Ухвала суду № 72645498, 28.02.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

28 лютого 2018 року Справа №804/1465/18

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Павлоградського міскрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову по відкриття виконавчого провадження № 55775201 від 12.02.2018 року, винесену державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Щепіною Іриною Олександрівною;

- визнати протиправними та скасувати постанови про арешт коштів боржника від 12.02.2018 року, винесені державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Щепіною Іриною Олександрівною, щодо накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках: в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2, в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у м. Київ, МФО НОМЕР_3, р/р НОМЕР_4, р/р НОМЕР_5, р/р НОМЕР_6, в АТ «Райффайзен Банк Аваль», у м. Дніпро, МФО НОМЕР_7, р/р НОМЕР_8, р/р НОМЕР_9.

Разом із адміністративним позовом представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову, шляхом зупинення дії постанов про арешт коштів боржника, винесені державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Щепіною Іриною Олександрівною від 12.02.2018 року щодо накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках: в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2, в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у м. Київ, МФО НОМЕР_3, р/р НОМЕР_4, р/р НОМЕР_5, р/р НОМЕР_6, в AT «Райффайзен Банк Аваль», у м. Дніпро, МФО НОМЕР_7, р/р НОМЕР_8, р/р НОМЕР_9 та заборони Павлоградському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виносити аналогічні постанови про арешт коштів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Заява обґрунтована тим, що накладення арешту на всі банківські рахунки ФОП ОСОБА_1 повністю паралізувало нормальну діяльність позивача, що тягне за собою великі збитки в господарській діяльності та фактично позбавляє можливості в подальшому здійснювати свою господарську діяльність в нормальному режимі, тобто виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки, виконувати зобов'язання перед контрагентами.

Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України - заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

За положеннями частини першої та частини п'ятої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Таким чином, розгляд вищезазначеної заяви про забезпечення адміністративного позову за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Як зазначалося вище, заява про забезпечення позову, зокрема, мотивована тим, що оскаржувані рішення мають очевидні ознаки протиправності, однак, суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки його посилання на очевидність ознак протиправності оскаржуваних рішень обґрунтовано фактично тими самими доводами, що і позовні вимоги про визнання протиправними та скасування постанов, і для перевірки цих доводів суд має з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, та дослідити всі докази, що підтверджують або спростовують такі обставини.

Водночас, надання оцінки оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень на стадії вирішення заяви про забезпечення позову без розгляду справи по суті є фактичним вирішенням позовних вимог наперед, що є неприпустимим.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

У відповідності до пункту першого частини першої ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

При цьому частиною п'ятою ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

З вищенаведеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Статтею 150 та частиною 5 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Очевидна протиправність прийнятого рішення має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з'ясування чи додаткового доказування.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати протиправними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт коштів боржника від 12.02.2018р.

Суд зазначає, що у заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову, вважаючи, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може бути наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача.

При цьому, представником позивача не вказується чим саме невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Жодних доводів в обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову заява представника позивача не містить.

З огляду на викладене, суд вважає, що обставини, на які посилається представник позивач, обґрунтовуючи заяву про забезпечення адміністративного позову, не мають ознак очевидності та підлягають доведенню у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, а тому підстави для застосування заходів забезпечення адміністративного позову з мотивів та у спосіб, які наведені представником позивача у заяві - відсутні.

Таким чином, на час розгляду судом заяви представника позивача не встановлено, що невжиття запропонованих позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливить виконання рішення суду, суду не доведено неможливість захисту прав позивача без вжиття таких заходів, суду не доведено наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень відповідача без розгляду справи по суті.

Крім того, суд зазначає, що у разі забезпечення позову в зазначених представником позивача межах, суд фактично ухвалить судове рішення про відновлення правового становища позивача, яке існувало до прийняття оскаржуваних рішень, без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, у зв'язку з чим заява представника позивача про забезпечення адміністративного позову - задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 166, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення адміністративного позову відмовити.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова