Рішення № 72652101, 02.03.2018, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/86/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2018 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого – судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом ОСОБА_5 до фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності, –

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування, посилаючись на те, що 11 січня 2002 року спадкодавець ОСОБА_8 зареєстрував фермерське господарство «Володимирівське».

21 січня 2005 року установчим договором фермерського господарства «Володимирівське» до членів фермерського господарства, окрім його голови ОСОБА_8, включені ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можуть бути спадкоємцями, оскільки мають право виключно на частку фермерського господарства.

Згідно з п. 4.2. установчого договору, складений капітал фермерського господарства становить 7000 грн. Учасники передають до складеного капіталу таке майно і кошти: ОСОБА_8 – 6500 грн; ОСОБА_4 – 400 грн; ОСОБА_6 – 50 грн; ОСОБА_7 – 50 грн.

ОСОБА_5 зазначає, що частка корпоративних прав ОСОБА_8 – 6500 грн, що становить 92,86 % від загальної кількості корпоративних прав фермерського господарства «Володимирівське».

26 вересня 2009 року ОСОБА_8 помер.

ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_8

Постановою нотаріуса від 10 червня 2013 року № 890/02-31, ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 на частину фермерського господарства «Володимирівське».

ОСОБА_5 зазначає, що фермерське господарство «Володимирівське» не визнає її право на частку у ньому.

Цілісний майновий комплекс фермерського господарства «Володимирівське» складається з індивідуально-визначених транспортних засобів (автомобілів, тракторів, причепів, комбайнів, машин тощо), обладнання, незавершеного виробництва сільськогосподарської продукції (посівів, оранки тощо), речових прав на чуже майно, права власності на частки у майні інших підприємств, зокрема на 1/2 частину селянського (фермерського) об’єднання «Володимирівське», а тому ОСОБА_5 просить визнати за нею право власності на 30,95 % цього цілісного майнового комплексу.

У березні 2015 року ОСОБА_5 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, зазначаючи про визнання права власності на 30,95 % цілісного майнового комплексу фермерського господарства «Володимирівське» з урахуванням, у тому числі комплексу будівель за адресою: вул. Степова, 1, с. Гурівка, Долинський район, Кіровоградська область.

У січні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування, посилаючись на те, що 26 вересня 2009 року помер ОСОБА_8

Після смерті ОСОБА_8 залишилось спадкове майно у виді частки у фермерському господарстві «Володимирівське».

При видачі свідоцтва про право на спадщину на частку у фермерському господарстві «Володимирівське» між спадкоємцями виник спір щодо поділу спадкового майна, а тому за цього нотаріусом постановою від 10 червня 2013 року № 890/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з п. 1.11. статуту фермерського господарства «Володимирівське» члени фермерського господарства є власниками майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Члени фермерського господарства у відповідності до законодавства України володіють, користуються і розпоряджаються майном, що є у їх власності, за взаємною домовленістю.

Угоди між членами фермерського господарства щодо визначення часток у спільній сумісній власності не було, статутний капітал несформований.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначають, що відповідно до п. 3.10. статуту фермерського господарства «Володимирівське» та з урахуванням положень ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування землі і майна фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) здійснюється відповідно до земельного і цивільного законодавства, якщо засновник та члени не домовились про інше.

Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» встановлює, що спадкування здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» цілісний майновий комплекс включає в себе майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання.

Отже, майно фермерського господарства належить ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.

Частка спадкодавця у фермерському господарстві «Володимирівське» становить 1/4 усіх видів майна, що належала йому на праві власності на момент смерті – 26 вересня 2009 року, а часка кожного зі спадкоємців, що прийняли спадщину становить 1/12 частини, відповідно за спадкоємцями має бути визнано право власності на таку частину спірного спадкового майна.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2015 року об’єднано вимоги за цивільним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом ОСОБА_5 до фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 надіслав до суду заперечення проти позову ОСОБА_5, зазначаючи, що первісна відповідачка повинна успадкувати частину цілісного майнового комплексу фермерського господарства, вступити у члени цього господарства, а після цього у разі виходу із господарства вимагати отримання своєї частки у ньому. Посилання на успадкування корпоративних прав селянського (фермерського) об’єднання «Володимирівське» є безпідставним, оскільки це не передбачено ст. 1219 ЦК України, а також спадкодавець не був засновником цього підприємства. Зазначає, що до переліку майна на яке претендує ОСОБА_5 включено майно, що фермерське господарство не має у власності, майно, що належить виключно господарству, майно придбане після смерті спадкодавця. На частину майна відсутні документи.

У березні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 уточнив вимоги. Просить визначити частку ОСОБА_3 у фермерському господарстві «Володимирівське» у розмірі 1/4 частини, частку ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини. Визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 на 1/12 частину кожному цілісного майнового комплексу фермерського господарства «Володимирівське».

У березні 2017 року треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності, посилаючись на те, що вимогами ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/3 частину цілісного майнового комплексу фермерського господарства «Володимирівське» порушуються їх права. ОСОБА_5 заперечує їх право на частку у майні фермерського господарства «Володимирівське». На момент набуття права власності на цілісний майновий комплекс між співвласниками не було домовленостей щодо часток у спільній сумісній власності, тобто частки є рівними. Про рівність часток зазначено у статуті.

Отже, частка ОСОБА_8 у фермерському господарстві «Володимирівське» становить 1/4 частини, а частки кожного із спадкоємців 1/12 частини. У зв’язку із цим треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору просять визначити по 1/4 частині кожному частки у фермерському господарстві «Володимирівське».

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 24 листопада 2017 року об’єднано вимоги за цивільним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом ОСОБА_5 до фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності.

У судовому засіданні представник первісної позивачки ОСОБА_5, ОСОБА_2 поданий позов підтримав за обставин зазначених у ньому, попросив позов задовольнити. Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнав частково. Позов третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору не визнав, просив відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 поданий позов підтримав за обставин зазначених у ньому, попросив позов задовольнити. Проти позовних вимог ОСОБА_5 заперечував, просив відмовити в задоволенні позову. Проти позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору не заперечував.

Представник фермерського господарства «Володимирівське» ОСОБА_1 первісний позов не визнав, заперечував проти його задоволення. Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнав, не заперечував проти його задоволення. Позов третіх осіб, які заявляють самостійні вимог на предмет спору визнав, не заперечував проти його задоволення.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у судове засідання не з’явились, однак надіслали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, поданий позов підтримують, просять задовольнити. Первісний позов не визнають, просять відмовити в його задоволенні. Проти вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 не заперечують.

У судовому засіданні експерт ОСОБА_9 суду пояснила, що станом на 1 квітня 2005 року фермерське господарство «Володимирівське» прибутку не мало. Сума, що підлягає розподілу складається з активів від яких віднімаються зобов’язання. Коли сума зобов’язань є більшою за суму активів, відповідно немає, що виділяти. Основними засобами є будівлі, споруди, транспортні засоби тощо.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, експерта, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовів з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що 11 січня 2002 року до Єдиного державного реєстру включено запису про фермерське господарство «Володимирівське», № 14241200000000077, код ЄДРПОУ 31492984, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 520032 (т. 1, а. с. 14).

Главою 11 ГК України врегульовано поняття приватних та інших видів підприємств.

Статтею 114 ГК України передбачено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

За змістом ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

З огляду на вищезазначене, фермерське господарство є підприємством, що являє собою форму підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування.

За змістом п. 1.2. статуту фермерського господарства «Володимирівське» засновником і членом цього господарства є ОСОБА_8, а членами ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (далі – Статут).

Відповідно до п. 1.5. Статуту головою фермерського господарства є його Засновник або особа, що є його правонаступником.

Отже, ОСОБА_8 є головою фермерського господарства «Володимирівське», його засновником та членом.

З установчого договору між членами фермерського господарства «Володимирівське» видно, що складений капітал фермерського господарства становить 7000 грн. Учасники передають до складеного капіталу таке майно та кошти: ОСОБА_8 – 6500 грн; ОСОБА_4 – 400 грн; ОСОБА_6 – 50 грн; ОСОБА_7 – 50 грн. Учасники мають право робити свої внески до Складеного капіталу майновими та немайновими правами, майном або грошима. Кожний учасник має право внести свій вклад протягом року з дня державної реєстрації фермерського господарства (т. 2, а. с. 53, 54).

За змістом витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців серії АБ № 237780, статутний капітал фермерського господарства «Володимирівське» не сформований (а. с. 15).

Отже, члени фермерського господарства «Володимирівське» не передали до його статутного капіталу грошові кошти визначені укладеним між ними договором.

За змістом висновку експерта № 287, 288 від 26 грудня 2016 року вартістю майна фермерського господарства «Володимирівське» станом на 1 квітня 2005 року складає 0,0 грн. Сума, що підлягає розподілу між засновниками (головою та членами) фермерського господарства «Володимирівське» за даними фінансової звітності ф. 1 «Баланс» (без співставлення з даними бухгалтерського обліку) станом на 1 жовтня 2009 року складає 20 тис. грн. Сума, що підлягає розподілу між засновниками (головою та членами) фермерського господарства «Володимирівське» за даними фінансової звітності ф. 1 «Баланс» (без співставлення з даними бухгалтерського обліку) станом на 31 грудня 2009 року складає 52 тис. грн. Первинні документи, що підтверджують внесення до статутного капіталу (фонду) фермерського господарства «Володимирівське» його головою ОСОБА_8 та членами, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 грошових коштів чи майна для дослідження не надано. За даними фінансового звіту ф. 1 «Баланс» без співставлення з обліковими регістрами встановлено, що за період з 11 січня 2002 року до 31 грудня 2009 року статутний капітал фермерського господарства «Володимирівське» не сформовано. Встановити, якою була балансова вартість господарських будівель та споруд (господарського двору) фермерського господарства «Володимирівське», що знаходиться за адресою: вул. Степова, 1, с. Гурівка, Долинський район, Кіровоградська область, 28540 станом на 1 жовтня 2007 року неможливо, внаслідок ненадання для дослідження регістрів бухгалтерського обліку, карток обліку основних засобів тощо. Встановити, якою була балансова вартість господарських будівель та споруд (господарського двору) фермерського господарства «Володимирівське», що знаходиться за адресою: вул. Степова, 1, с. Гурівка, Долинський район, Кіровоградська область, 28540 станом на 1 жовтня 2009 року неможливо, внаслідок ненадання для дослідження регістрів бухгалтерського обліку, карток обліку основних засобів тощо. За даними фінансового звіту ф. 1 «Баланс» фермерського господарства «Володимирівське» станом на 31 грудня 2009 року залишкова вартість основних засобів (будівель, споруд, транспортних засобів тощо) становила 93,0 тис. грн.

26 вересня 2009 року помер ОСОБА_8, який як вище зазначалось був засновником, головою та членом фермерського господарства «Володимирівське» (а. с. 5).

Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина.

За змістом ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Після смерті ОСОБА_8 його спадкоємцями залишилась дружина, ОСОБА_4, а також діти, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які є спадкоємцями першої черги (ст. 1261 ЦК України). Ці особи також є учасниками справи.

Згідно з чч. 1-3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

На момент смерті спадкодавець ОСОБА_8 проживав разом із ОСОБА_4, що підтверджується довідкою Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 1758 від 2 липня 2012 року, що міститься у матеріалах спадкової справи Криворізької районної державної нотаріальної контори № 12/2010 від 19 січня 2010 року.

З матеріалів зазначеної спадкової справи № 12/2010 від 19 січня 2010 року також видно, що до нотаріуса 19 січня 2010 року із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_5 та 22 січня 2010 року ОСОБА_3 Будь-які інші спадкоємці спадщину не прийняли.

Отже, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 єдині спадкоємці за законом першої черги, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8

Усіма вищезазначеними спадкоємцями отримано свідоцтва про право на спадщину за законом у відповідній частині на майно ОСОБА_3, тобто частково реалізовано право на спадщину.

