Постанова № 72651234, 12.03.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12564/15-ц

Провадження № 22-ц/779/287/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника апелянта ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2016 року,

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року представник позивача звернувся до суду з даним позовом та після збільшення розміру позовних вимог просив ухвалити рішення про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 31 березня 2005 року у розмірі 4 353 065, 03 гривень.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що 31 березня 2005 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №161 pvh-05, на підставі якого Банк надав в тимчасове користування позичальнику кредитні ресурси в сумі 12 000 доларів США на умовах зворотності та з оплатою за процентними ставками, встановленими цим договором. 29 травня 2006 року сторонами укладено додаткову угоду №1, згідно якої позичальнику збільшено кредитні ресурси до 28 000 доларів США, а такою ж додатковою угодою №2 від 12 жовтня 2006 року розмір кредитної лінії збільшено до 38 400 доларів США з оплатою вже встановленої відсоткової ставки у розмірі 16% річних. Додатковою угодою №3 від 27 березня 2007 року кредитну лінію для позичальниці збільшено до 41 600 доларів США з існуючою відсотковою ставкою у 16% річних за користування кредитними ресурсами. Додатковими угодами №4 та №5 від 26 травня 2008 року та від 12 грудня 2008 року відповідно залишено без змін відсоткову ставку за користування кредитними ресурсами та визначено щомісячне погашення кредиту у сумі 231, 85 доларів США з пролонгацією кредитного договору до 31 березня 2020 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 грудня 2013 року на користь Банку з позичальника ОСОБА_2 ухвалено стягнути заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 672 429, 97 гривень за рахунок предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Позичальником не виконано ні рішення суду, ні вимоги кредитного договору, а саме порушено графік повернення відсотків за користування ним, в результаті чого на час подання позовної заяви за ним рахується заборгованість за відсотками та нарахована і несплачена пеня за останній календарний рік, а саме: сума строкової заборгованості за відсотками - 383, 21 доларів США, що еквівалентно 10 367,52 гривень; сума простроченої заборгованості за відсотками - 14 773, 53 доларів США, що еквівалентно 399 688, 99 гривень; пеня - 3 943 008, 52 гривень; а всього загальна заборгованість у сумі 4 353 065, 03 гривень.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2016 року залишено без задоволення.

На заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2016 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в частині стягнення неустойки.

Вважає, що до вимог Банку про стягнення процентів, нарахованих з 06 червня 2012 року і за три роки до дня подання позову, тобто до 27 серпня 2012 року (75 днів), необхідно застосувати позовну давність.

Оскільки розмір неустойки значно перевищує основну суму боргу, заявлену до стягнення, то згідно ч.3 ст. 551 ЦК України він може бути зменшений за рішенням суду. Суд не врахував, що сума основного боргу заявлена банком для стягнення становить 410 056, 51 гривень, а сума пені - 3 943 008, 52 гривень, тобто розмір пені майже в десять разів перевищує основний борг. Незважаючи на очевидні невідповідності нарахованої неустойки суми боргу, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ст. 551 ЦК України.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на взяті на себе за договором зобов'язання, відповідач не виконував їх належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком загальної суми заборгованості по кредитному договору. Доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок суду не надано, як і не надано доказів виконання зобов'язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №161 від 31 березня 2005 року належним чином, в повному обсязі та у встановлені строки.

Відповідно до ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 31 березня 2005 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 161 pvh-05 (надалі - також «Кредитний договір»), на підставі якого Банк надав в тимчасове користування позичальнику кредитні ресурси в сумі 12 000 доларів США на умовах зворотності та з оплатою за процентними ставками, встановленим даним договором.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 16% річних.

29 травня 2006 року сторонами укладено додаткову угоду №1 згідно якої Позичальнику збільшено кредитні ресурси до 28 тисяч доларів США, а такою ж додатковою угодою №2 від 12 жовтня 2006 року розмір кредитної лінії збільшено до 38 400 доларів США з оплатою вже встановленої відсоткової ставки в розмірі 16% річних.

Додатковою угодою №3 від 27 березня 2007 року кредитну лінію для Позичальниці збільшено до 41 600 доларів США з існуючою відсотковою ставкою у 16% річних за користування кредитними ресурсами.

Додатковими угодами №4 та №5 від 26 травня 2008 року та від 12 грудня 2008 року відповідно залишено без змін відсоткову ставку за користування кредитними ресурсами та визначено щомісячне погашення кредиту в сумі 231,85 доларів США з пролонгацією кредитного договору до 31 березня 2010 року, що відображено у графіку погашення розміру заборгованості.(а.с.12-14).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 грудня 2013 року на користь Банку з ОСОБА_2 вирішено стягнути заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 672 429,97 гривень за рахунок предмета іпотеки-трикімнатної квартири, що знаходиться в АДРЕСА_2. (а с.22-23).

Позичальником не виконане рішення Івано-Франківського міського суду від 09 грудня 2013 року та вимоги кредитного договору, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 4 353 065,03 гривень, яка складається з:

- суми строкової заборгованості за відсотками - 383,21 доларів США, що еквівалентно 10 367,52 гривень;

- суми простроченої заборгованості за відсотками - 14 773,53 доларів США, що еквівалентно 399 688, 99 гривень;

- пені загальною сумою - 3 943 008,52 гривень, що підтверджується розрахунком загальної суми заборгованості.

Апелянт не оскаржує суму заборгованості за кредитом, а тому рішення підлягає перегляду тільки в частині заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та стягнення пені.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Сума строкової заборгованості за відсотками становить 383, 21 доларів США, що еквівалентно 10 367,52 гривень, сума простроченої заборгованості за відсотками 14 773, 53 доларів США, що еквівалентно 399 688, 99 гривень, однак банком нараховано пеню у розмірі 3 943 008, 52 гривень, що у даному випадку значно перевищує розмір заборгованості заявлену позивачем за даним позовом.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, встановивши, що розмір неустойки (пені) значно перевищує розмір заборгованості заявленої за даними вимогами про стягнення не сплачених відсотків, колегія суддів вважає, що є підстави для зменшення розміру пені з 3 943 008 гривень до 410 000 гривень, тобто розміру фактичних збитків за даним позовом і рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення процентів, нарахованих з 06 червня 2012 року по 27 серпня 2012 року (75 днів), спростовуються наступним.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

В матеріалах справи відсутня заява, подана відповідачем про застосування строку позовної давності, а тому такі доводи апеляційної скарги колегією суддів не можуть бути задоволені.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 14 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 пені за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №161 pvh-05 від 31 березня 2005 року, нарахованої на 29 лютого 2016 року в розмірі 3 943 008, 52 гривень змінити.

Стягнути з ОСОБА_2, яка проживає АДРЕСА_3, НОМЕР_1, виданий 23 листопада 2005 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», вул. Артема, 60, м. Київ, 0405, код ЄДРПОУ 09807856, пеню за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №161 pvh-05 від 31 березня 2005 року, нараховану на 29 лютого 2016 року в розмірі 410 000 гривень.

В решті заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складено 12. 03. 2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта