Рішення № 72670555, 13.03.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" березня 2018 р. Cправа № 902/1104/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., при секретарі судового засідання Вознюк К.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (04210 м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д);

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Атлантик Авто" (21000, м. Вінниця, вул. Червоноармійська (Стрілецька)АДРЕСА_1)

про стягнення 2684776,86 грн. заборгованості за кредитним договором,

Представники сторін в судове засідання не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

11.12.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Атлантик Авто" про стягнення 2684776,86 грн. заборгованості за кредитним договором.

Позивач невірно визначив ціну позову, яка фактично складає 2684776,86 грн, а не 2684776,80 грн., як вказано в позовній заяві.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 25.11.2011 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитними договорами, в т.р. за договором про надання кредитної лінії №СRL-SMEB00/292/2008 від 18.07.2008р., укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто". Позивач посилається на те, що згідно зазначеного кредитного договору, Банк надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Атлантик Авто" кредит в сумі 198000,00 доларів США із строком повернення до 17 липня 2017 року. Банк надав кредит на вищевказану суму, проте ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто" свої зобов'язання не виконує, зокрема не виконується графік погашення кредиту, порушується порядок та строки сплати відсотків. Станом на 06.03.2015 року заборгованість за кредитним договором становила 103075,38 доларів США, що еквівалентно 2380062,00 грн., з яких: залишок заборгованості 94807,38 доларів США (2189149,80 грн.), заборгованість по відсоткам 8268,00 доларів США (190912,25 грн.), а також пеня в розмірі 304714,86 грн. В зв'язку з несплатою вказаної заборгованості в добровільному порядку позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 14.12.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1104/17 та призначено підготовче засідання на 16.01.2018р.

В зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів, ухвалою суду від 16.01.2018р. було відкладено підготовче засідання на 06.02.2018р.

Ухвалою від 06.02.2018р. закрито підготовче провадження у справі №902/1104/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2018р.

Враховуючи неявку представників сторін в судове засідання, з метою повного з’ясування обставин справи та для надання можливості сторонам подати всі докази, якими вони обґрунтовують свою правову позицію, ухвалою від 20.02.2018р. розгляд справи по суті відкладено на 05.03.2018р. На визначену дату представники сторін в судове засідання не з'явились.

Натомість 03.03.2018р. засобами електронного зв'язку (електронною поштою) від позивача надійшла заява за № 66 від 03.03.2016 року, згідно якої позивач підтримує позовні вимоги та просить суд розглядати справу без участі повноважного представника.

Надісланий на адресу відповідача конверт з ухвалою суду від 20.02.2018р. повернувся до суду не витребуваним за закінченням терміну зберігання, відносно чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 20.02.2018р. про відкладення засідання для розгляду справи по суті у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. (Закон України від 17.07.1997р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

При цьому ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

06.02.2018р. від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи, проведення якої доручити судовому експерту ОСОБА_1.

Суд вважає за необхідне відхилити клопотання ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто" про призначення судової експертизи як необґрунтоване, оскільки відповідачем не доведено необхідність застосування спеціальних знань для вирішення даної справи по суті та неможливості у суду самостійно встановити обставини, на яких ґрунтується позов і обставини прийнятого рішення. Для з'ясування всіх обставин справи та прийняття законного та обґрунтованого рішення, достатньо наявних у справі доказів, а вирішення спору спеціальних знань не вимагає.

Відповідач в попередніх судових засіданнях та в поданих суду заявах проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності за зверненням з даним позовом до суду. Відповідач вважає, що кредитний портфель був проданий Банком 25.10.2011 року і строк позовної давності має обраховуватись з вказаної дати. На цій підставі відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що згідно договору про надання кредитної лінії №CRL-SMEB00/292/2008 від 18.07.2008р., укладеного між ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто" та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", було надано відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Атлантик Авто" кредит в сумі 198000,00 доларів США зі строком повернення до 17.07.2017р.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути вказані кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі, як передбачено в п.п. 1.6. кредитного договору, з підпунктами, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені в кредитному договорі, зокрема, в п.п. 1.4., 1.5. кредитного договору, з підпунктами. Згідно з п.п. 1.5.1. кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватися відповідачем щомісяця у розмірі та строки визначені кредитним договором.

