Постанова № 72650821, 07.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/1107/17 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 55 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №279/1107/17 за позовом ОСОБА_1 до Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу", третя особа: Коростенський міcькрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу"

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А. в м. Коростені,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (надалі - СП «Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу» або підприємство). Просила з підстав, передбачених ст.ст.116-117,237-1 КЗпП України, стягнути з відповідача на свою користь за період з 01 листопада 2013 року по 24 березня 2017 року середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в сумі 51 767,52 грн., а також у відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що працювала на підприємстві та 31 жовтня 2013 року звільнена за п.1 ст.36 КЗпП України. У день звільнення роботодавець не виплатив їй сум, що належали від підприємства, тобто не провів розрахунок при звільненні. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 березня 2014 року заборгованість із заробітної плати в сумі 27 559,73 грн. стягнута на її користь, але судове рішення й досі не виконано та заробітна плата їй так і не виплачена.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 червня 2017 року до участі в справі в якості третьої особи залучено Коростенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (а.с.35).

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 51 767,52 грн. та у відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн. У задоволенні решти позову - відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави 1 840 грн. судового бору та на користь позивача 400 грн. понесених нею судових витрат. Повернуто позивачу зайво сплачений судовий збір в розмірі 640 грн. згідно з квитанцією від 24 березня 2017 року №63.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Спільне підприємство "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначає, що позивач з 09 грудня 2013 року була взята на облік у Коростенському міському центрі зайнятості, а на даний час є пенсіонеркою, а тому вона отримує грошові кошти та не потребує їх для забезпечення своєї життєдіяльності. Вважає, що позивач, звернувшись із даним позовом через три роки після звільнення, має на меті власне збагачення за рахунок підприємства, яке перебуває у скрутному матеріальному становищі. Окрім того, вважає, що позивач не довела, що зазнала душевних страждань.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що борг на користь позивача в сумі 27 559,73 грн. не погашений та правопорушення відносно позивача триває.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що вони перебували у трудових відносинах, оскільки позивач працювала у відповідача та була звільнення 31 жовтня 2013 року за п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.6).

На день звільнення роботодавець не провів із ОСОБА_1 розрахунку, що стало підставою звернення останньою до суду із позовом про стягнення на її користь із роботодавця заборгованості по невиплаченій заробітній платі в сумі 27 559,73 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 березня 2014 року стягнуто з СП ««Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 27 559,73 коп. (а.с.8).

Постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції від 28 січня 2015 року відкрито виконавче провадження №46199328 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 05 березня 2014 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області про стягнення з СП «Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 27 559,73 грн. (а.с.9).

Як убачається зі змісту листа державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 12 жовтня 2017 року №724-36/30003 вищевказаний виконавчий документ продовжує знаходиться на примусовому виконанні і борг в сумі 27 559,73 грн. не погашений і по теперішній час (а.с.67).

Згідно із частиною першою ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

За таких обставин, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року в справі №6-788цс16.

Відтак, суд першої інстанції правомірно застосував до вказаних правовідносин положення ст.117 КЗпП України, обрахувавши належні до сплати суми з дня затримки виплати по день, який просить позивач, тобто з 01 листопада 2013 року по 24 березня 2017 року, оскільки правопорушення щодо неї триває та жодна сума у відшкодування заборгованості по заробітній платі у сумі 27 559,73 грн. на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачу не виплачена, що не заперечується представниками сторін, тобто заборгованість по заробітній платі залишається незмінною.

Відсутні й правові підстави для застосування пропорційності, оскільки судовий спір про стягнення заборгованості по заробітній платі вирішений на користь позивача у повному обсязі, тобто вона зверталася до суду про стягнення заборгованості у сумі 27 559,73 грн. та саме ця сума стягнута судом на її користь, тобто трудовий спір був вирішений у повному обсязі на користь ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги щодо скрутного матеріального становища підприємства не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за ст.117 КЗпП України.

Посилання на те, що позивач перебувала на обліку з центрі зайнятості та зараз отримує пенсію також не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки позивач позбавлена права мирно володіти власним майном та правопорушення щодо неї продовжує тривати.

Окрім того, відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами не спростовано й розмір середньоденної заробітної плати колишнього працівника, а також розмір середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, який обґрунтовано обрахований з дотриманням положень постанови КМУ від 08 лютого 1995 року №100 у сумі 51 767,52 грн.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно ст.237-1 КЗпП України на наявності порушення прав працівників у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За таких обставин, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається стягненням середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум) відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що правопорушення триває досить значний час та за цей період часу відповідач не вжив реальних кроків щодо зменшення заборгованості із заробітної плати, тобто не сплатив позивачу жодної суми, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд не вбачає підстав, які б давали можливість зменшити розмір стягнення у відшкодування моральної шкоди або його скасувати та погоджується із висновком суду першої інстанції, що слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн., відмовивши у стягненні решти суми, тобто - у стягненні 15 000 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди ухвалено судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не змінюють рішення суду першої інстанції, а тому в цій частині рішення залишається без змін.

Разом із тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції припустився помилки.

Так, при звернені до суду із відповідним позовом ОСОБА_1 слід було сплатити судовий збір у сумі 1280 грн., яка складається із оплати позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 640 грн. (для фізичної особи - 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та з позовної вимоги про стягнення моральної шкоди - 640 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а не так, як помилково вважав суд першої інстанції за ставками судового збору, які поширюються на стягнення моральної шкоди у позовах про захист честі та гідності фізичної особи, оскільки у даному випадку розглядається абсолютно інший спір. Ставки судового збору передбачені ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Натомість позовна заява оплачена позивачем квитанцією від 24 березня 2017 року №63 у сумі 2 240 грн. (а.с.1).

При задоволенні позову слід було стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1 280 грн. відповідно до положень ст.88 ЦПК України, яка діяла у такій редакції до 15 грудня 2015 року, тобто на час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Решта ж суми є зайво сплаченою та підлягає поверненню позивачу відповідно до пункту першого частини першої ст.7 Закону України «Про судовий збір» ( 2240 грн. - 1280 грн. = 960 грн.).

На підставі вищевикладеного щодо судового збору, керуючись ст.ст.141,376 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та постановляє в цій частині нове рішення, яким стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1 280 грн. та повертає позивачу зайво сплачений нею судовий збір у сумі 960 грн.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2017 року в частині розподілу судових витрат скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 16 Б; 11555, Житомирська обл., с. Поліське, ідентифікаційний код 01728946) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 1 280 грн. витрат, понесених нею на сплату судового збору.

Повернути ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зайво сплачений судовий збір в розмірі 960 грн., згідно з квитанцією від 24 березня 2017 року №63.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 березня 2018 року.

Головуюча Судді: