Рішення № 72670866, 28.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/132/16-17/148/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2018 Справа № 908/3327/16

Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя - Корсун В.Л.,

при секретарі судового засідання – Юсубовій Д.В.

розглянувши матеріали справи № 908/3327/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро”, 19100, Черкаська обл., м. Монастирище, вул. Соборна, буд. 3

до відповідача: державного підприємства “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України", 72250, Запорізька обл., Веселівський р-н, с. Широке, вул. Центральна, буд. 1

про стягнення: 946 295,97 грн.

та

за зустрічним позовом: державного підприємства “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України”, 72250, Запорізька обл., Веселівський р-н, с. Широке, вул. Центральна, буд. 1

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро”, 19100, Черкаська обл., м. Монастирище, вул. Соборна, буд. 3

про визнання укладеною додаткової угоди № 1 від 12.10.16 до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16

за участю представників сторін:

від позивача за первісним (відповідача за зустрічним) позовом: ОСОБА_1, довіреність від 18.12.17 № 7/А/Б

від відповідача за первісним (позивача за зустрічним) позовом: ОСОБА_2, довіреність від 10.01.18 б/н

СУТЬ СПОРУ:

13.12.16 до господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро” (ТОВ “Седна-Агро”) із позовною заявою до державного підприємства “Дослідне господарство “ІЗВЄСТІЯ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України” (ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН”) про стягнення 946 295,97 грн. заборгованості (пені, штрафу, 35% річних та інфляційних нарахувань) за договором поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16. Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 526, 530, 536, ч. 1 ст. 549, 611,612, 625, 692, 694 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 232 Господарського кодексу України, а також порушенням ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН” виконання своїх грошових зобов’язань за договором поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16 в частині здійснення своєчасного розрахунку за товар з позивачем.

Ухвалою суду від 13.12.16 (суддя Проскуряков К.В.) прийнято наведену вище позовну заяву та порушено провадження у справі № 908/3327/16.

17.01.17 ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН” подано до господарського суду зустрічну позовну заяву до ТОВ “Седна-Агро” із вимогою визнати укладеною Додаткову угоду № 1 від 12.10.16 до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16 (т.1, арк. с. 185-188). В обґрунтування зустрічного позову ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН” посилається на те, що 19.10.16 державним підприємством направлено на адресу ТОВ “Седна-Агро” лист від 12.10.16 № 376 з Додатковою угодою № 1 до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16, якою пропонувалося внести зміни в п. 4.1 договору щодо обов'язку покупця здійснити оплату за товар у строк (термін) не пізніше 31.12.16. Вказаний лист з пропозицією отримано відповідачем за зустрічним позовом 22.10.16, проте відповіді у передбачений законом строк позивач за зустрічним позовом не отримав. У зв’язку із викладеним, ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН” вважає про досягнення згоди з ТОВ “Седна-Агро” на укладення додаткової угоди.

Ухвалою суду від 17.01.17 прийнято вказану вище зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 908/3327/16.

27.02.17 представником ТОВ “Седна-Агро” подано до суду заяву від 27.02.17 № 21/А/С (т.2, арк. с. 31-32), якою повідомлено про зміну ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС” найменування.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 21.02.17 № НОМЕР_1 (т.2, арк. с. 33-42), повне найменування юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 00853317 є: державне підприємство “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України” (скорочене найменування: ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН”), місцезнаходження: 72250, Запорізька область, Веселівський район, с. Широке, вул. Центральна, 1.

Відповідно до нової редакції Статуту державного підприємства “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України”, нова редакції, ідентифікаційний код: 00853317 (т. 2, арк. с. 50-59). підприємство засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Місцезнаходження: вул. Центральна, 1, с. Широке, Веселівський район, Запорізька область, Україна, 72250. Підприємство є правонаступником в частині землі, майна, майнових та немайнових прав і зобов’язань Державного підприємства “Дослідне господарство “ІЗВЄСТІЯ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України”. Діюче найменування підприємства визначено постановою Національної академії аграрних наук України «Про перейменування Державного підприємства Дослідне господарство “ІЗВЄСТІЯ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» від 21.10.2015.

