Постанова № 72655896, 07.03.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 642/4425/17 Головуючий суддя І інстанції Євтіфієв В.М.

Провадження № 22-ц/790/1463/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія:договірна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів палати з цивільних справ:

- головуючого судді-доповідача: Яцина В.Б.,

- суддів колегії: Бурлака І.В., Кісь П.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Приватного нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сипачова І.М. про розірвання договору довічного утримання, визнання право власності, скасування обтяжень,

встановив:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_5, третя особа Приватного нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сипачова І.М. про розірвання договору довічного утримання, визнання право власності, скасування обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що, 20 жовтня 2014 року між сторонами, було укладено договір довічного утримання. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сипановою І.М. реєстр № 635.

У відповідності до умов п. 1 договору, позивач передав відповідачу у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв.м, в тому числі житлова 31,7 кв.м.

Згідно п.5 вказаного договору, відповідач взяв на себе зобов'язання довічно утримувати позивача, забезпечувати позивача продуктами харчування, одягом, доглядом та необхідною допомогою.

У відповідності до п.6 договору, вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) становить 400 грн. щомісячно і підлягає індексації у порядку, визначеному законом.

Відповідач, обов'язків за договором не виконує з 2015 року, а тому зазначені обставини згідно з п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України можуть бути підставою для розірвання укладеного сторонами договору довічного утримання.

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просив розірвати договір довічного утримання укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 20 жовтня 2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сипановою І.М. за реєстровим № 635. Повернути сторони у первісний стан, визнати за ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв.м Скасувати обтяження у вигляді заборони відчуження майна, двокімнатна квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв.м, яке було накладене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сипановою І.М. за реєстровим № 636 у зв'язку з посвідченням договору довічного утримання 20 жовтня 2014 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому посилався на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, винесено при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильної оцінки та визначення доказів відповідно до спірних правовідносин.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково не взяв до уваги показання свідків з боку позивача, які підтверджують доводи позову про невиконання відповідачем умов договору довічного утримання.

Зазначив, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінку зазначеному факту, не з'ясував яким чином надавалась допомога, в чому вона полягала, коли і в якому розмірі надавалась, лише зазначив в рішенні, що суд вважає, що відповідач виконує умови договору.

До апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_5, в якому він зазначає, що судом першої інстанції з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві вказав, що обов'язок оплатикомунальних послуг умовами договору на нього не покладався.Незважаючи на це, в міру своїх можливостей він сплачує комунальні послуги та квартплату. Продовжує перераховувати грошові кошти позивачеві навіть на даний час, на підтвердження чого надав до суду ксерокопії квитанцій.

Вважає, що одностороння відмова від зобов'язання, всупереч ст. 525 ЦК України, має місце саме з боку позивача, який з весни 2017 року майже перестав виходити з ним на зв'язок, натомість позивач має на меті реалізувати квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить оголошення на інтернет-сайті.

Вказав, що виконував і буде намагатися, незважаючи на створення перешкод позивачем, понині належно виконувати умови договору довічного утримання.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, за відсутності позивача, який був повідомлений про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які покликається позивач та його представник, як на підставу для розірвання договору довічного утримання, доказів, які підтвердили б факт самоусунення відповідача від виконання зобов'язань по догляду та утриманню позивача та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем не надано.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ст. 263 ЦПК України рішення суду у повній мірі не відповідає.

Так, відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Частиною 1 ст. 756 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Положеннями ч. 1 ст. 749 ЦК України передбачено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач може забезпечувати відчужувача.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2014 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уклали договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сипановою І.М. за реєстровим № 635.

У відповідності до умов п. 1 договору, позивач передав відповідачу у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв.м,

Згідно п.5 вказаного договору, відповідач взяв на себе зобов'язання довічно утримувати позивача, забезпечувати позивача продуктами харчування, одягом, доглядом та необхідною допомогою.

У відповідності до п.6 договору, вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) становить 400 грн. щомісячно і підлягає індексації у порядку, визначеному законом.

Всупереч вимог ст. 263 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків, які підтверджують доводи позову про невиконання відповідачем умов договору: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що відповідач не надавав будь-яку допомогу позивачу, за весь час бачили вони відповідача лише двічі. При цьому свідок ОСОБА_11 зазначив, що часто бував вдома у квартирі, в якій мешкав позивач до липня 2017 р., однак жодного разу не бачив там відповідача і не знає про надання будь-якої допомоги з боку відповідача або будь-яких осіб, за допомогою у вирішенні побутових проблем (налагодження електричної проводки, іншої допомоги по дому, позичення коштів) позивач звертався до сусідів.

Згідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Суд не звернув уваги на те, що відповідач не надав до суду допустимих в контексті вказаних норм процесуального і матеріального права письмових доказів на спростовування доводів позивача, тобто допустимих доказів про виконання вищевказаних умов п.п. 5, 6 договору довічного утримання, а саме: що відповідач щомісячно надавав позивачу матеріальне забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) на суму не менше 400 грн. Такі докази у справі відсутні, не було їх надано і при апеляційному розгляді справи.

Показання свідку з боку відповідача ОСОБА_12, яка пояснила про виконання відповідачем умов договору, згідно до вказаних вимог закону не є допустимими доказами.

При цьому суд не надав належної оцінки наданої позивачем копії квитанції про заборгованість КП «Жилкомсервіс» у сумі 564 грн.85 коп. (а.с.14).

Надані в додатку до відзиву на скаргу фіскальні чеки свідчать про поштовий переказ коштів вже після ухвалення рішення суду першої інстанції по цій справі, при цьому список оплачених квитанцій не містить відомостей про особу, яка здійснювала ці платежі, які також є значно меншими від визначеної у договорі суми матеріального забезпечення, 400 грн. (а.с. 101-102), і тому відповідно до ст. 367 ЦПК України ці фіскальні чеки не приймаються судом апеляційної інстанції, а список оплачених квитанцій відповідно до ст. 77 ЦПК України є неналежним доказом і тому суд апеляційної інстанції не бере його до уваги.

При цьому відповідач не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості належним чином виконувати свої обов'язки за договором.

Таким чином, оскільки відповідач не довів належним чином виконання своїх обов'язків за договором довічного утримання, порушене право позивача підлягає захисту відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК України шляхом розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором. При цьому позивач набуває право власності на майно, яке було ним передане, яке йому повертається за рішенням суду. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Виходячи з наведеного, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи щодо невиконання відповідачем умов договору, що мають значення для справи; висновки суду про виконання відповідачем своїх обов'язків та про недоведеність позову не відповідають обставинам справи; суд порушив вищевказані норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, тому відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду повністю та ухвалює нове рішення про задоволення позову.

З огляду на задоволення апеляційної скарги, з урахуванням застосованого відстрочення сплати судового збору, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 381-384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 20 жовтня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сипачовою І.М. за реєстровим № 635.

Повернути сторони у первісний стан: визнати за ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв.м.

Скасувати обтяження у вигляді заборони відчуження майна, двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв.м., яке було накладене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сипачовою І.М. за реєстровим номером 636 у зв'язку із посвідченням договору довічного утримання 20 жовтня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_5, судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1056 грн.00 коп. на рахунок апеляційного суду Харківської області: розрахунковий рахунок: 31211206780011; отримувач коштів: УДКСУ в Основ'янському районі м. Харкова; код отримувача: 37999628 ;банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області ;код банку отримувача: 851011 ;код бюджетної класифікації: 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлений 12.03.2018.

Головуючий:

В.Б. Яцина.

Судді: І.В. Бурлака.

П.В.Кісь