Рішення № 72656657, 26.02.2018, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/1863/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року смт. Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

представника органу опіки та піклування Черкаської міської ради -

Молчанович Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа - орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що з червня 2004 року по грудень 2006 року позивач і відповідач перебували у шлюбі. Від шлюбу в них народився син ОСОБА_5. З 2007 року відповідач з сином не зустрічався та не спілкувався, не цікавився його життям, здоров'ям, духовним та моральним розвитком, не брав участі в його утриманні. У зв'язку з цим у листопаді 2006 року за рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 600,00 гривень щомісячно. Станом на травень 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 76800,00 гривень. У травні 2007 року відповідач за ухвалою суду оголошувався в розшук і в 2013 році його місцезнаходження було встановлено. Відповідач як батько протягом всього часу навчання дитини не виявляє зацікавленості щодо успіхів дитини у навчанні, батьківські збори не відвідує. В серпні 2008 року позивач уклала новий шлюб з ОСОБА_6, з яким виховує і утримує сина. За цей час у дитини та ОСОБА_6 склалися добрі стосунки, син називає його татом. За таких обставин, посилаючись на норми СК України, вказуючи, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню і утриманню дитини протягом тривалого часу, позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав.

У письмових запереченнях на письмову заяву відповідач проти задоволення позову заперечив з огляду на його безпідставність. Зазначав, що у березні 2006 року виїхав до США по обміну досвідом. Повернувшись у вересні 2007 року, відповідач дізнався, що позивач з ним розлучилася, забрала дитину та виїхала з квартири, де вони спільно проживали, а куди не повідомила. Він намагався самотужки розшукати місцезнаходження дитини, однак не зміг. Лише у вересні 2017 року він дізнався про місце проживання дитини з позову. Стверджував, що має бажання приймати участь у вихованні та утриманні дитини, але відповідач йому такої можливості не надає, перешкоджає у спілкуванні з сином. Про існування рішення суду про стягнення з нього аліментів відповідач не знав, оскільки на момент його винесення перебував закордоном. З приводу заборгованості по аліментах пояснив, що вона утворилася не з його вини, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження на його адресу не направлялася, про що свідчать матеріали виконавчого провадження, жодним іншим чином про існування виконавчого провадження він не повідомлявся. Крім того, його розшук за ухвалою суду не здійснювався, оскільки вона була повернута без виконання. При цьому він після повернення в Україну ніде не ховався, офіційно працював. Висловив також незгоду з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав. Вважав, що його думку при вирішенні даного питання не враховано і даний висновок містить лише відомості, надані позивачем. Відповідач повідомив, що звернувся до органу опіки та піклування із заявою про визначення способу участі у вихованні дитини, почав сплачувати аліменти. На підставі викладеного, посилаючись на положення СК України, просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у ньому. Додатково повідомила, що закордоном відповідач познайомився з іншою жінкою. В надісланих електронних листах проти розірвання шлюбу з позивачем не заперечував. Батько відповідач вигнав її з дитиною з квартири, де вони проживали. У зв'язку з цим позивач у судовому порядку розлучилася з відповідачем, стягла аліменти та змінила прізвище сина на своє дівоче - «ОСОБА_1». За весь цей час відповідач не виявляв інтересу до дитини, жодних спроб не вчиняв. При цьому відповідачу було відоме її місцезнаходження. На теперішній час дитина вважає своїм батьком її теперішнього чоловіка - ОСОБА_6, з яким вони також виховують спільну дитину.

Під час судового засідання відповідач підтримав викладені ним у письмових запереченнях доводи. Пояснив, що позивач після його від'їзду почала жити з іншим чоловіком. Під час зміни прізвища дитини він був присутній, однак не знав про прийняте рішення. Можливості бачитися з дитиною позивач йому не надавала, зажадавши від нього придбання квартири. За весь цей час він до будь-яких органів за захистом своїх батьківських прав не звертався, оскільки не знав як їх захистити.

Представник відповідача наголошував, що його довірителю достеменно не було відомо про рішення щодо зміни прізвища, про наявність рішення суду про стягнення аліментів. Весь цей час він ніде не переховувався, офіційно працював, що свідчить про бездіяльність виконавчої служби. Звертав увагу суду, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Представник третьої особи підтримала висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Стверджувала, що останнього повідомляли про засідання органу, однак він не з'явився, що свідчить про його відношення до дитини та своїх батьківських обов'язків.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7, яка є матір'ю позивача, показала, що після виїзду відповідача закордон свати вигнали її дочку з квартири, де вона мешкала з дитиною, і після цього спілкування припинилося, ніхто з родичів до них ніколи не приходив, а лише спостерігали зі сторони. Інколи траплялися випадкові зустрічі, однак відповідач сам їх уникав.