З огляду на викладене, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) є державне підприємство “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України” (далі ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН”).

Рішенням господарського суду від 27.02.17 по справі № 908/3327/16 позовні вимоги ТОВ “Седна-Агро” задоволено частково. А саме, суд вирішив стягнути з ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” на користь ТОВ “Седна-Агро” 42 938,48 грн. пені, 51 220,86 грн. – 35 % річних, 63 12123 грн. - втрати від інфляції, 4 491,52 грн. - 35 % штрафу, 2 426,58 грн. - судового збору та 19 000 грн. - витрати на оплату послуг адвоката. В іншій частині позовних вимог за первісним позовом та в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.17 рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.17 по справі № 908/3327/16 в частині стягнення 35 % штрафу і судового збору – змінено. Викладено абз. 1 резолютивної частини рішення місцевого суду в наступній редакції: “Стягнути з ДП “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької ОСОБА_3 України” на користь ТОВ “Седна-Агро” пеню у розмірі 42 938 грн., 35% річних у розмірі 51 220,86 грн., втрати від інфляції у розмірі 63 121,23 грн., 35% штрафу у розмірі 789 015,40 грн., судовий збір у розмірі 14 194,44 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 19 000 грн.” Абзац третій резолютивної частини рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.17 виключено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.10.17 рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.17 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.17 по справі № 908/3327/16 скасовано. Справу № 908/3327/16 направлено на новий розгляд.

11.12.17 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 908/3327/16 передано на розгляд судді Корсун В.Л.

Ухвалою від 11.12.17 суддею Корсун В.Л. прийнято справу № 908/3327/16 до свого провадження, присвоєно справі № провадження 5/132/16-17/148/17. Судове засідання призначено на 16.01.18.

16.01.18 ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” через канцелярію суду до матеріалів справи подано відзив на позовну заяву від 10.01.18, письмові пояснення від 10.01.18 щодо причин порушення строків оплати товару зі сторони відповідача за первісним позовом (т.3, арк. с. 27-30, 98-100) та письмові пояснення від 09.01.18 (т. 4, арк. с. 56).

16.01.18 ТОВ “Седна-Агро” через канцелярію суду до матеріалів справи надано відзив від 16.01.18 № 7/А/Б/С на зустрічну позовну заяву (т. 4, арк. с. 137-140), в якому відповідач за зустрічним позовом просить суд відмовити ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” в задоволені зустрічного позову. Крім того, 16.01.18 ТОВ “Седна-Агро” надано до суду заяву від 16.01.18 № 6/А/Б/С, в якій викладено пояснення по суті позовних вимог (т.4, арк. с. 145-148), а також клопотання від 16.01.18 № 8/А/Б/С про витребування від ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” доказів (т. 4, акр. с. 157-158), а саме: баланс (форми 1 та форми 2) за 2016 р. (фінансовий майновий стан відповідача за первісним позовом та інформацію про фінансової результати за 2016 р.).

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.17 № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуальної кодексу України (далі ГПК України), який набрав чинності з 15.12.17.

Згідно із п. 9 Перехідних положень ГПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Приймаючи до уваги той факт, що із 15.12.17 набрав чинності ГПК України у новій редакції, в засіданні 16.01.18 суд оголосив про подальший розгляд вказаної справи за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії підготовчого судового засідання. Проти вказаного присутні в засіданні представники сторін не заперечили.

В судовому засіданні 16.01.18 судом задоволено клопотання ТОВ “Седна-Агро” від 16.01.18 № 8/А/Б/С про витребування доказів від ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН”, проти якого відповідач за первісним позовом не заперечив.

В засіданні 16.01.18 судом оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні на 07.02.18.

