судове засідання 27.02.2018 з'явились представники сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2018 зазначив про можливість укладення між позивачем і відповідачем мирової угоди, надав письмову заяву з даного приводу .

Представник позивача просив суд оголосити в судовому засіданні перерву

У судовому засіданні 27.02.2018 оголошено перерву до 01.03.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 01.03.2018 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 01.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смерека+" (далі - підрядник) укладено договір підряду № 16122015 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов'язується відповідно до письмово затверджених (із підписом уповноваженої особи замовника та прославленням печатки підприємства-замовника) заявок замовника зі своїх матеріалів виконати роботи по виготовленню рекламної продукції, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити роботи відповідно до умов цього договору.

Положенням п. 2.1 договору встановлений обов'язок замовника сплатити та прийняти виконані роботи, та обов'язок підрядника виконати роботи в строк, вказаний у договорі та здати виконані роботи замовнику.

04.04.2016 між сторонами погоджено Додаток № 2 до договору, відповідно до п. 1 якого підрядник зобов'язується відповідно до цього додатку зі своїх матеріалів виконати роботи по виготовленню наступної рекламної продукції: виготовлення стели світлової: 8000 мм*2000 мм.

Загальна ціна робіт за цим додатком складає 153 185,00 грн. (п. 2 додатку № 2 до договору).

Відповідно до п. 3 додатку № 2 до договору замовник сплачує підряднику передплату в розмірі 70% від загальної суми цього додатку. 30% від загальної суми цього додатку замовник сплачує підряднику після підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Термін виконання робіт за цим Додатком - 17 робочих днів з дати укладення цього додатку.

14.04.2016 на виконання умов договору та Додатку № 2 до договору, позивачем здійснено перерахування попередньої оплати у розмірі 107 228,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 854 від 14.04.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідачем в порушення визначених договором строків не виконано обумовлених договором робіт, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача передоплати у сумі 107 228,94 грн.

На підставі пункту 6.2 договору позивачем нарахована пеня у сумі 15 318,50 грн.

Також посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, позивачем нараховані 3 % річних у сумі 5 014,79 грн. та збитки від інфляції у сумі 20 693,18 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Судом встановлено, що на виконання своїх зобов'язань за договором позивачем було перераховано відповідачеві 107 228,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням №854 від 14.04.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовами п. 5 додатку № 2 до договору встановлено, що термін виконання робіт - 17 робочих днів з дати укладення цього додатку.

Як вбачається з Додатку № 2, останній укладений 04.04.2016.

Матеріали справи не містять доказів підписання сторонами додаткової угоди до договору або Додатку № 2 щодо продовження терміну виконання робіт, а тому відповідач був зобов'язаний виконати роботи до 27.04.2017 (включно).

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що додаток № 2 до договору фактично погоджено сторонами 05.05.2016, оскільки зазначений факт не підтверджений належними доказами.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, визначених договором робіт не виконав. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що фактичне встановлення стели відбулось 26.05.2016, що підтверджується електронним листуванням та рахунком-фактурою № СФ-0000121 від 26.05.2016, але 30.05.2016 був проведений демонтаж стели за бажанням замовника. З огляду на викладене, відповідач вважає, що останнім належним чином виконані умови договору. Також відповідач зазначив, що виконав усі умови договору, на даний час замовлення замовника зберігається на складі підрядника та очікує корективів для остаточного виконання умов договору. Крім того, відповідач зазначив, що 14.11.2016 отримав від позивача претензію, з якої незрозуміло, чому замовник вказує на відсутність виконання робіт. У відповідь на претензію відповідач направив зустрічну претензію, електронне листування та акти виконаних робіт у 2 екземплярах. 16.12.2016 позивач відповів на претензію, не визнавши факт виконання робіт. Таким чином, відповідач вважає, що роботи прийняті були позивачем ще 26.05.2016.

Суд зазначає, що надані відповідачем роздруківки електронного листування щодо виконання робіт не є належними доказами такого виконання, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", який встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 вказаного Закону).

За приписами ст. 7 означеного закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті (стаття 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис").

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (стаття 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис").

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази домовленості сторін про здійснення листування за договором підряду в електронній формі, належності електронних адрес k.geiets@anbud.com та rpk-aliis@ukr.net сторонам. Крім того, на електронних листах відсутній електронно-цифровий підпис, що унеможливлює ідентифікацію осіб, які здійснювали листування.