В забезпечення своєчасності виконання зобов'язань відповідача по договору про надання кредитної лінії від 18.07.2008р. був укладений договір поруки №SR-SMEB00/292/2008/1 від 18.07.2008р. між Банком та ОСОБА_2, як фінансовим поручителем. Також в забезпечення своєчасності виконання зобов'язань відповідача по вищевказаному договору про надання кредитної лінії був укладений договір поруки №SRL-SMEB00/292/2008/2 від 18.07.2008 року між Банком та ОСОБА_3 Крістіною Юріївною як фінансовим поручителем. Фінансові поручителі прийняли на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання відповідачем його зобов'язань перед позивачем за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

25.11.2011р. було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, до складу якого включений договір про надання кредитної лінії № СRL-SMEB00/292/2008 від 18.07.2008р., укладений з ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто". Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за договором про надання кредитної лінії №CRL-SMEB00/292/2008 від 18.07.2008р., укладеним між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Атлантик Авто".

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" щодо права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Атлантик Авто" за договором про надання кредитної лінії №CRL-SMEB00/29,2/2008 від 18.07.2008р.

Вказані обставини встановлені в рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 05.07.2017р. у цивільній справі № 127/8498/15-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено Апеляційним судом Вінницької області в ході розгляду справи №127/8498/15-ц, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому просили стягнути солідарно з ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Агро", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 18.07.2008 року в розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентом на 06.03.2015 року становило 2380062 грн., з яких: 94807,38 доларів США - залишок заборгованості за кредитом; 8268,00 доларів США заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у відповідності до п.п.1, 4 ч. 2 кредитного договору та сума пені у розмірі 304714 грн. 86 коп. В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з спорудами № 296 "а", що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Примакова, 3, загальною площею 227,3 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510137000:03:053:0138, які належать ОСОБА_4

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2017 року у справі № 127/8498/15-ц провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто" закрито, оскільки позов в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися господарським судом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2017р. у справі № 127/8498/15-ц в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" не погодилось із вказаним рішенням суду першої інстанції та оскаржило його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд Вінницької області своїм рішенням від 05.07.2017 року у справі № 127/8498/15-ц скасував рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2017 року та вирішив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити та стягнути:

- з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором №СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року у розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2380062,00 грн. з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94807,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2189149,80 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками складає 8268,00 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 190912,25 грн. та суму пені у розмірі 304714,86 грн.

- з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором №СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року у розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2380062,00 грн. з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94807,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2189149,80 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками складає 8268,00 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 190912,25 грн. та суму пені у розмірі 304714,86 грн.

В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", а саме на нерухоме майно: житловий будинок з спорудами №296 "а", який знаходиться за адресою: м. Вінниці, вулиця Примакова, будинок 3, загальною площею 227,3 кв.м., належний ОСОБА_4; земельну ділянку, площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510137000:03:053:0138 належну ОСОБА_4, а кошти отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення загальної заборгованості перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна", що виникла на підставі кредитного договору №СRL-SMEB00/292/2008 від 18.07.2008р., в розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2380062,00 грн., з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94807,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2189149,80 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками складає 8268,00 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 190912,25 грн. та суму пені у розмірі 304714,86 грн., та застосувати спосіб реалізації предмета іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 39, 41 Закону України "Про іпотеку", - шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, за початковою ціною, яку визначить суб'єкт оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, але не нижчою за 1158341,00 грн., що визначена сторонами при укладенні договору іпотеки. Рішення суду апеляційної інстанції у цивільній справі №127/8498/15-ц набрало законної сили.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, судове рішення, прийняте в справі № 127/8498/15-ц, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення, зокрема не потребує доведення факт одержання кредиту відповідачем, а також факт наявності у відповідача заборгованості та його поручителів перед позивачем за кредитним договором №СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року у розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2380062,00 грн. з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94807,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2189149,80 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками складає 8268,00 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 190912,25 та суму пені у розмірі 304714,86 грн.

