Ухвала суду № 72660776, 06.03.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/11693/17

провадження № 4-с/243/7/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 року Слов′янський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Мірошниченко Л.Є.

за участю

секретаря судового засідання Мирошниченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 7 м. Слов′янська Донецької області скаргу Адвоката ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №36922022 від 20.03.2015 року в порядку ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження”, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області звернувся адвокат ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №36922022 від 20.03.2015 року в порядку ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження”, обґрунтувавши свої вимоги тим, що у Відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України до 29.06.2016 року перебувало виконавче провадження № 36922022 з примусового виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20.07.2012 року № 2/544/241/12про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», заборгованість за кредитним договором № Д002/СД-268.07.2 від 27 червня 2007 року станом на 15 листопада 2011 року в сумі 59 988,91 доларів СІЛА, що еквівалентно 478 849.48 гривень, заборгованість за процентами в сумі 6 297,99 доларів США, що еквівалентно 50 272,45 грн.; пеню за про строчку грошового зобов'язання в сумі 9 665 472,71 грн.

29.06.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувану, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (інформація щодо відкриття та закінчення виконавчого провадження отримана 11.12.2017 року

Виконавчий лист Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12 видано 20.07.2012 року.

Таким чином :

- 26.05.2015 року державним виконавцем керуючись ст. 40 Законом України «Про виконавче провадження» винесено постанову про розшук майна боржника;

- 29.06.2016 року державним виконавцем керуючись ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві;

- п.2 постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві зазначає: «виконавчий документ може бути повторно пред’явлений для виконання в строк до 29.06.2017 року».

У відповіді Департаменту ДВС міністерства юстиції України від 15.11.2017 року № 33782-0-33-17 зазначено, що станом на 15.11.2017 року виконавчі провадження про стягнення коштів з ОСОБА_2 у відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України відсутні.

Таким чином у встановлені законом терміни виконавчий лист Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12 повторно до виконання не пред’явлений.

У зв’язку з наведеним просить суд:

-Поновити строк на оскарження рішення та дії виконавця звернення до суду;

-Визнати виконавчий лист Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12від 20.07.2012 року таким, що не підлягає пред’явленню до виконання у зв’язку із спливом строків на пред’явлення до виконання;

-Скасувати постанову від 26.05.2015 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департамету ДВС Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 36922022 з примусового виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12 про арешт майна ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1.

- Зняти арешт, накладений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департамету ДВС Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 36922022 з примусового виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12 на майно ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1.

-Зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України внести відомості щодо зняття арешту з майна ОСОБА_3 до Автоматизованої системи виконавчого провадження.

У судове засідання сторони не з′явилися, про час, дату та місце розгляду заяви повідомлялись належним чином, подали заява, про розгляд скарги за їх відсутності, їх неявка не є перешкодою у вирішенні питання зазначених у скарзі.

Суд, дослідивши подані заявником документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду заяви, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У відповідність до ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається в судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.

З матеріалів доданих до скарги, вбачається, що у відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України до 29.06.2016 року перебувало виконавче провадження № 36922022 з примусового виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20.07.2012 № 2/544/241/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», заборгованість за кредитним договором № Д002/СД-268.07.2 від 27 червня 2007 року станом на 15 листопада 2011 року в сумі 59 988,91 доларів США, що еквівалентно 478 849.48 гривень, заборгованість за процентами в сумі 6 297,99 доларів США, що еквівалентно 50 272,45 грн.; пеню за прострочку грошового зобов'язання в сумі 9 665 472,71 грн.

Державним виконавцем 26.05.2015 року на підставі ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про розшук майна боржника та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по провадженню № 36922022.

29.06.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»

Вирішуючи питання щодо заявлених вимог особи, що подала скаргу, суд виходить з наступного.

Так, згідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, що передбачений цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому відповідно до ст. ст. 11,15 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.