07.02.18 відповідачем за первісним позовом надано витребувані судом докази, а саме: баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.16 та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік по ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН”.

В судовому засіданні 07.02.18 суд з’ясувавши всі питання визначені ст. 182 ГПК України, за письмовою згодою сторін по справі, на підставі ч. 6 ст. 183 ГПК України після закінчення підготовчого судового засідання, розпочав у той самий день розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 07.02.18 судом оголошено перерву на стадії розгляду справи по суті до 28.02.18.

В судовому засіданні 28.02.18 представник ТОВ “Седна-Агро” підтримав позовні вимоги за первісною позовною заявою, проти зустрічних позовних вимог заперечив.

Представник ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” проти позовних вимог ТОВ “Седна-Агро” заперечив повністю. Просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Фіксування судового процесу здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 28.02.18, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.02.16 товариством з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро” (Постачальник) та державним підприємством “Дослідне господарство “ІЗВЄСТІЯ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції національної академії аграрних наук України” (Покупець) укладено договір поставки ЗЗР в кредит № 005-ЩВ (т. 1, арк. с. 21-23), за умовами якого (п.1.1., п.1.2.), згідно з цим договором поставки Постачальник зобов'язався продати та поставити Покупцеві засоби захисту рослин (далі товар), а покупець зобов'язався приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку; поставка товару здійснюється за рахунок Постачальника згідно замовлень Покупця, за умови наявності товару на складі Постачальника. Замовлення можуть подаватися Покупцем шляхом надіслання Постачальнику відповідних повідомлень телефонним зв’язком, електронною поштою, факсом або поштою; асортимент, номенклатура, кількість, ціна, строки оплати та характеристики товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі Постачальника й вказуються у відповідній Специфікації (по тексту Специфікація/Специфікаціях) та видаткових накладних, які складають невід'ємну частину цього Договору.

За умовами пп. 2.2.1 п. 2.1. договору, Постачальник зобов’язався оплатити товар в строки та на умовах, передбачених договором та/або Специфікаціями (додатковими угодами, якщо вони були укладені) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок Продавця на рахунок Постачальника.

У відповідності із пунктами 3.1., 3.4. договору, ціна товару та/або його окремої партії визначається та вказується в Специфікаціях до цього договору та/або видаткових накладних на дату їх складання, що є його невід'ємними частинами; сторони встановлюють та вказують ціну товару (та/або кожної партії товару) у національній валюті України - гривні, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, доларах США та/або Євро, про що зазначають в Специфікаціях; загальна сума Договору становить суму вартості замовленого і поставленого товару за даним Договором згідно укладених сторонами Специфікацій та/або видаткових накладних на товар в період дії цього Договору.

Пунктами 4.1. - 4.3 договору визначено, що Покупець зобов'язується здійснити оплату за товар у строки (терміни), встановлені в Специфікаціях до цього Договору; товар оплачується Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника в національній валюті - гривні, згідно цін вказаних у Специфікаціях до Договору, скоригованих у порядку, визначеному п. 3.2 цього договору та є грошовими зобов'язанням Покупця перед Постачальником з оплати товару; при перерахуванні коштів на банківський рахунок Постачальника, Покупець зобов’язується вказувати в призначенні платежу, номер та дату укладення цього договору. У разі відсутності таких реквізитів постачальник самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення існуючих зобов’язань Покупця. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника; всі рахунки та/або видаткові накладні, Специфікації до цього договору, що виписані в період дії договору, є його невід'ємною частиною.

