Постанова № 72668628, 06.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

при секретарі: Борисенко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», поданою через представника ОСОБА_1, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

у грудні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просило стягнути солідарно з останніх на користь банку заборгованість за кредитним договором № КЗJWGK15006732 від 19.02.2008 pоку в розмірі 1 706 041,45 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20.03.2017 року позов залишено без задоволення.

у/н справи № 757/264/16-ц № а/п 22-ц/796/1256/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк», через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, на підтвердження заборгованості банком було надано до суду розрахунок боргу, позичальник в свою чергу не надав жодних належних доказів на спростування заборгованості по кредиту чи її розміру. Також ОСОБА_2 не надав жодної квитанції по сплаті боргу, яка не була врахована банком у розрахунок, в тому числі і квитанції про сплату начебто 19.04.2009 року - 591 133, 92 грн. Суд не врахував, що вказана сума не є погашенням боргу, а є перенесенням суми боргу, у зв'язку із реорганізацією відділень банку та їх підпорядкованості з однієї філії до іншої, в результаті чого було перенесення заборгованості на новий рахунок НОМЕР_1 і закриття заборгованості по рахунку НОМЕР_2. Посилання суду на розбіжності в розрахунках банку на певні дати по даній справі та по справі № 382/1375/13-ц ніяким чином не спростовують ні заборгованості відповідача за кредитним договором, ні її розміру.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаруг та просив її задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_7 просив апеляційнуу скаргу залишити без задоволення посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.02.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КЗJWGK15006732, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 740 170, 20 грн зі сплатою 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту - 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів - у розмірі 0,48 % від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу строком до 19.02.2028 року.

Цього ж дня, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № КЗJWGK15006732, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати в повному обсязі по борговим зобов'язанням позичальника, що виникають з умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Відповідно до розрахунку банку, станом на 06.10.2015 року за ОСОБА_2 наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 706 041,45 грн., яка складається із: 590 924, 78 грн. - заборгованість за кредитом; 448 869, 07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 884, 20 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 572 885, 24 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина) та 81 228, 16 грн - штраф (процентна складова).

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено дійсний розмір заборгованості, а розрахунки банку в даній справі та справі № 382/1375/13-ц містять розбіжності.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За матеріалами справи встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 595 539 грн на придбання нерухомості та 144 631,20 грн. - на сплату страхових платежів. Кредит у розмірі 595 539 грн було отримано позичальником особисто відповідно до заяви на видачу готівки від 19.02.2008 року, а кредитні кошти на сплату страхових платежів відповідно до договорів страхування банком перераховувалися щорічно відповідно до п.2.1.3 та п. 2.2.7 кредитного договору.

Позичальник взяв на себе зобов`язання погасити як суму кредиту, отриману на придбання нерухомості, так і суму кредиту, направлену на оплату чергових страхових платежів, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 16,08 % річних, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту - 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів - у розмірі 0,48 % від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу (додаток № 1 до кредитного договору).

На підтвердження своїх позовних вимог банк надав розрахунок заборгованості позичальника по кредитному договору, меморіальні ордери та виписку з рахунку позичальника.

Відповідачі на спростування зазначеного розрахунку свій контррозрахунок не здійснили, квитанцій чи інших платіжних документів на підтвердження розміру погашеного кредиту не надали.

Відмова у позові з тих підстав, що позивач при розгляді справи про звернення стягнення на предмет іпотеки подав інший розрахунок заборгованості, ніж у даній справі не може бути визнана обгрунтованою, оскільки рішення у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки не приймалося, позов було залишено без розгляду, а відтак довідка про розмір заборгованості судом не перевірялася та будь - які фактичні дані щодо розміру заборгованості судом не встановлювалися. До того ж період заборгованості у даній справі інший.

При розгляді справи у апеляційному порядку представнику відповідачів було запропоновано надати свій розрахунок заборгованості з посиланням на відповідні платіжні документи з метою спростування розрахунку, наданого банком. У зв`язку з чим у справі було оголошено перерву з 13 лютого по 6 березня 2018 року Проте, у зазначений період такий розрахунок заборгованості відповідачі чи їх представник не подали. Клопотання про призначення судової бухгалтерсько - економічної експертизи відповідачі не заявляли, висновок спеціаліста щодо розміру заборгованості по кредитному договору також не долучали.

Відтак колегія суддів приходить до висноку, що розрахунок боргу, наданий позивачем не спростований відповідачами.

Відповідно до цього розрахунку заборгованість позичальника складає 1 706 041,45 грн., яка складається із: 590 924, 78 грн. - заборгованість за кредитом; 448 869, 07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 884, 20 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 572 885, 24 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина) та 81 228, 16 грн - штраф (процентна складова).

Відповідно до п. 5.1 та п. 8.4 кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки.

Відповідно до п. 5.3 цього договору при порушенні позичальником строків платежів по будь - якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж за 30 днів позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

За обставинами справи встановлено, що позивач нарахував пеню та штрафи за одне й те ж саме порушення, а саме несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту. Проте, таке подвійне стягнення неустойки, у вигляді пені та штрафу за одне і те ж порушення умов договору не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 року № 3-132 гс 11, підстав для відступу від цієї правової позиції колегія суддів не вбачає.

За вказаних обставин позов підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 1 624 563,28 грн., яка складається із: 590 924, 78 грн. - заборгованість за кредитом; 448 869, 07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 884, 20 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 572 885, 24 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Доводи представника відповідачів про те, що позичальник 16.04.2009 року сплатив достроково банку 591 133,92 грн доказами не підтверджені. Пояснення ж позивача про те, що зазначена сума не була погашена позичальником, а була перенесенням суми боргу з одного рахунку на інший у зв`язку з реорганізацією відділень банку підтверджується розпорядженням від 28.01.2009 року № э19.0.0.0/1-181 та меморальним ордером від 16.04.2009 року, де платником і одержувачем зазначено ОСОБА_2, що підтверджує доводи банку про те, що ОСОБА_2 на користь банку цю суму не сплачував.

Доводи представника відповідачів про те, що квитанція про сплату таких коштів не збереглася, а надалі про те, що у відділенні банку ОСОБА_2 не видали квитанцію про сплату ним цих коштів колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки вони не підтверджені будь - якими докази та є суперечливими між собою. Крім того, після 16.04.2009 року ОСОБА_2 продовжував сплачувати платежі в рахунок погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у судовому порядку оскаржував незаконність підвищення банком процентної ставки та ніде не вказув про дострокове погашення ним кредиту, як і не не вимагав від банку надання платіжного документу про сплату ним таких коштів. Відтак позичальником не доведено сплату ним 591 133,92 грн в рахунок погашення заборгованості.

Колегія суддів також не може погодитися з доводами представника відповідачів про неправильність розподілення сплачених позичальником коштів та погашення певних сум по кредитному договору через відсутність відповідних доказів.

В порушення вимог ч. 3 ст. 131 ЦПК України, яка була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, сторони не повідомили суд про всі рішення судів, що стосуються предмету спору. Проте, при розгляді справи у апеляційному порядку було з`ясовано, що банк підвищив процентну ставку та рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.01.2010 року таке підвищення визнано незаконним. Банк провів перехунок по процентній ставці, яка встановлена при укладенні договору та будь - які грошові кошти готівкою позичальнику не повертав. Зазначені обставини визнані як представником банку так і представником відповідачів. Відтак направлення на погашення кредиту більшої суми, ніж сплачено позичальником випливає із перерахунку заборгованості, проведеному банком на виконання рішення суду по попередній процентній ставці.

Відповідно до п. 5.5 кредитного договору позовна давність по вимогам про стягнення боргу, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів встановлена сторонами у 5 років.

Відтак доводи про застосування позовної давності суперечать положенням кредитного договору. Позивач звернувся до суду з даним позовом 25.12.2015 року в межах збільшеної позовної давності, передбаченої умовами кредитного договору. До того ж у заяві про застосування позовної давності представник відповідачів просить застосувати позовну давність до вимог про звернення стягнення на майно, тоді як предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитом.

Колегія судів також не може погодитися з доводами представника відповідачів про те, що на час звернення позивача з даним позовом порука була припинена, оскільки банк пред`явив вимогу до ОСОБА_2 18.02.2013 року, а тому строк пред'явлення вимоги до поручителя сплив у 2013 році. Такі доводи не підтверджені будь - якими доказами. В ухвалі Яготинського районного суду Київської області від 18.02.2015 року, на яку посилається представник відповідачів як на доказ, що підверджує його доводи, не вказано про те, що такий позов стосувався дострокового стягнення заборгованості по кредитному договору. Предметом позову було звернення стягнення на предмет іпотеки. Будь - яких інших доказів зміни банком строку виконання основного зобов`язання відповідачі не надали. Згідно ж умов кредитного договору строк виконання основного зобов`язання встановлено до 19.02.2028 року (термін кредиту 20 років).

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Положеннями ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлене договором поруки.

Відтак позичальник та поручитель мають сплатити заборгованість у солідарному порядку.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції складає 24 368,45 грн (1 624 563,28 * 1,5 %) та судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції складає 26 805,30 грн (24 368,45 * 110 %), що разом складає 51 173,75 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 624 563,28 грн., яка складається із: 590 924, 78 грн. - заборгованість за кредитом; 448 869, 07 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 884, 20 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 572 885, 24 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі по 25 586,88 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови виготовлений 12.03.2018 року.

Головуючий

Судді