В силу положень ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 1ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 386 ч. 2 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним право користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень »державний реєстр речових прав на нерухоме майно – це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктивних прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час накладення арешту) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

У відповідності до ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент завершення виконавчих проваджень), у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувану згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 401 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувану або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Нормою ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Стосовно заявлених вимог, щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає пред’явленню до виконання, у зв’язку зі спливом строків на пред’явлення до виконання, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч.5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб,визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частинами першою, третьою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Аналогічні принципи також закріплені в нормах міжнародного права. Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці наголошує, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’язків. При цьому, відповідно до статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Ситуація, за якою б правова система держави допускала, щоб остаточне, обов’язкове судове рішення залишалося невиконаним, є несумісною з принципом верховенства права. Право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, пункт 40, 41).

У «пілотному» рішенні «Іванов проти України» (Yuгiy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009р. (заява № 40450/04) відповідно до практики Суду в контексті оцінки дій держави та її органів у питаннях виконання судових рішень, що набрали законної сили, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Суд вказав на неприпустимість та несумісність з положеннями Конвенції практики, коли особа, яка домоглася від національного органу остаточного рішення, за виконання якого несуть відповідальність органи влади України, наражається на ризик бути позбавленою можливості скористатися вигодами такого рішення відповідно до Конвенції (п.п. 51, 53, 54, 73, 83, 85, 88 та ін.).

Невід’ємність права сторони на виконання остаточного рішення суду також знайшло своє відображення в рішеннях у справах «Жовнір проти України», «Шмалько проти України», «Ромашов проти України», «Бакай та інші проти України», «Півень проти України».

Відповідні позиції висловлені ЄСПЛ і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.

Рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню. Будь-які дії, направлені на уникнення або зволікання від належного своєчасного виконання судового рішення є неприпустимими та порушують принцип обов’язковості судових рішень. Кожна особа має право на реальне та своєчасне виконання рішення суду, що направлено на відновлення її порушених прав в повному обсязі. Необґрунтоване зволікання з виконання рішення суду може призвести до порушення прав стягувача на своєчасне та справедливе виконання рішення суду в повному обсязі.

У відповідність до ч.6 ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження”, стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

У зв’язку з наведеним, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги особи, що подає скаргу в частині визнання виконавчого листа таким, що не підлягає пред’явленню до виконання у зв’язку із спливом строків на пред’явлення до виконання, оскільки вони позбавляють стягувача можливості звернення до суду з заявою про поновлення строків пред’явлення виконавчого листа до виконання, чим унеможливлюють виконання судового рішення.

Вирішуючи питання стосовно поновлення строку звернення до суду, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.449 ЦПК України, скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, прийняті/вчинені під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно ст.127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документ тощо), щодо якої пропущено строк. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.

Підсумовуючи викладе та приймаючи до уваги, що заявлені скаржником дата і обставини, за яких він дізнався про виконавче провадження відносно себе та допущення оскаржуваної бездіяльності, повністю підтверджуються матеріалами даної скарги, суд приходить до висновку про пропуск особою, що подає скаргу строку для звернення до суду з цією скаргою з поважної причини, в зв’язку із чим заява особи, що подає скаргу про поновлення строку підлягає задоволенню, а відповідний строк поновленню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», –

У Х В А Л И В :

Скаргу Адвоката ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №36922022 від 20.03.2015 року в порядку ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” - задовольнити частково.

Поновити Адвокату ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 строк для звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №36922022 від 20.03.2015 року в порядку ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження”.

Скасувати постанову від 26.05.2015 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департамету ДВС Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 36922022 з примусового виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12 про арешт майна ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1.

Зняти арешт, накладений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департамету ДВС Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 36922022 з примусового виконання виконавчого листа Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 2/544/241/12на майно ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1.

Зобов’язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України внести відомості щодо зняття арешту з майна ОСОБА_3 до Автоматизованої системи виконавчого провадження.

В задоволенні решти частини заявлених вимог – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її проголошення, або в порядку п. 15.5 Перехідних Положень ЦПК України. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_4