Свідок ОСОБА_8, який є батьком позивача, показав, що відповідач з моменту від'їзду до США у 2006 році ніякого відношення до його дочки та їх спільної дитини не мав. Навпаки на його електронну адресу надходили листи відповідача, в яких останній просив розлучення.

У судовому засіданні у присутності представника служби у справах дітей Чорнобаївської РДА Волоха Ю.М. заслуханий малолітній ОСОБА_10, який повідомив, що знає про існування батька, однак спілкуватися з ним не хоче, його життям не цікавиться.

Свідок ОСОБА_11, яка є теперішньою дружиною відповідача, пояснила суду, що відповідач повідомляв їй про наявність в нього сина від першого шлюбу. Стверджувала про намагання відповідача поновити зв'язок з колишньою дружиною, тобто позивачем, задля спілкування з сином, однак остання була категорично проти. При цьому вказувала, що відповідач є морально стійким, прекрасно спілкується з її сином від попереднього шлюбу. Вказувала, що вони планують звертатися до суду з позовом, в якому проситимуть суд надати йому можливість бачитися з дитиною.

Допитаний у якості свідка батько відповідача - ОСОБА_12 повідомив, що коли його син поїхав закордон позивач у травні 2006 року з дитиною переїхала жити у належну йому трикімнатну квартиру в м. Черкаси. Під час спільного проживання позивача і відповідача в них були нормальні сімейні відносини, траплялися несуттєві розбіжності як в усіх сім'ях. Одного разу йому зателефонував сват, тобто батько позивача, і запитав чи має він намір дарувати квартиру, якщо ні, то розлучення буде на його совісті, на що останній відмовив. При цьому позивача з квартири він не виганяв, вона виїхала сама. Періодично бачив позивача з онуком на кладовищі під час поминальних днів, однак не хотів зачіпати. Після повернення син привіз подарунок для дитини і хотів його подарувати під час перебування на святкуванні у їх спільного кума, однак там виникла сварка.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13, яка є тіткою позивача, показала, що також проживала у квартирі в місті Черкаси. До від'їзду відповідача закордон в них з позивачем була нормальна сім'я, він дуже любив дитину. Позивач їздила у місто Ватутіне, де знайшла іншого чоловіка. З квартири її ніхто не виганяв, навпаки батько відповідача говорив, щоб вона й надалі там проживала до повернення відповідача. Повідомляла, що батькові відповідача телефонував батько позивача та запитував чи має він намір подарувати квартиру.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та покази свідків, суд встанови наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач і відповідач є батьками ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить копія виданого повторно свідоцтва про народження від 5 грудня 2007 року серії НОМЕР_1 (а.с. 5).

Шлюб між позивачем і відповідачем розірвано 12 грудня 2006 року, про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу від 12 грудня 2006 року серії НОМЕР_2 (а.с. 7).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси від

28 листопада 2007 року № 498 надано дозвіл на зміну прізвища малолітньому ОСОБА_14 на прізвище матері «ОСОБА_1» без згоди батька (а.с. 6).

Відповідно до виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від

8 листопада 2006 року № 2-3167 стягнуто з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 600,00 гривень щомісячно, починаючи з 21 вересня 2006 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 15).

Відповідно до довідки Чорнобаївського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 25 квітня 2017 року № 228 позивач аліменти не отримувала

(а.с. 12).

Станом на 1 травня 2017 року заборгованість по аліментам становить 76800,00 гривень, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості аліментів по виконавчому листу № 2-3167 від 8 листопада 2006 року, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси (а.с. 13-14).

Згідно з ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 14 травня

2007 року у справі № 6-12/2007 відповідача оголошували в розшук (а.с. 16).

Відповідно до акту обстеження житлово-комунальних та моральних умов життя неповнолітнього ОСОБА_10 від 26 квітня 2017 року, а також характеристик, наданих Черкаською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 21 ім. Ю.Г. Іллєнка, ОСОБА_10 характеризується позитивно, мати приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню дитини. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання, виховання та розвитку, відносини з матір'ю мають довірливий характер, мати постійно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням сина, має постійний зв'язок з класним керівником. Дитина навчається у школі з першого класу, за цей час батько у школі не з'являвся, навчанням не цікавився (а.с. 17, 18, 19).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Черкаської міської ради від 19 липня

2017 року № 540/30-03-03 розглянуто питання та вирішено за доцільне позбавити батьківських прав відповідача відносно його сина - ОСОБА_10 (а.с. 21-23).

Судом також встановлено, що відповідач з квітня 2008 року не постійно, але офіційно працював, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 56-63), а також індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) (а.с. 64-65).

Згідно з характеристикою відповідача за місцем роботи (ПП «МВО-2005») останній працює з вересня 2013 року, зарекомендував себе як кваліфікований, працелюбний і відповідальний робітник, який успішно виконує, покладені на нього обов'язки та доручення керівника. Дисциплінарних стягнень не має. Добросовісний, у спілкуванні з колегами привітний, доброзичливий, комунікабельний, ввічливий, неконфліктний та готовий прийти на допомогу

(а.с. 75).

30 листопада 2017 року відповідач звернувся до органу опіки та піклування Черкаської міської ради із заявою щодо визначення способу участі у вихованні дитини (а.с. 77), а також почав сплачувати аліменти, про що надав суду квитанції від 1 грудня 2017 року на суму 1800,00 гривень (а.с. 78), від 28 грудня 2017 року на суму 800,00 гривень (а.с. 128), від 10 січня 2018 року на суму 700,00 гривень (а.с. 128) та від 6 лютого 2018 року на суму 700,00 гривень

Щодо наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав з підстав ухилення від виконання батьківських обов'язків суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня

2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Судом встановлено часткове невиконання батьківських обов'язків відповідачем стосовно свого сина ОСОБА_5, зокрема відповідач жодного разу до школи не з'являвся, навчанням сина не цікавився. Крім того, відповідач не сплачував аліменти, внаслідок чого на момент звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 76800,00 гривень. Разом з тим позивачем не доведено та матеріали справи не містять жодних відомостей на підтвердження саме свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.

При цьому досліджені у судовому засіданні матеріали виконавчого провадження

№ 3580629 про стягнення аліментів з відповідача, отримані на запит суду, не містять доказів його умисного ухилення від сплати аліментів (а.с. 96-127). Водночас оголошення відповідача в розшук, на думку суду, не є достатнім доказом саме ухилення останнього від сплати аліментів, а лише може свідчити про відсутність відомостей про його місцезнаходження.

Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, такий кардинальний захід застосовується лише тоді коли інші заходи впливу на батьків не дають належного результату та вичерпали себе.

Разом з тим жодні заходи впливу за невиконання батьківських обов'язків, зокрема і притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, до відповідача не вживалися, що в даному випадку унеможливлює, на думку суду, застосування такого засобу як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Водночас ч. 6 цієї статті Кодексу передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не погоджується з наявним в матеріалах справи висновком третьої особи щодо доцільності позбавлення відповідача батьківський прав стосовно сина ОСОБА_5 з огляду на його необґрунтованість в частині доводів щодо свідомого ухилення відповідача від виконання обов'язків з виховання та утримання дитини, а також твердження щодо свідомих дій відповідача протягом тривалого часу всупереч інтересам дитини. Крім того, вказаний висновок не містить відомостей на підтвердження доцільності втручання в життя дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав та висновків про те, яким чином такий захід захистить інтереси дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. При цьому ч. 3 цієї статті Кодексу встановлено, що суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Суд вважає, що думка дитини, висловлена у судовому засіданні, сама по собі не може бути достатньою підставою для позбавлення відповідача гарантованих Конституцією України батьківських прав, оскільки дитині виповнилося лише 12 років і вона має ще недостатньо сформовану самосвідомість.

Позбавлення відповідача батьківських прав не узгоджується з положеннями Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення відповідача батьківських прав не відповідає інтересам дитини, яка потребує піклування обох батьків і яку можливо позбавити родинних стосунків з батьком лише в крайньому випадку, з метою забезпечення її інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Аналогічні за змістом положення містить ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», де зазначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У ч. 1 і 2 ст. 157 СК України зазначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Враховуючи перелічені положення чинного законодавства, що регулюють відносини у сфері батьківства, а також ставлення відповідача до дитини, зокрема позицію щодо підтримки стосунків із сином і бажання їх налагодження, наміри брати участь у його вихованні та утриманні, що вказує на небайдужість до долі своєї дитини, категоричне заперечення проти позбавлення батьківських прав, приймаючи до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і можливе лише у разі свідомого та винного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Повне судове рішення складено 7 березня 2018 року.

Суддя В.В. Чубай