Отже, надане відповідачем електронне листування не приймається судом як належний та допустимий доказ виконання робіт.

Суд зазначає, що відповідно до умов укладеного договору, доказом, який свідчить про виконання робіт, обумовлених договором, є Акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаний сторонами.

В той же час, в матеріалах справи відсутній Акт приймання-передачі виконаних робіт, підписаний зі сторони позивача та відповідача.

Отже, за відсутності підписаних обома сторонами актів приймання виконаних робіт, тягар доказування обставин належного виконання робіт відповідно до умов договору та у строки, встановлені договором, та безпідставної відмови замовника від підписання акта, лежить саме на підряднику (відповідачу).

Відповідач зазначає, що Акт здачі-прийняття робі (надання послуг) направлявся позивачеві 21.11.2016 для підписання 21.11.2016 у відповідь на претензію, оскільки у строки, встановлені договором, обґрунтованих заперечень не надано, то роботи вважаються прийнятими.

Однак, суд відхиляє вказані доводи відповідача, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом належним та допустимим доказом у справі лише у разі, якщо позивач довів реальне виконання ним робіт в обсягах та вартістю, зазначених ним в акті, а мотиви відмови другої сторони від підписання такого акта визнані судом необґрунтованими.

Суд зазначає, що у відповіді на претензію від 16.12.2016 вих. № 2263, позивач зазначив, що фактичне виконання робіт не підтверджено жодним доказом, а тому позивач відмовляється від підписання акту здачі-прийняття робі (надання послуг).

Отже, в даному випадку має місце вмотивована відмова позивача від підписання Акту здачі-прийняття робі (надання послуг). При цьому, у відповіді на претензію позивач просив або виконати належним чином свої обов'язки або повернути суму попередньої оплати.

У Акті здачі-прийняття робі (надання послуг) від 21.11.2016, який підписано зі сторони відповідача, зазначено про виготовлення і встановлення стели. В той же час, за твердженням самого відповідача, стела, яка мала бути виготовлена відповідно до Додатку № 2 до договору, знаходиться на складі відповідача, отже, остання не передана та не встановлена позивачеві.

Жодних належних доказів звернення відповідача до позивача із вимогами прийняти роботи, до отримання претензій від позивача, матеріали справи не місять.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем було належним чином доведено суду факт виконання умов договору щодо здійснення відповідачеві попередньої оплати в сумі 107 228,94грн.

Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання робіт за договором у строки встановлені пунктом 5 додатку № 2 до договору.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зі змісту статті 611 Цивільного кодексу України випливає, що відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

З огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання щодо виконання робіт у строки, передбачені договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 107 228,94 грн., що сплачені у вигляді передоплати по Додатку № 2 до договору.

За таких обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача 107 228,94 грн. підлягає задоволенню.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 15 318,50 грн., нараховану на підставі пункту 6.2. договору за період з 27.04.2016 по 16.11.2017, 3 % річних у сумі 5 014,79 грн. та збитки від інфляції у сумі 20 693,18 грн., згідно із приписів ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 6.2 договору, за порушення термінів виконання робіт підрядник сплачує неустойку у розмірі 0,1 % від суми заявки за кожен день прострочення виконання робіт, але не більше 10% від суми заявки.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, передбачено, що господарсько-правова відповідальність застосовується до учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошових зобов'язань.

Суд, перевіривши розрахунок неустойки у розмірі 15 318,50 грн., встановив, що він є арифметично вірним, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Натомість, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за ненадані послуги.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України у постанові від 16 вересня 2014 року по справі №921/266/13-г/7, позицією Вищого господарського суду України у постановах від 15 грудня 2016 року по справі № 911/345/16, від 14 серпня 2017 року по справі №910/20767/16 та позицією Пленуму Вищого господарського суду України викладеною у пункті 5.2. постанови №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", в якій роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 5 014,79 грн. та збитків від інфляції у сумі 20 693,18 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смерека+" (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, буд. 5, код 32765721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Чорновола В'ячеслава, буд. 15, нежиле приміщення 103, код 35326295) 107 228,94 грн. основного боргу, 15 318,50 грн. неустойки та 1838,21 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій часині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 12.03.2018.

Суддя С.О. Турчин