Постанова № 72668556, 06.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року місто Київ.

Справа № 757/22519/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/2358/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Іванченка М.М., Рубан С.М., секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, у складі судді Москаленко К.О., ухваленого в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час постановлення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) в справі за заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», третя особа: Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на майно, зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

У квітні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк», ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», третя особа: Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, просить визнати право власності позивача на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1, літера Б., та зняти арешт, накладений на вказане майно накладений постановою Печерського РВ ДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 51727101 від 25.07.2017 на виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/28036/15.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивач на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2016 року є законним власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі по тексту - квартира). Зазначає, що 30.03.2017 їй випадково стало відомо про те, що її квартира знаходиться під арештом, який накладено на підставі постанови Печерського РВ ДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві №51727101 від 25.07.2017, на виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 18.11.2015. Позивач вважає, що накладення арешту на квартиру, що належить їй на праві власності, є неправомірним та безпідставно обмежує її права щодо власного майна, у зв'язку з чим, просить суд визнати за нею право власності на зазначену квартиру та зняти з квартири арешт.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 рокув задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», третя особа: Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на майно, зняття арешту з майна відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В скарзі посилалась на те, що висновок місцевого суду про те, що підстави для звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо зняття арешту з майна та визнання права власності на нього відсутні, оскільки арешт було накладено на виконання ухвали господарського суду про забезпечення позову є безпідставним, так як у позивача були достатні підстави для звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна та визнання права власності. Вказувала на те, що неправильним є висновок суду, що позивачем було неправильно обрано підвідомчість та спосіб захисту порушених прав, так як арешт знімається не в наслідок скасування документу (ухвали суду), на основі якого його було накладено, а по факту визнання арештованого майна на праві власності за особою, що не є боржником у справі, у якій його було накладено. Зазначила, що у порядку господарського судочинства при винесенні ухвали про забезпечення позову у справі № 910/28036/15, вже оцінювалося питання наявності підстав для застосування арешту спірної квартири, також є безпідставним, оскільки з тексту ухвали не вбачається, що питання належності кожного конкретного майна, яке було заявлено ПАТ «АБ Укргазбанк» для накладення арешту, не досліджувалось судом, а на момент винесення даної ухвали у справі був відсутній спір про право власності на квартиру. Посилалася на те, що на момент звернення позивача до суду та під час розгляду справи у суді існував спір про право власності на квартиру і позивач правомірно звернувся до суду за захистом свого суб'єктивного права. Також апеляційна скарга містить доводи про те, що в резолютивній частині рішення не викладено висновки щодо кожної вимоги, яку було заявлено позивачем.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Представник банку доводи скарги заперечував, просив закрити провадження у справі, так як Господарським судом вже скасовані заходи забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., зареєстрований в реєстрі за №2675, позивачка набула право власності на спірну Квартиру і на підставі останнього в державному реєстрі зареєстровано право власності позивача.

Поряд з тим, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.03.2017, 16.01.2017 було здійснено державну реєстрацію обтяжень на підставі постанови Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві №51727101 від 25.07.2016.

Як вказано у зазначеній інформаційній довідці, особа, майно якої обтяжується - ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс».

Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 року в порядку забезпечення позову у господарській справі №610/28036/15 накладено арешт, в тому числі і на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, як вбачається зі змісту зазначеної ухвали, суд наклав арешт, в тому числу і на спірну Квартиру, виходячи з того, що спірна квартира виступає предметом іпотеки за Договором іпотеки від 22.07.2004 року, зареєстрованим в реєстрі за №2906, що був укладений в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №65/04 від 16.07.2004 року, які укладені за участю відповідачів.

В порядку виконання зазначеної ухвали суду у виконавчому провадженні постановою державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві №51727101 від 25.07.2016 року було накладено арешт на спірну квартиру.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що оспорюваний арешт на спірну квартиру було накладено державним виконавцем в порядку примусового виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 28.11.2015 року про забезпечення позову, а тому відсутні підстави для його скасування та захисту прав позивача як власника спірної квартири на підставі ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, суд виходив з того, що право власності позивача на спірну квартиру зареєстроване у встановленому законом порядку на підставі зазначеного договору купівлі-продажу спірної квартири від 15.04.2016 року, а дані, які б давали підстави стверджувати про його недійсність відсутні.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, так як він відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з під арешту.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що оскільки ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 року в порядку забезпечення позову у господарській справі №610/28036/15 накладено арешт, в тому числі і на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, підстави для скасування арешту з зазначеної квартири у суду були відсутні.

При цьому апеляційний суд враховує, що майнові права на спірну квартиру перебували в іпотеці в ПАТ "АБ "Укргазбанк". Позивач набув право власності на спірну квартиру під час дії ухвали суду про забезпечення позову банку шляхом арешту спірної квартири .

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаного з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду і вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Під час апеляційного розгляду даної справи встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 січня 2018 року заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали господарського суду від 18 листопада 2015 року скасовані.

Тобто , предмет спору в частині скасування арешту вищенаведеної квартири вже відпав.

Стосовно вимог про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, то представник ПАТ "АБ "Укргазбанк" пояснив в судовому засіданні, що вони не заперечували та не заперечують право власності позивача на спірну квартиру, до якого, перейшли всі обов'язки іпотекодавця за ст. 23 Закону України "Про іпотеку", а тому спору з цього приводу між сторонами не існує.

Враховуючи, що відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особо має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, суд першої інстанції правомірно не задовольнив позов позивача в даній справі, щодо визнання права власності, яке не оспорювалось відповідачами в даній справі.

Враховуючи що в даній цивільній справі розглядалось судом декілька позовних вимог, клопотання представника банку про закриття провадження у справі через відсутність предмету спору задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи позивача про те, що у нього були достатні підстави для звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна та визнання права власності не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Доводи про те, що позивач не є боржником в іншій справі, а тому єдиним способом захисту прав, щодо скасування арешту є даний позов, колегія не приймає, з огляду на те, що придбав спірну квартиру позивач після постановлення ухвали суду про її арешт, а тому відповідно станом на дату такого забезпечення позову в 2015 році, права позивача таким арештом жодним чином не могли бути порушені.

Доводи щодо того, що в іпотеці перебували майнові права, а суд в господарському судочинстві наклав арешт на квартиру, що є різними за своєю правовою природою поняттями, колегія не приймає, так як не має права оцінювати при вирішенні даної справи законність судового рішення в Господарському судочинстві, про що вірно зазначив районний суд.

Посилання на те, що на момент звернення позивача до суду та під час розгляду справи у суді існував спір про право власності на квартиру і позивач правомірно звернувся до суду за захистом свого суб'єктивного права, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки позивачем надано належні докази того, що йому на праві власності належить спірна квартира, при цьому доказів про те, що відповідачі, оспорювали набуття права власності не надано, а тому апеляційний суд вважає, що право власності позивача на даний час є неоспореним, і відповідно не потребує додаткового захисту в судовому порядку.

Доводи про те, що в резолютивній частині рішення не викладено висновки щодо кожної вимоги, яку було заявлено позивачем, є безпідставним, оскільки в резолютивній частині рішення зроблений висновок про відмову в задоволенні позову щодо всіх вимог позивача, з підстав наведених в мотивувальній частині рішення.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність постановленого рішення не впливають.

Таким чином місцевий суд вірно встановив, що позивачем не доведено порушення його прав при вжитті заходів забезпечення позову в іншій цивільній справі, а також не доведено порушення прав відповідачами в даній справі.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 07 березня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.