При цьому в господарській справі № 902/1104/17 позивачем заявлені позовні вимоги до ТОВ "Торговий Дім "Атлантик Авто", які цілком аналогічні тим, які раніше були заявлені тим же позивачем до поручителів відповідача у даній справі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та задоволені Апеляційним судом Вінницької області на підставі рішення від 05.07.2017 року у справі 127/8498/15-ц.

З урахуванням встановлених обставин справи суд приходить до наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З огляду на заявлення позову до боржника, при попередньому поданні позову до поручителів в порядку цивільного судочинства, судом при прийнятті рішення враховано наступні норми матеріального права, зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та те, що відповідач доводів позивача належними і допустимими доказами не спростував, доказів в підтвердження виконання договірних зобов'язань не подав, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року у розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2380062,00 грн. з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94807,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2189149,80 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками складає 8268,00 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 190912,25 грн., є обґрунтованою.

Разом з тим, 20.02.2018 року та 06.03.2018 року відповідачем були подані заяви, які суд розцінює як заяви про застосування позовної давності щодо заявлених позивачем позовних вимог. Відповідач вважає, що позивач придбав лише право вимоги по кредитному договору, який закінчився 25.10.2011 року.

Розглянувши дану заяву, суд враховує наступне.

Положенням статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Враховуючи, що згідно з кредитним договором №СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року фінансування поточної діяльності позичальника проводиться до 17 липня 2017 року, що є кінцевим строком повернення кредиту, трирічний термін позовної давності для звернення до суду за зверненням з вимогами про стягнення основного боргу та відсотків за користування кредитом позивачем не пропущено.

Відтак вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №СRL-SMEB00/292/2008 від 18 липня 2008 року у розмірі 103075,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2380062,00 грн. з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 94807,38 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 2189149,80 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками складає 8268,00 доларів США, що еквівалентно на 06.03.2015 року 190912,25 грн. підлягає задоволенню

Щодо вимог про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 304714,86 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності із ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, згідно ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за період з 01.09.2014р. по 06.03.2015р. Таким чином, позивач, звернувшись із позовною заявою до господарського суду Вінницької області 11 грудня 2017 року, пропустив річний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій. Наслідки спливу позовної давності передбачено ст. 267 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3 та ч. 4 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п. 25 листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 зазначено, що на відміну від імперативного правила статті 75 ЦК УРСР, яке передбачало обов'язковість застосування позовної давності, частина третя статті 267 ЦК України передбачає можливість застосування цього правового інституту лише за заявою сторони.

В разі ж, якщо суд визнає причини пропущення строку позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Як вбачаться з матеріалів справи, поважних причин для поновлення строку позовної давності немає.

Відповідно до ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У відповідності до п.п.4.4.1 п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р. у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні також докази, які б свідчили про переривання строку позовної давності. Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення 304714,86 грн. пені позивачу слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 18, 42, 46, 73, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Атлантик Авто" (ідентифікаційний № 34455023, АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (код ЄДРПОУ 36789421, м. Київ, вул. Фізкультури, 28д) 94807,38 доларів США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентом на 06.03.2015р. становить 2189149,80 грн., 8268,00 доларів США заборгованості за несплаченими відсотками, що еквівалентом на 06.03.2015р. становить 190912,25 грн. та 35700,93 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 304714,86 грн. пені відмовити.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 13 березня 2018р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2, 3 - позивачу (04210 м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д); (представнику ТОВ "ОТП Факторинг Україна" ОСОБА_6 (21018, м. Вінниця, вул. Гоголя, 1)

4 - відповідачу (21000, м. Вінниця, вул. Червоноармійська (Стрілецька)АДРЕСА_1)