Постановою державного нотаріуса Криворізької районної державної нотаріальної контори № 890/02-31 від 10 червня 2013 року, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 на фермерське господарство «Володимирівське» з тих підстав, що між спадкоємцями існує спір щодо часток у цьому підприємстві (а. с. 8).

Пунктом 1.9. Статуту передбачено, що членство у фермерському господарстві припиняється у разі смерті його члена.

Згідно з пунктами 1.10., 1.11. Статуту член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Форма виділення частки та перелік майна визначається Головою фермерського господарства. Члени фермерського господарства є власниками майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Члени фермерського господарства у відповідності до законодавства України володіють, користуються і розпоряджаються майном, що є у їх власності, за взаємною домовленістю. У випадку недосягнення домовленості між членами фермерського господарства право вирішального голосу має Голова фермерського господарства.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майно фермерського господарства належить його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено угодою між ними (пункти 4.1., 4.2. Статуту).

Відповідно до п. 3.10. Статуту успадкування землі і майна фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) здійснюється відповідно до земельного і цивільного законодавства, якщо засновник та члени не домовились про інше.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Отже, спадкування фермерське господарство, а саме цілісного майнового комплексу або його частини за змістом вищезазначених положень здійснюється відповідно до закону, оскільки засновник та члени не домовились про інше.

Статтею 191 ЦК України передбачено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

З огляду на вищезазначене, можливо дійти висновку, що підприємство окрім того, що є господарюючим суб’єктом, одночасно є об’єктом цивільних прав, є нерухомою річчю, може бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Ці ознаки притаманні саме такому виду юридичної особи.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Виходячи з вищезазначених правил, до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстроване в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, що підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Зважаючи на те, що підприємство є нерухомістю, об’єктом цивільних прав, відповідно може бути предметом спадкування саме як цілісного (єдиного) майнового комплексу (речі).

Суд у цій справі встановив, що спадкодавець ОСОБА_8 не мав у власності цілісного майнового комплексу фермерського господарства «Володимирівське», а був лише засновником, головою та членом цього господарства як суб’єкта. Будь-якого документа, зокрема свідоцтва про право власності на підприємство тощо, що свідчить про право власності ОСОБА_8 на цілісний майновий комплекс фермерського господарства «Володимирівське» матеріали справи не містять, державна реєстрація належності спадкодавцю такого майна не здійснювалась.

Отже, оскільки спадкодавець ОСОБА_8 не був власником цілісного майнового комплексу «Володимирівське», відповідно позов спадкоємців про визнання за ними права власності на це підприємство у порядку спадкування є необґрунтованим.

Слід також зазначити, що первісний позов з предметом про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування позивачка ОСОБА_5 пред’явила до фермерського господарства «Володимирівське», при цьому особи, які повинні відповідати за позовом – спадкоємці, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають процесуальний статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, що також є підставою відмовити у цьому позові.

Встановлені вищезазначені обставини свідчать про необґрунтованість та безпідставність доводів та вимог первісного позову та позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 про спадкування фермерського господарства.

Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК України).

За змістом ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст. 183 ЦК України).

Таким чином, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим у випадку неподільності речі.

Зважаючи на те, що у цій справі складений капітал фермерського господарства «Володимирівське» не сформований, фермерське господарство (цілісний майновий комплекс як об’єкт цивільного права) не належить жодному з його членів, зокрема на праві спільної сумісної власності, що судом у цій справі встановлено, відповідно вимоги про визначення часток членів як співвласників у нерухомому майні (підприємстві) слід визнати необґрунтованими та відмовити в їх задоволенні.

Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовів у цій справі та про відмову в їх задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 182, 183, 191, 331, 355, 364, 368, 370, 1216-1218, 1268, 1270 ЦК України, ст. ст. 11, 114 ГК України, ст. ст. 1, 22, 23 Закону України «Про фермерське господарство», ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом ОСОБА_5 до фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину фермерського господарства в порядку спадкування; позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_5, фермерського господарства «Володимирівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 7 березня 2018 року.

Суддя Долинського районного суду ОСОБА_10