Рішення № 72666583, 06.03.2018, Чортківський районний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2018 р. Справа № 608/34/18

Номер провадження2/608/129/2018

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Квятковської Л. Й.

з участю секретаря Маришевої Г.М.,

відповідачки ОСОБА_1,

представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чорткові справу цивільного судочинства за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2018 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позовній заяві позивач зазначив, що ОСОБА_1 з метою отримання батьківських послуг підписала Заяву б/н 16 липня 2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 6600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачка не виконувала належним чином зобов’язання, через що станом на 30.09.2017 року має заборгованість – 104878,77 гривень, яка складається з наступного: - 6560, 27 гривень - заборгованість за кредитом; - 94268, 50 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 4050,00 гривень – заборгованість за пенею і комісією, а також понесені судові витрати по справі.

У встановлений законом строк позивачка подала відзив на позовну заяву, в якій вказала, що, вважає позов поданий до неї безпідставним, просить суд до позовних вимог позивача застосувати позовну давність та з цих підстав відмовити у задоволені позову. Ознайомившись з доданими до позову матеріалами, зокрема розрахунком заборгованості за договором б/н від 16.07.2010 року між Приватбанком та нею станом на 30 вересня 2017 року встановлено, що остання оплата суми погашення за наданим кредитом нею була здійснена 24 березня 2014 року разом зі сумою сплачених відсотків у розмірі 470 гривень. З дня здійснення нею останньої оплати по кредитному договору у позивача розпочався відлік загального трирічного строку позовної давності, який відповідно сплив 25 березня 2017 року.

Посилаючись на ст. ст. 257, 261, 264, 267, просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволені позову.

Від позивача ПАТ КБ «Приватбанк» надійшла відповідь на відзив, в якій вказується, що банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Вважають, що кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, тому вважають, що відповідач неправомірно в даному випадку посилається на Закон України «Про захист прав споживачів». Підписавши Анкету-Заяву, Відповідачка підтвердила, що вона була ознайомлена з умовами кредитування та погодилася з ними, що засвідчила власним підписом. Погашаючи заборгованість по кредиту, Відповідачка прийняла умови договору та погодилася з ними. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України). Відповідно до п. 1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Верховний суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов'язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19.03.2014 року справа № 6-14цс14 та 18.06.2014 року, справа №6-61 цс 14 «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору." Строк перевипущеної картки до останнього дня 12.2014 року. Позивач же звернувся до суду з позовом до Відповідача 02.01.2018 року — до спливу строку позовної давності. У зв’язку з цим, обставини, на які Відповідачка посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а строк позовної давності Позивачем дотримано при зверненні до суду, а тому просять суд задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідачка вказує суду, що вона не визнає пояснення, міркування та аргументи, наведені позивачем у відповіді на відзив та відхиляє їх, опираючись на нижче викладене. У своїй відповіді на відзив банк посилається на те, що сторонами встановлений збільшений строк позовної давності тривалістю 50 років. Положеннями ч. 2 ст. 259 ЦК України визначено, що договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Окремо договір про збільшення строку позовної давності сторонами не укладався. Крім цього, стороною позивача не надано доказів на підтвердження того, що в цих Умовах був зазначений збільшений строк позовної давності в момент підписання ОСОБА_1 заяви позичальника або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Наведене узгоджується з правовою позицією, що викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки договір кредиту укладено 16.07.2010 року на строк, який відповідає строку дії картки, останній самостійний платіж ОСОБА_1 здійснено 24 березня 2014 року у сумі 470 гривень, тобто встановлений законом трирічний строк закінчився 25 березня 2017 року, а річний строк щодо вимоги про стягнення пені закінчився 25 березня 2015 року, а з позовом банк звернувся лише у січні 2018 року. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. П. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Верховний Суд постановою від 16.01.2018 року в справі № 279/11064/15ц погодився з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Зокрема стосовно спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). В постанові Верховний Суд зазначив, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, застосувавши позовну давність. Крім того, колегія суддів ВС своєю ухвалою від 23.01.2018 року у справі № 444/9519/12-ц вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15), оскільки поза межами строку позовної давності вимоги задовольнятися не можуть і сплив цього строку є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Тому просять застосувати позовну давність та з підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, відмовити повністю у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, в суд надійшла заява, в якій просять розгляд справи провести без участі представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять в позові відмовити в зв’язку з пропуском строку позовної давності, спираючись на підстави, викладені в відзиві на позов та в запереченнях на відповідь на відзив.

Суд, вислухавши пояснення відповідачки, її представника, дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що в позові слід відмовити з наступних мотивів.

ОСОБА_1 з метою отримання батьківських послуг підписала Заяву б/н 16 липня 2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 6600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачці для отримання кредиту була видана кредитна картка, строк перевипущеної картки до останнього дня 12.2014 року.

В порушення взятих на себе зобов’язань відповідачка не виконувала належним чином зобов’язання, через що за розрахунком, поданим позивачем, станом на 30.09.2017 року має заборгованість – 104878,77 гривень, яка складається з наступного: - 6560, 27 гривень - заборгованість за кредитом; - 94268, 50 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 4050,00 гривень – заборгованість за пенею і комісією.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу, а загальна позовна давність встановлена ст. 257 ЦК України і становить три роки.

За змістом ч.2 ст. 259 ЦК України, строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. П. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Слід також зазначити, що новостворений Верховний Суд своєю Постановою від 16.01.2018 року в справі № 279/11064/15ц погодився з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. В постанові ВС зазначив, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, застосувавши позовну давність.

Зокрема у правовій позиції у справі №6-154цс15 викладено, статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Крім того, колегія суддів ВС своєю Ухвалою від 23.01.2018 року у справі № 444/9519/12-ц вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15), оскільки поза межами строку позовної давності вимоги задовольнятися не можуть і сплив цього строку є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Договір кредиту між сторонами укладено 16.07.2010 року на строк, який відповідає строку дії картки, останній самостійний платіж ОСОБА_1 здійснено 24 березня 2014 року у сумі 470 гривень, тобто встановлений законом трирічний строк закінчився 25 березня 2017 року, а річний строк щодо вимоги про стягнення пені закінчився 25 березня 2015 року, а позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 02 січня 2018 року, коли минув строк позовної давності і щодо строку погашення кредиту, і щодо строку дії картки. Зокрема стосовно спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 625, 634, 1046, 1049, 1054, 257-261 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 13, 258, 259, 263, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги апеляційному суду Тернопільської області через Чортківський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Л. Й. Квятковська