Розділом 7 договору передбачена відповідальність сторін за договором. Зокрема, пунктами 7.3., 7.5., 7.6. договору визначено, що у разі прострочення строків (термінів) оплати товару, визначених у п. 4.1 договору та Специфікаціях, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки і до повного виконання стороною своїх зобов'язань та припиняється в день виконання винною стороною зобов'язань за Договором, забезпечених санкцією; в разі порушення Покупцем строків оплати за товар (його партію), встановлених договором та /або Специфікаціями, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 35 % від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання; крім того, відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 35 % річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Згідно із п. 10.1 договору, цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31 грудня 2016 р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

Як свідчать матеріали цієї справи, на виконання умов наведеного вище договору поставки сторонами були укладені Специфікації (т.1, арк. с. 24-30) на загальну суму 3 179 480,74 грн., а саме: № 1 від 26.02.16 на суму 1 612 000,88 грн., № 2 від 03.03.16 на суму 169 421,76 грн., № 003 від 12.03.16 на суму 188 777,52 грн., № 4 від 18.03.16 на суму 64 570,08 грн., № 5 від 24.03.16 на суму 25 704,00 грн., № 006 від 06.04.16 на суму 1 086 624,50 грн., № 7 від 15.04.16 на суму 32 382,00 грн. За умовами вказаних Специфікацій, строк оплати вартості товару Покупцем встановлено до 12.10.16.

Судом встановлено, що в період з 09.03.16 по 18.04.16 відповідач за первісним позовом, в особі уповноваженого представника, прийняв від ТОВ “Седна-Агро” товар погоджений в зазначених вище Специфікаціях на загальну суму 3 179 480,74 грн., що підтверджується:

- видатковими накладними: від 09.03.16 №№ 544, 548; від 18.03.16 № 911; від 29.03.16 №№ 1218, 1226, 1219; від 12.04.16 №№ 2024, 2021, 2022, 2023; від 15.04.16 № 2207; від 18.04.16 № 2235, які засвідчені підписами уповноважених представників сторін та печатками покупця і постачальника (т.1, арк. с. 31-42);

- довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1, арк. с. 43-48);

- товарно-транспортними накладними (т. 1, арк. с. 49-57).

Згідно із банківською випискою по рахунку ТОВ “Седна-Агро” з 30.06.16 по 14.11.16 (т.1, арк. с. 62-63), відповідач за первісним позовом до 12.10.16 сплатив на рахунок ТОВ “Седна-Агро” за товар поставлений по специфікаціям №№ 1-7 до договору від 26.02.16 № 005-ЩВ кошти в загальній сумі 925 151,00 грн. У зв’язку із чим, станом на 12.10.16 за ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН” виникла заборгованість по оплаті отриманого від позивача за первісним позовом товару в розмірі 2 254 329,74 грн.

Листом від 12.10.16 вих. № 576 (т. 1 а.с. 212) відповідач за первісним позовом звернувся до ТОВ “Седна-Агро” із проханням розглянути питання щодо відстрочення виниклої заборгованості на строк до 31.12.16; запропонував укласти додаткову угоду від 12.10.16 № 1 до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16, проект якої додано до листа та за змістом якої (додаткової угоди) п. 4.1. договору поставки викладено в наступній редакції: «Покупець зобов’язується здійснити оплату за Товар у строк (термін) не пізніше 31 грудня 2016 року»); а також просив, у зв’язку із скрутним фінансовим становищем не застосовувати до державного підприємства штрафні санкції передбачені умовами договору.

Листом від 19.10.16 № 19/10 (т. 1, арк. с. 241-242) ТОВ “Седна-Агро” у відповідь на зазначений вище лист ДП “ДГ “ІЗВЄСТІЯ” ДДСДС НААН” повідомило, що не погоджується на продовження термінів розрахунків по договору від 26.02.16 № 005-ЩВ; відмовляє в укладенні додаткової угоди щодо продовження термінів погашення заборгованості; крім того, вимагає сплатити прострочену суму зобов’язання.

Із матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з ТОВ “Седна-Агро” по Специфікаціях №№1-7 до договору поставки ЗЗР в кредит № 005-ЩВ від 26.02.16 відповідач за первісним позовом здійснив 14.11.16 (т.1, арк. с. 62, 63, 109-153), тобто із порушенням умов договору щодо строків виконання основного грошового зобов’язання.

