Рішення № 72657881, 24.01.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10533/17-ц

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Москаленко К.О.,

за участю секретаря - Березовської К.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/10533/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,-

за участю представника позивача - адвоката ОСОБА_5,

представника позивача - адвоката ОСОБА_6,

представника відповідача - адвоката ОСОБА_7,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2) про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення та виселення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він 31.08.1993 був зареєстрований в АДРЕСА_1 (далі по тексту - Квартира), в яку вселився і проживав разом зі своєю сім'єю: дружиною - ОСОБА_2, дочками - ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4) та ОСОБА_8 (далі по тексту - ОСОБА_3), а також матір'ю - ОСОБА_9. 24.09.1993 Квартира була приватизована в рівних частках позивачем та усіма членами його сім'ї. Після смерті своєї матері позивач набув право власності на 1/5 частку Квартири, що за життя належала матері позивача. 06.12.2011 під тиском відповідача, не усвідомлюючи наслідків своїх дій, позивач подарував належні йому 2/5 частин Квартири своїй дружині. При укладенні договору дарування дружина обіцяла позивачу, що право користування ним квартирою нарівні з власниками збережеться на тих же умовах, які були при вселені ще у 1993 році. Однак, через певний час після укладення договору дарування відповідач почала створювати позивачу нестерпні умови для проживання в Квартирі, що тривало декілька років, а потім й взагалі вигнала його з Квартири, замінила замки, та на даний час позивач не має можливості потрапити до Квартири. Позивач зазначає про те, що відповідач у Квартирі не проживає, в Квартирі проживають невідомі особи. Посилаючись на норми ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу України (далі по тексту - ЖК України), позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні Квартирою шляхом вселення позивача в Квартиру та виселення з Квартири невстановлених осіб.

В свою чергу, в процесі розгляду справи ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, шо втратила право користування квартирою. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2017, занесеною до журналу судового засідання, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 було прийнято до спільного розгляду, та залучено до участі у справі в якості третіх осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що відповідач за зустрічним позовом вже давно є таким, що втратив право користування Квартирою, оскільки, приблизно з 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виїхали з Квартири і почали проживати в приватному будинку в с. Осещина Вишгородського району Київської області. З кінця 2008 року позивач за зустрічним позовом почала здавати Квартиру в оренду, при цьому, ОСОБА_1 двічі надавав ОСОБА_2 довіреності на управління, користування, здавання в оренду (найм) Квартири, зокрема довіреність від 23.10.2008 та довіреність від 24.10.2011. Подарувавши ОСОБА_2 2/5 частини Квартири та до 22.02.2017 ОСОБА_1 жодного разу про своє право на користування Квартирою не заявляв та питанням стосовно Квартири не цікавився. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що по сьогоднішній день здає Квартиру в оренду, а ОСОБА_1 можна визнати таким, що втратив користування Квартирою, оскільки, не проживає в ній протягом тривалого часу. Водночас, позивач за зустрічним позовом зазначає, що ОСОБА_1 з січня-лютого 2017 року почав створювати ОСОБА_2 перешкоди у користуванні Квартирою шляхом складання актів про недопущення до Квартири, намаганням відволікати сусідів та орендарів Квартири. На підставі викладеного, ОСОБА_2 просить суд усунути перешкоди у здійсненні їй права розпоряджання Квартирою шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування Квартирою.

У судовому засіданні представники позивача за первісним позовом - адвокат ОСОБА_5, адвокат ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити; у задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити.

Представник ОСОБА_2 та третіх осіб - адвокат ОСОБА_7 заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, просив відмовити; вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 підтримав, просив її задовольнити.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що орендує Квартиру у ОСОБА_2 понад два роки, з 02.08.2015. За весь час оренди Квартири бачив тільки ОСОБА_2 та її доньок. Протягом проживання у Квартирі ОСОБА_10 не бачив ОСОБА_1 та останній жодного разу не приходив до Квартири.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що з 1992 року працює двірником у будинку, в якому знаходиться Квартира. Знає, що ОСОБА_2 здає в оренду Квартиру протягом тривалого часу. Крім того, зазначив, що знає в обличчя свідка ОСОБА_10, оскільки він винаймає Квартиру у ОСОБА_2 два роки. Також, пояснив, що знає ОСОБА_1 та зазначив, що останній не проживає у Квартирі з 2001 року по сьогоднішній день.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача ОСОБА_1 та представників выдповыдача ОСОБА_2, вислухавши пояснення свідків, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24.09.1993 Бюро по приватизації виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління КМ України згідно з розпорядженням №941 від 23.09.1993 було видано Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 на Квартиру, відповідно до якого Квартира належала на праві приватної, спільної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 в рівних долях. (а.с. 13)

Згідно Довідки Форми №3 з місця проживання про склад сім'ї від 13.02.2017, виданої ДП «Укржитлосервіс» у вказаіій вище квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_1(а.с.17)

06.12.2011 ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 2/5 частини Квартири, що підтверджується наявними в матеріалах справи даними. (а.с.10-12,13, 14-15, 101)

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєструвалася як фізична особа-підприємець, видом діяльності якої є здавання в оренду власного нерухомого майна. (а.с. 42-44)

Крім того, матеріали справи містять докази надання згоди ОСОБА_1 на здавання в оренду Квартири, зокрема на підставі надання ОСОБА_2 довіреностей від 23.10.2008 та від 24.10.2011, строком на три роки.

25.06.2013 ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність, що вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с. 42-44)

Водночас, договорами оренди, укладеними з вересня 2013 року по 11.03.2017, та квитанціями зі сплати ПДФО підтверджується те, що ОСОБА_2 продовжила здавати Квартиру в оренду. (а.с. 58-75, 81-86)

Відповідно до вимог ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У ст. 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Зі змісту ст. 405 ЦК України вбачається, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 №2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В процесі судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт створення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у користуванні Квартирою, зважаючи на те, що протягом тривалого часу позивач за первісним позовом надавав ОСОБА_2 дозвіл на здавання в оренду Квартири, і після закінчення строку видачі довіреності не ініціював вселення у Квартиру, що підтверджено свідком ОСОБА_10, який пояснив що, понад два роки проживає у Квартирі, та жодного разу не бачив ОСОБА_1 у вказаній квартирі, та свідком ОСОБА_11, який в силу своєї роботи перебуває за адресою місцезнаходження Квартири, та який з 2001 року не бачив ОСОБА_1

Отже, в судовому засіданні встановлено факт не проживання ОСОБА_1 в Квартирі понад рік, що підтверджується наданими письмовими доказами та показами свідків, а тому у відповідності до ст. 405 ЦК України ОСОБА_1 є таким, що втратив право користування житлом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, протягом судового розгляду справи доведено обставини, на які посилалася ОСОБА_2 у своїй зустрічній позовній заяві, у зв'язку з чим суд вбачає про можливість задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, понесені останньою, які складаються із суми судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 72 ЖК України, ст.ст. 316, 317, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 223, 247, 263-265, 268, 273, ст.ст.352, 354 суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення та виселення - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) у здійсненні нею права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1, (ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Повне рішення суду складено 02 лютого 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва.

Суддя Печерського

районного суду м. Києва К.О. Москаленко