Рішення № 72645997, 12.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6659/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2018 року о 12 год. 13 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Закуріної Н.М.,

за участю

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю

від відповідача: Єрмаков А.В - за довіреністю

третя особа: Жук І.С.- за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_5 (ІН НОМЕР_1, місцезнаходження: 65063, АДРЕСА_1) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6), за участю третьої особи Одеського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Піроговська,6) про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; визнання незаконним та скасування п. 24 Протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 травня 2017 року №50 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та зобов'язання Міністерства оборони України вчинити певні дії-, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 15 грудня 2017 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_5 до Міністерства оборони, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, за участю третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; визнання незаконним та скасування п. 24 Протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 травня 2017 року №50 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ст.ст. 16-16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року у здійсненні позивачу виплати одноразової грошової винагороди з підстав того, що зміна встановленої йому групи інвалідності відбулась понад дворічний термін з часу первинного її встановлення, викладена в пункті 24 Протоколу від 19 травня 2017 року №50, що підтверджується повідомленням Одеського обласного військового комісаріату від 13 червня 2017 року за №4106, є незаконною та такою, що порушує права позивача, а тому належить скасуванню.

Також у позовній заяві позивач зазначив, що на час виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності (05 лютого 2014 року) дворічним терміном було обмежено право на отримання доплати у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності, тобто після спливу зазначеного дворічного терміну особа, яка отримала вищу групу інвалідності мала право на отримання одноразової грошової допомоги в повному розмірі визначеному законом, позивач, як інвалід другої групи, яку пов'язано з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС має право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Додатково, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на статтю 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Ухвалою суду від 20 грудня 2017 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою, що занесена до протоколу підготовчого засідання 23 січня 2018 року задоволена заява представника позивача та виключена зі складу відповідачів Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

У встановлений судом строк, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву та належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Відповідно до відзиву, відповідач позовні вимоги не визнав повністю, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись зокрема на те, що позивач вже отримав одноразову грошову допомогу у зв'язку з групою інвалідності ІІІ у 2011 році. Зміна групи інвалідності з ІІІ на ІІ відбулась у 2014 році, а Закон передбачає доплату через зміну групи інвалідності тільки якщо це відбувається протягом двох років з моменту призначення першої одноразової грошової допомоги, акцентуючи увагу суду, на тому, що позивач саме звернувся з проханням доплатити йому, а не виплатити заново одноразову грошову допомогу у зв'язку зі зміною групи інвалідності. Також відповідач у відзиві зазначив, що після спливу зазначеного дворічного терміну, особа, яка отримала вищу групу інвалідності, не має право на отримання доплати одноразової грошової допомоги, а у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

В свою чергу, позивач подав до суду відповідь на відзив (вхід. № 1404/18 від 18.01.2018 року), в який зазначив, що дійсно у своїй заяві просив здійснити доплату, але на його думку, помилка у слові не повинна вплинути на результат розгляду цієї заяви. Тим більш, представник позивача зазначив, що Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 надає комісії повноваження щодо повернення заяви для її належного оформлення, що нею не було зроблено. Також у відповіді на відзив, представник позивача додатково підкреслив правомірність своїх позовних вимог, зокрема посилаючись на те, що після спливу зазначеного у п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) дворічного терміну, з урахуванням вимог ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, в редакції, що діяла на час встановлення позивачу другої групи інвалідності, тобто станом на 05.02.2014 року, у військовослужбовця, яким встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірах, встановлених ст. 16-2 № 2011-ХІІ.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Одеський обласний військовий комісаріат подав до суду письмові пояснення (а.с. 33-37), відповідно до яких пояснив, що його дії були здійснені у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, зокрема, Одеським обласним військовим комісаріатом виконанні всі передбачені чинним законодавством дії щодо реалізації права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а саме: направлено документи за зверненням позивача з висновком щодо можливості виплати позивачу доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміненням йому групи інвалідності до департаменту фінансів Міністерства оборони України та доведено до заявника рішення по розгляду зазначеної заяви. Окрім того, представник комісаріату зазначив, що позивач звертався до Комісії з клопотанням про здійснення йому доплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з зміненням йому групи інвалідності з 3 на 2 групу інвалідності, а не з виплатою йому одноразової грошової допомоги в зв'язку з отриманням 2 групи інвалідності.

Ухвалою суду, що занесена до протоколу підготовчого засідання 19 лютого 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02 березня 2018 року.

На відкритому судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Також під час судового засідання представник позивача акцентував увагу суду, що п. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким встановлений строк в межах якого можна реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги, не розповсюджується на позивача, оскільки ця норма стосується тільки осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, а щодо п. 4 цієї статті Закону зазначив, в якому передбачено, що виплата не здійснюється, що зміни в цю статтю були внесені після того, як у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок зміни групи інвалідності. Також під час судового засідання представник відповідача не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження поважності чи неможливості позивача звернутись із такою заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги раніше, починаючи з дати встановлення другої групи інвалідності - 05.02.2014 року.

На відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Зокрема, представник відповідача під час відкритого судового засідання зазначив, що відповідно до діючого законодавства на час виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності (5 лютого 2014 року) право на отримання доплати в зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності обмежено лише дворічним терміном. Окрім того, при встановленні позивачу 3 групи інвалідності в 2010 році та отримані ним одноразової грошової допомоги в розмірі 139 652,10 грн., він реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням йому інвалідності та мав право в межах дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності, якщо під час повторного огляду буде встановлено причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, а виплата проводилась би з урахуванням раніше виплаченої суми.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеський обласний військовий комісаріат під час відкритого судового засідання пояснив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та слід йому відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав викладених у письмових поясненнях.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши вступне слово представників учасників справи, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_5 проходив військову службу в Збройних Силах України та в грудні 2010 року був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я, що підтверджено витягом з наказу від 31.12.2012 року № 220 (а.с. 43).

21 грудня 2010 року Обласною медико-соціальною експертною комісією №2 м. Одеси позивачу було встановлено третю групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК №073091 (а.с.10).

Згідно з випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №718808 від 05 лютого 2014 року Обласною медико-соціальною експертною комісією №1 м. Одеси ОСОБА_5 встановлено другу групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11).

13 березня 2017 року позивач звернувся до Одеського обласного військового комісаріату з листом за №2, в якому у зв'язку зі зміною групи інвалідності просив клопотати перед Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про здійснення позивачу доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміненням з 3 на 2 групу інвалідності. До заяви додано відповідні документи (а.с.12). Цей лист був отриманий Одеським обласним військовим комісаріатом 14 березня 2017 року, про що свідчить штамп канцелярії.

Суд встановив, що 17 березня 2017 року Одеським обласним військовим комісаріатом зазначену заяву про виплату одноразової грошової допомоги з відповідними документами та висновком щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, в якому зазначено, про те, що ОСОБА_5 не має право на цю виплату (а.с. 38) було направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України разом з відповідним супровідним листом (вих. №1851) (а.с.38-39), про що був повідомлений позивач листом від 24 березня 2017 року (вих. №2017) (а.с.13).

Також суд встановив, що за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою КМУ №975 від 25 грудня 2013 року, дійшла висновку щодо відмови ОСОБА_5 у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги особам, у яких відбулась зміна групи інвалідності, її причинного зв'язку або відсотка втрати працездатності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення, про що зазначено в п. 24 Протоколу №50 від 19 травня 2017 року, а саме: «полковнику в запасі ОСОБА_5, звільненому 31.12.10р., якому згідно довідкою МСЕК серії 2-18 ОД №072689 від 07.02.2011 року первинно встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та під час повторного огляду з довідкою МСЕК серії 10 ААВ №718802 від 05.02.2014р змінено на 2 групу інвалідності внаслідок зазначеної причини, допомога у зв'язку встановленням 3 групи інвалідності виплачена в сумі 139 652, 10 грн. Зміна з 3 групи інвалідності на 2 відбулась понад дворічний термін» (а.с.70).

Листом від 13 червня 2017 року (вих. №4106) повідомлено ОСОБА_5 про прийняте Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протокольне рішення №50 від 19 травня 2017 року про відмову у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності (а.с. 14).

Вважаючи зазначене рішення незаконним та таким, що порушує права позивача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Таким чином, змістом спірних правовідносин є чи були правомірні дії відповідача у відмові позивачу в заяві від 13.03.2017 року та взагалі чи має право позивач на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності 05.02.2014 року.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи та надані учасниками справи пояснення, суд зробив такі висновки.

Спірні правовідносин регулюються Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991р. (надалі - Закон № 2011-XII) та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Закон України № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Стаття 16 Закону України № 2011-XII передбачає випадки, у разі настання яких виплачується одноразова грошова допомога, зокрема у разі встановлення інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби.

Суд достовірно встановив, що не заперечується представниками учасників справи, що на виконання ст. 16 цього Закону в травні 2011 року позивач як інвалід третьої групи, причина настання якої пов'язана з проходженням військової служби, отримав одноразову грошову допомогу в розмірі 139 652, 10 гривень.

Тобто позивач входить до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, що спростовує доводи його представника, що дія п. 8. ст. 16-3 Закону України № 2011-XII не розповсюджується на позивача, а тому такі доводи представника позивача судом відхиляються.

Стаття 16-3 Закону України № 2011-XII регулює порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 4 якої, якщо протягом двох років військовослужбовцю після первинного встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відповідно до пункту 2 статті 16- 2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України № 2011-XII Кабінет Міністрів України, згідно з постановою №975 від 25 грудня 2013 року затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі -Порядок №975).

Згідно з п. 3 цього Порядку, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертизи комісії.

Суд встановив, що згідно з випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №718808 від 05 лютого 2014 року Обласною медико-соціальною експертною комісією №1 м. Одеси ОСОБА_5 було встановлено другу групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11).

Тобто днем виникнення у ОСОБА_5 права на отримання грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності є 05 лютого 2014 року, що підтверджено вищевикладеними нормами Порядку.

Відповідно до п.8 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Ця норма була чинною на час виникнення у позивача права на отримання грошової допомоги та й на час звернення із заявою про отримання грошової допомоги.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 подав заяву на отримання грошової допомоги 13.03.2017 року, зі спливом трьох річного року. Суду не надані докази на підтвердження поважності або неможливості звернення позивача із такою заявою раніше, починаючи з дати виникнення такого права - 05.02.1014 року.

Крім того, в абзаці 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII в редакції на 01.01.2017 року, тобто на час звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, що й послугувало причиною відмови відповідачем в задоволенні заяви позивача.

Суд відхиляє доводи представника позивача, що абзац 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII в редакції на 01.01.2017 року не розповсюджується на позивача, оскільки у нього право виникло 05.02.2014 року, коли стаття 16-3 Закону України № 2011-XII не містила такої норми, виходячи із такого.

Так, дійсно на дату виникнення права на одноразову грошову допомогу, у ст. 16-3 Закону № 2011-XII в редакції від 01.01.2014 року не було таких застережень, що у разі отримання вже одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі зміною групи інвалідності, виплата не здійснюється. Така норма набула чинності з 01.01.2017 року. І судова практика за спірний період до набуття чинності змін у п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII була на користь позивача (постанова Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-446-а14, ухвала Вищого адміністративного суду України від 13.06.2017 року № К/80021200/16).

Між тим, норма п. 8 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII є чинною в такої редакції, як на момент виникнення у позивача права на одноразову грошову допомогу так й на момент звернення із заявою, а саме: особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Право може бути неабсолютним, і мати певні обмеження, встановлені законом.

В цьому випадку, надане позивачу право було обмежено законом шляхом встановлення строку його реалізації, яке було в законі чітким, доступним та передбачуваним.

З аналізу змісту Порядку вбачається, що процедура виплати одноразової грошової допомоги починається та здійснюється виключно на підставі заяви, поданої до уповноваженої особи.

Аналіз редакції п. 8 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII, яка чинна, як на момент виникнення у позивача права на одноразову грошову допомогу так й на момент звернення із заявою, дає можливість зробити висновок, що цей перебіг строку є прогнозований та передбачуваний з точку зору позивача, оскільки він за весь цей період не був змінений.

В свою чергу, позивач раніше не реалізував своє право на отримання грошової допомоги та подав заяву тільки 13.03.2017 року після спливу трьох річного строку та внесення змін в пункт 4 статті 16-3 Закону України № 2011-XII.

Щодо дій відповідача слід звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, яким був доповнений п. 4 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII цим абзацом, не передбачено можливість зворотної дії цієї норми, ця норма набула чинності з 01.01.2017 року.

В свою чергу, суд акцентує увагу на сталу практику Європейського суду з прав людини з питання того, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови- дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сук проти України» від 10.03.2011 року, заява № 10972/05, п. 23 рішення у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00).

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) у позові є хибним, оскільки ці норми регулюють питання щодо виникнення відповідальності у фізичних та юридичних осіб, а не реалізації набутих прав.

Як зазначено у п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Тому, з урахуванням вищевикладених обставин, зокрема, що на дату звернення, трьох річний строк, встановлений законом, сплинув та норма закону, яка передбачало право на отримання такої допомоги вже не була чинною, суд дійшов висновку, що дії відповідача правомірні у застосуванні норм Закону, які були чинними на час звернення позивача із заявою.

З огляду на вищевикладене, дослідивши кожний доказ у справі окремо та у їх сукупності, оцінивши письмові докази за критеріями їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку, що з урахуванням того, що на дату звернення позивача із заявою, сплинув встановлений законом трьох річний строк, дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги є правомірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінюючи встановлені у судовому засіданні факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову довів, з посиланням на відповідні докази правомірність відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в а тому п. 24 Протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 травня 2017 року №50 є правомірним та скасуванню не належить та відсутні правові підстави для зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ст.ст. 16-16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ №975 від 25 грудня 2013 року у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 (ІН НОМЕР_1, місцезнаходження: 65063, АДРЕСА_1) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6), за участю третьої особи Одеського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Піроговська,6) про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; визнання незаконним та скасування п. 24 Протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 травня 2017 року №50 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та зобов'язання Міністерства оборони України вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 12» березня 2018 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.