Предметом розгляду в даній справі є:

1) вимога ТОВ “Седна-Агро” до ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” про стягнення 946 295,97 грн. заборгованості за допущенне прострочення виконання основного грошового зобов’язання за договором поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16, з якої: 42 938,48 грн. - пені, 789 015,40 грн. - 35 % штрафу, 51 220, 86 грн. - 35 % річних та 63 121,23 грн. – індексу інфляції;

2) вимога ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” до ТОВ “Седна-Агро” про визнання укладеною додаткової угоди № 1 від 12.10.16 до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції по справі № 908/3327/16 та передаючи зазначену справу на новий розгляд до господарського суду Запорізької області колегія суддів Вищого господарського суду України у свої постанові від 24.10.17 по даній справі зазначила, зокрема, наступне. Стягнення з порушника господарського зобов'язання за одне й те саме порушення пені та штрафу одночасно не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїх постановах від 01.07.14 у справі №3-31гс14 та від 24.12.13 у справі № 3-37гс13. Всупереч наведеному, судами не було досліджено, яка саме форма господарсько-правової відповідальності повинна застосовуватися до спірних договірних відносин.

Крім того, судом касаційної інстанції зазначено, що під час здійснення судами розгляду даної справи не враховано можливість застосування до спірних правовідносин сторін положень ч. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, які надають право суду зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, тобто не враховано співрозмірність несвоєчасно сплачених грошових коштів та стягнутих штрафних санкцій.

Також суд касаційної інстанції вказав, що господарські суди попередніх інстанцій взагалі не розглянули питання щодо можливості внесення змін до існуючого договору поставки та наявності чи відсутності правових підстав для укладення додаткової угоди за зустрічною позовною вимогою.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 24.10.17 по даній справі відзначила, що при новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Вирішуючи за наслідками нового розгляду спір по даній справі, суд виходив з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України закріплено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України.

За змістом вказаної статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з приписами частин 1, 2 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4 ст. 652 ЦК України).

Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Твердження позивача за зустрічним позовом про ненадання ТОВ “Седна-Агро” відповіді на пропозицію про укладення спірної додаткової угоди, та висновок про досягнення згоди з позивачем на укладення додаткової угоди, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: листом ТОВ “Седна-Агро” від 19.10.16 № 19/10 (т.1, арк. с. 241-242), яким у строк визначений ст. 188 ГК України висловило незгоду із продовженням термінів розрахунків по договору від 26.02.16 № 005-ЩВ та відмовлено в укладенні додаткової угоди; доказами його направлення на адресу позивача за зустрічною позовною заявою та доказами його отримання останнім (т.1, арк. с. 243-244).

Судом враховано, що п. 10.2. договору від 26.02.16 № 005-ЩВ сторони передбачили, що будь-які доповнення або зміни до договору є чинними, якщо вони укладені письмово та підписані уповноваженими представниками сторін. Одностороння зміна умов договору не допускається якщо інше не передбачено умовами цього договору або чинним законодавством України.

Наведені вище положення чинного законодавства України свідчать, що можливість внесення змін до договору пов’язана законом з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, відсутність яких у сукупності є підставою для відмови у задоволені позову про внесення змін до договору.

Однак, позивач за зустрічним позовом звертаючись до суду з вимогами про визнання укладеною додаткової угоди № 1 від 12.10.16 до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 № 005-ЩВ від 26.02.16 жодним чином не обґрунтував та не надав належних доказів наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, як підстави для внесення відповідних змін до умов договору в зв’язку з істотною зміною обставин.

При цьому, посилання позивача за зустрічним позовом на відсутність на його рахунках грошових коштів станом на час коли зобов’язання за договором мало бути виконане та на скрутне фінансове становище, не свідчить про наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, як підстави для внесення відповідних змін до умов договору в зв’язку з істотною зміною обставин.

Також судом враховано, що належних доказів скрутного фінансового становища позивача за зустрічним позовом станом на час виникнення між сторонами спірних правовідносин матеріали даної справи не містять.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Щодо вимог ТОВ “Седна-Агро” до відповідача за первісним позовом суд зазначає наступне.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідна правова позиція відображена, зокрема, у постановах судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.04.12 у справі № 3-24гс12 та від 09.04.12 у справі № 3-88гс11.

Сторонами за договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки – пені (п. 7.3) та штрафу (п. 7.5.). А отже, відповідач за первісним позовом лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленого товару.

З урахуванням викладеного судом визнається таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені.

За наданим ТОВ “Седна-Агро” розрахунком, розмір пені за загальний період з 12.10.16 по 10.11.16 становить 42 938,48 грн., а 35 % штрафу - 789 015,40 грн. (розрахунок пені (т. 1, арк. с. 14-16), розрахунок штрафу наведеній у позові (т. 1, арк. с. 6, абз. 4).

Перевіривши розрахунок розміру 35% штрафу, суд дійшов висновку, що нарахування здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов п. 7.5 договору.

Щодо розрахунку пені, судом встановлено допущення позивачем за первісним позовом арифметичної помилки (неправильно визначено пеню за період з 27.10.16 по 27.10.16 (1 день), яка нарахована на суму заборгованості 2 021 131,94 грн., і яка за розрахунком суду дорівнює 1656,67 грн.) при розрахунку, а також помилкове врахування в розрахунок день оплати - 10.11.16.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З урахування викладеного, за перерахунком суду, розмір пені який підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом в межах заявленого періоду складає суму 42 398,77 грн. А отже, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому відхиленню судом через безпідставність.

Щодо правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 01.07.14 у справі №3-31гс14 та від 24.12.13 у справі № 3-37гс13 на яку посилався Вищий господарський суд України направляючи дану справу на новий розгляд, то як вбачається із тексту постанов Верховного Суду України, в них йде мова не про спір щодо стягнення штрафу і пені, а про спір в частині вирішення вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та пені. Зокрема, у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.07.14 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.12.13 в справі № 11/5026/1925/2012 зазначено: «Вищий господарський суд України постановою від 18 грудня 2013 року скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами і відмовив у цій частині позовних вимог у зв’язку з відсутністю правових підстав.

Такий висновок суду касаційної інстанції є обґрунтованим, виходячи із нижченаведеного.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов’язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений ст. 536 цього Кодексу обов’язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями ст. 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов’язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 692, ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 7.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов’язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до п. 7.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Однак, як свідчать позовні вимоги за первісним позовом у справі № 908/3327/16, ТОВ «Седна-Агро» не заявляло вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Вимоги про стягнення 35 % річних обґрунтовані п. 7.6. договору та ст. 625 ЦК України.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Положенням п. 7.6. договору визначено, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов’язання, покупець зобов’язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 35 % річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Як свідчить зазначений вище пункт договору, сторони на підставі вільного волевиявлення та відповідно до положень ст. 625 ЦК України встановили у договорі інший розмір відсотків річних, а саме 35%, замість 3%. При цьому, в договорі не визначено, що вказані % річних обчислюються за кожен день прострочення виконання зобов’язання, тобто сторонами не встановлений інший спосіб їх обчислення. А отже, останні за своєю правою природою не підпадають під визначення пені.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

Листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р “Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” передбачено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому слід вважати, що якщо заборгованість виникла за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши розрахунки позивача суд зазначає, що втрати від інфляції за жовтень 2016 у розмірі 63 121,23 грн. нараховані правомірно, оскільки сума боргу (2254329,74 грн.) мала бути сплачена до 15 числа жовтня місяця 2016 р., і період прострочення сплати боржником зазначеної суми становить 15 днів.

Щодо розрахунку 35 % річних, то судом при його перевірці за допомогою ІПС «Законодавство» виявлено, що: під час здійснення розрахунку позивачем помилково в розрахунок по 35 % річних враховано день оплати 10.11.16.

З урахуванням викладеного, за розрахунком суду загальна сума 35 % річних в межах заявленого періоду, яка підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом становить суму 50 550,67 грн.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин сторін положень ч. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за вказівкою Вищого господарського суду України зазначеною у постанові від 24.10.17 по даній справі, суд виходив з наступного.

Частиною 3 с. 83 ГПК України, в редакції до 15.12.17 було передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За новими правилами ГПК України (діє з 15.12.17) такого права суду не передбачено.

Приписами ст. 233 ГК України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Судом враховано, що відповідач за первісним позовом є державним сільськогосподарським підприємством основним джерелом прибутків якого є реалізація сільськогосподарської продукції.

Також судом прийнято до уваги, доводи представника ДП “ДГ “ШИРОКЕ” ДДСДС НААН” про те, що згідно із зведеною відомістю по руху грошових коштів по банку відповідача за первісним позовом, у останнього з серпня 2016 р. була відсутня фінансова можливість з урахуванням часу проведення робіт по збиранню врожаю 2016 р. здійснити повний та своєчасний розрахунок з ТОВ «Седна-Агро» по договору поставки.

В той же час позивач за первісним позовом віддав вирішення питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин сторін чинних положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України на розсуд суду.

Доказів наявності у ТОВ “Седна-Агро” та інших учасників господарських відносин збитків пов’язаних із порушенням боржником зобов'язання ТОВ “Седна-Агро” суду не надано.

З огляду на викладене вище, враховуючи, що зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання, суд враховуючи не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за договором від 26.02.16 № 005-ЩВ (зокрема, його повне виконання), стягнення значних сум інфляційних втрат та відсотків річних, які також мають на меті забезпечити баланс інтересів сторін, дійшов висновку за можливе зменшити розмір лише належної до сплати суми штрафу на 50 % - до суми 394 507,70 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (без урахування зменшеної судом суми штрафу), покладається на відповідача, а саме: 14 175,99 грн. судового збору за подання позовної заяви, 17 373,88 грн. за подання апеляційної скарги.

Крім того, відповідачем за первісним позовом на користь ТОВ «Седна-Агро» підлягають відшкодуванню витрати на оплату правничої допомоги в сумі 18 975,30 грн. (сума відшкодування визначена з урахуванням пропорційного задоволення позовних вимог), понесення яких ТОВ «Седна-Агро» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (т.1, арк. с. 72-82, 232).

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 129, 236, 237, 238, 240 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства “Дослідне господарство “ШИРОКЕ” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України” (72250, Запорізька область, Веселівський район, с. Широке, вул. Центральна, буд. 1, код ЄДРПОУ 00853317) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро” (19100, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 33143734) – 42 398 (сорок дві тисячі триста дев’яносто вісім) грн. 77 коп. пені, 394 507 (триста дев’яносто чотири тисячі п'ятсот сім) грн. 70 коп. 35 % штрафу, 50 550 (п’ятдесят тисяч п’ятсот п’ятдесят) грн. 67 коп. 35 % річних, 63 121 (шістдесят три тисячі сто двадцять одну) грн. 23 коп. індексу інфляції, 14 175 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят п’ять) грн. 99 коп. судового збору за подання позовної заяви, 17 373 (сімнадцять тисяч триста сімдесят три) грн. 88 коп. за подання апеляційної скарги та 18 975 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять) грн. 30 коп. витрат на оплату правничої допомоги.

В іншій частині первісного позову відмовити.

У задоволені зустрічного позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та пп. 17.5. п. 1 Розділу XI “ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” ГПК України

Повне рішення буде складено 12.03.18.

Суддя В.Л. Корсун