Постанова № 72651122, 06.03.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/535/17

Провадження № 22-ц/779/186/2018

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б.В. Б. В.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі:

судді-доповідача Ясеновенко Л.В.,

суддів: Бойчука І.В., Горейко М.Д.,

секретаря Бойчук Л.М.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Григорчук З.Р., про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області, ухваленого головуючим суддею Сабадахом Б.В. 23 листопада 2017 року в м. Косів, повний текст якого складено 28 листопада 2017 року,

в с т а н о в и в :

28.03.2017 року ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4, звернувся з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Григорчук З.Р., про визнання заповіту недійсним.

В заяві зазначив, що за договором від 30.01.2015 року ОСОБА_7 подарувала йому житловий будинок з господарськими спорудами по вул. Косівській, 105 в с. Старі Кути, право власності на який він зареєстрував у встановленому законом порядку.

24.11.2015 року ОСОБА_7 склала заповіт, за яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 померла.

Посилаючись на те, що на час відкриття спадщини він був власником спірного домоволодіння, а волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі, і на момент складання заповіту ОСОБА_7 не могла усвідомлювати значення своїх дій, позивач просив задовольнити позов з підстав, передбачених ч.1 ст.225 ЦК.

Ухвалою Косівського районного суду від 19.10.2017 року до участі в справі залучено ОСОБА_8 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Косівського районного суду від 23 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на незаконність рішення суду.

Зазначає, що він заперечує факт підписання заповіту самою ОСОБА_7, а суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Апелянт також вказує на те, що на момент ухвалення рішення суду про визнання недійсним договору дарування спірного домоволодіння не існувало заповіту від 15.07.2015 року на ім'я ОСОБА_5, оскільки остання, будучи представником ОСОБА_7, обов'язково надала б копію заповіту в якості доказу.

Не враховано судом і того, що ОСОБА_7, будучи особою похилого віку, часто хворіла та потребувала стороннього догляду, а отже не могла самостійно підписати заповіт.

ОСОБА_3 також зазначає, що рішенням суду про визнання договору дарування недійсним встановлено, що ОСОБА_7 не усвідомлювала, що дарує нерухоме майно, а в той же час заповіт від 24.11.2015 року підписала вже усвідомлюючи значення своїх дій.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

За змістом п.3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону № 2147 - VІІІ від 3 жовтня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з цим суд застосовує норми ЦПК України від 18 березня 2004 року, які діяли на час ухвалення оскаржуваного рішення, а справу переглядає в порядку, передбаченому ЦПК України в редакції від 3 жовтня 2017 року.

ОСОБА_3 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

ОСОБА_5 та її представник апеляційну скаргу не визнали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за договором від 30.01.2015 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими спорудами по вул. АДРЕСА_1 в с. Старі Кути, право власності на який він зареєстрував у встановленому законом порядку.(а.с.7)

24 листопада 2015 року ОСОБА_7 склала заповіт, згідно якого все майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не було і з чого б воно не складалась, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Григорчук З.Р. та зареєстровано в реєстрі за №640 (а.с.11)

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 померла.

Рішенням Косівського районного суду від 15.07.2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.10.2017 року, задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М., Старокутська сільська рада, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 30.01.2015 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про визнання заповіту недійсним ОСОБА_3 мотивував тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі, і на момент складання заповіту ОСОБА_7 не могла усвідомлювати значення своїх дій, а тому просив задовольнити позов з підстав, передбачених ч.1 ст.225 ЦК та ст.1257 ЦК.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Висновок суду першої інстанції про те, що заповіт, складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, а волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, колегія суду вважає обґрунтованим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу при посвідченні оспорюваного заповіту було дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, ст. 207 ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року.

Також встановлено, що під час складання заповіту ОСОБА_7 мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, здійснила розпорядження належним їй на праві власності майном за власним бажанням, яке було спрямоване на реальне настання правових наслідків, волевиявлення заповідачки було вільним, відповідало її внутрішній волі, складений нею заповіт не суперечить інтересам спадкодавця та моральним засадам суспільства.

Посилання ОСОБА_3 на те, що рішенням суду про визнання договору дарування недійсним встановлено, що ОСОБА_7 не усвідомлювала, що дарує нерухоме майно, а в той же час заповіт 24.11.2015 року підписала, вже усвідомлюючи значення своїх дій, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Рішенням Косівського районного суду від 15.07.2016 року у справі про визнання договору дарування недійсним встановлено, що ОСОБА_7 на момент вчинення правочину вважала, що підписує договір довічного утримання, а не договір дарування, тобто помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникають після його укладення. Отже, було встановлено, що вона не мала повного уявлення про правові наслідки правочину, і те, що цим позбавляється єдиного наявного в неї житла, що вказує на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Тобто, договір дарування був визнаний недійсним, як вчинений внаслідок помилки - на підставі ст.229 ЦК.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання апелянта на наявність заповіту від 11.09.2013 року, за змістом якого ОСОБА_7 заповіла все належне їй майно ОСОБА_4 (а.с.58), оскільки ст.1254 ЦК передбачає право заповідача на скасування та зміну заповіту.

Так, за приписами зазначеної статті ЦК заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_7, будучи особою похилого віку, часто хворіла та потребувала стороннього догляду, а отже не могла самостійно підписати заповіт, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі доводи не підтверджені доказами і з цих підстав не був заявлений позов. Крім того, під час розгляду в суді першої інстанції справи про визнання договору дарування недійсним ОСОБА_7 брала участь у розгляді справи та давала пояснення, чого позивач не заперечив.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи апелянта про відсутність заповіту від 15.07.2015 року на ім'я ОСОБА_5 на момент ухвалення рішення суду про визнання недійсним договору дарування спірного домоволодіння з посиланням на неподання такого заповіту під час розгляду справи, оскільки наявність вказаного заповіту не мала значення для вирішення питання про визнання договору дарування недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Встановлено, що на час розгляду даної справи рішення суду про визнання договору дарування недійсним набрало чинності, а тому є підстави вважати, що право позивача не порушено.

Враховуючи вищенаведене, підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2017 року - без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Л.В. Ясеновенко

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко