Постанова № 72644913, 05.03.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2018 р. Справа № 917/1375/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. №3818 П/2 на рішення господарського суду Полтавської області від "15" листопада 2017 р. у справі №917/1375/17 (рішення ухвалено суддею Кульбако М.М. у приміщенні господарського суду Полтавської області)

за позовом Лубенської міської ради в особі Управління з питань комунального майна та земельних відносин, м.Лубни Полтавської області,

до Фізичної особи - підприємця Кузуб Наталії Володимирівни, м.Лубни Полтавської області

про стягнення 95702,09 грн. збитків

ВСТАНОВИЛА:

Лубенська міська рада в особі Управління з питань комунального майна та земельних відносин 17.08.2017 звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кузуб Наталії Володимирівни про стягнення 95702,09 грн. збитків за користування земельною ділянкою площею 0,0860 га по вул. Олександрівській, 46/1 в м. Лубни без правовстановлюючих документів у період з 15.08.2014 по 11.11.2016.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.11.2017 (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 95702,09 грн. на відшкодування збитків та 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції зазначив про наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). За висновком місцевого господарського суду, наявність протиправної поведінки в діях відповідача характеризується користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів; наявність збитків характеризується недоотриманням місцевим бюджетом орендної плати за користування землею; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками характеризується свідомою протиправною бездіяльністю зі сторони відповідача, затягуванням у часі оформлення договірних відносин та відсутності оплати за користування земельною ділянкою, що призвело до збитків у вигляді недоотриманих коштів у місцевий бюджет; вина відповідача характеризується тим, що звертаючись з клопотанням про надання земельної ділянки в оренду, відповідач усвідомлював, що право на земельну ділянку, яка перебуває в його користуванні підлягає належному документальному оформленню згідно норм законодавства, але оплату не здійснював.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить вищевказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на відсутність в оскаржуваному рішенні мотивування щодо визначення складу правопорушення, а саме - відносно причинного зв'язку між діями відповідача та збитками; зазначає, що розмір умовних збитків, що дорівнює сумі недоотриманої орендної плати, визначено позивачем із власних міркувань та не доведено належним чином, зокрема, з огляду на відсутність нормативної грошової оцінки землі; за твердженням апелянта, після виникнення між сторонами спору щодо погодження умов договору позивач не вчинив дій з врегулювання вказаного спору, тому відсутні підстави для висновку, що настання збитків відбулося з вини відповідача.

Також ФОП Кузуб Н.В. зазначає, що звертаючись до Лубенської міської ради з заявою про поновлення договору оренди землі від 03.03.2009, вона розраховувала на продовження дії вказаного договору на тих умовах, на яких його було укладено, зокрема, щодо визначення орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, однак позивач безпідставно, в односторонньому порядку збільшив вказаний відсоток до 10. З даними умовами відповідач не погодився, у зв'язку з чим ним направлялися численні письмові звернення до позивача

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача. Ухвалою від 31.01.2018 справу призначено до розгляду на 12.02.2018.

12.02.2018 відповідачем надано уточнений розрахунок збитків за спірний період на загальну суму 24880,88 грн. Разом з тим, ФОП Кузуб Н.В. не змінила вимог апеляційної скарги щодо скасування оскаржуваного рішення та відмови в позові у повному обсязі.

У судовому засіданні 12.02.2018 відповідачем та його представником підтримано вимоги апеляційної скарги, представник позивача проти задоволення скарги заперечував та просив залишити оскаржуване рішення без змін. Письмового відзиву на апеляційну скаргу Лубенською міською радою надано не було. У вказаному судовому засіданні судом було оголошено перерву до 11:45 години 05.03.2018.

Після перерви в судове засідання 05.03.2018 представники учасників справи не з'явилися.

В ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи та враховуючи, що явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Кузуб Наталії Володимирівні (відповідач у справі) належить нежитлова будівля: магазин змішаної торгівлі з кафетерієм та літнім майданчиком по вул. Олександрівська, 46/1 (розпорядженням міського голови від 19.02.2016 №52-р вулицю Петра Слинька перейменовано на вулицю Олександрівську) (а.с. 11-12).

Рішенням Лубенської міської ради від 30.11.2001 затверджено виготовлений відповідно до рішення міської ради від 28.08.2001 проект відведення земельної ділянки та надано Фізичній особі-підприємцю Кузуб Н.В. земельну ділянку несільськогосподарського призначення із земель міської ради по вул. П.Слинька, 46/1, площею 0,086 га в тимчасове користування на умовах оренди терміном на 5 років, згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України, для комерційного використання (будівництво магазину) (витяг з рішення, а.с. 13).

В ході апеляційного провадження обома сторонами підтверджено, що на виконання вищевказаного рішення між Лубенською міською радою і ФОП Кузуб Н.В. було укладено договір оренди земельної ділянки. Разом з тим, копію вказаного договору до матеріалів справи ними надано не було.

Рішенням міської ради від 17.04.2007 у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди землі та згідно поданої заяви надано в оренду Фізичній особі-підприємцю Кузуб Н. В. земельну ділянку несільськогосподарського призначення із земель міської ради по вул. П.Слинька, 46/1, площею 0,086 га в тимчасове користування на умовах оренди терміном на 5 років (витяг з рішення а.с. 14).

На підставі вищевказаного рішення між сторонами було укладено договір оренди землі від 02.03.2009 терміном на 5 років (а.с.142). У матеріалах справи міститься незасвідчена копія вказаного договору, однак представниками обох сторін в ході апеляційного провадження підтверджено факт його укладення.

Згідно з п.2 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 242287,80 грн. П.4 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 3% нормативної грошової оцінки до земельного податку; щомісячна орендна плата складає 605,71 грн.

Рішенням міської ради від 16.03.2012 (а.с.16) договір оренди було поновлено на новий термін (5 років). П. 8 вказаного рішення зобов'язано Кузуб Н.В. в місячний термін укласти з міською радою договір оренди землі та зареєструвати його в установленому порядку.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, відповідний договір оренди укладений не був через непогодження сторонами розміру орендної плати. А саме, Кузуб Н.В. не погоджувалася на пропозицію орендодавця щодо визначення розміру орендної плати із розрахунку 10% від нормативної грошової оцінки, враховуючи, що у договорі від 02.03.2009 таку ставку було визначено на рівні 3%.

При цьому Кузуб Н.В. продовжувала користуватися земельною ділянкою, сплативши за землекористування до місцевого бюджету в період з 02.03.2012 по 31.10.2016 кошти в сумі 6924,35 грн. (а.с.19).

За таких обставин, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 95702,09 грн. за користування вказаною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у період з 15.08.2014 по 11.11.2016. Позивачем наведено розрахунок суми збитків (а.с. 23-24), в якому вказано, що їх розмір визначено згідно з Положенням «Про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі», відповідно до якого орендна плата встановлена з відсотком 9. Також у розрахунку вказано, що нормативна грошова оцінка землі, на підставі якої визначено розмір збитків, у 2014 році складає 303631,60 грн., з 2015 року в дію введена нова нормативна грошова оцінка землі, що становить 485091,60 грн., у 2016 році нормативна грошова оцінка проіндексована на коефіцієнт 1,433 та складає 695138,00 грн.

Оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, який погодився з доводами позивача, позов було задоволено.

Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 2 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Лубенської міської ради в особі Управління з питань комунального майна та земельних відносин до Фізичної особи-підприємця Кузуб Наталії Володимирівни про стягнення 95702,09 грн. Правову природу вказаної суми позивачем із посиланням на ст.152, 156 ЗК України, ст.22, 1166 ЦК України, ст.224, 225 ГК України визначено як збитки - а саме, неотримані доходи за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у вигляді орендної плати за землю у період з 15.08.2014 по 11.11.2016.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч.2 ст.224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність усіх чотирьох елементів складу відповідного правопорушення, зазначивши, що наявність протиправної поведінки в діях відповідача характеризується користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів; наявність збитків характеризується недоотриманням місцевим бюджетом орендної плати за користування землею; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками характеризується свідомою протиправною бездіяльністю зі сторони відповідача, затягуванням у часі оформлення договірних відносин та відсутності оплати за користування земельною ділянкою, що призвело до збитків у вигляді недоотриманих коштів у місцевий бюджет; вина відповідача характеризується тим, що звертаючись з клопотанням про надання земельної ділянки в оренду, відповідач усвідомлював, що право на земельну ділянку, яка перебуває в його користуванні підлягає належному документальному оформленню згідно норм законодавства, але оплату не здійснював.

Стосовно вищевказаних висновків колегія суддів зазначає, що як було встановлено вище, відповідач протягом спірного періоду дійсно користувався земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без внесення орендної плати.

Колегія суддів погоджується також і з висновком суду першої інстанції про те, що наявність збитків характеризується недоотриманням місцевим бюджетом орендної плати за користування землею. Проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню, суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача (а.с. 23-24), в якому вказано, що розмір збитків визначено згідно з Положенням «Про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі», відповідно до якого з 01.01.2015 орендна плата встановлена з відсотком 9 (який відсоток використовувався до 01.01.2015, у розрахунку не зазначено). Також у розрахунку вказано, що нормативна грошова оцінка землі, на підставі якої визначено розмір збитків, у 2014 році складає 303631,60 грн., з 2015 року в дію введена нова нормативна грошова оцінка землі, що становить 485091,60 грн., у 2016 році нормативна грошова оцінка проіндексована на коефіцієнт 1,433 та складає 695138,00 грн.

Проте жодних доказів на підтвердження вищевказаних значень нормативної грошової оцінки матеріали справи не містять. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд посилається на рішення Лубенської міської ради від 06.06.2014 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Лубни», проте, відповідно до наявної в матеріалах справи копії даного рішення (а.с.30), ним затверджено лише базову вартість одного квадратного метра земель м.Лубни в розмірі 135,82 грн. - тобто розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки з даного доказу не вбачається.

Представником позивача в судовому засіданні 12.02.2018 було підтверджено, що докази в обґрунтування розміру нормативної грошової оцінки земель Лубенською міською радою суду першої інстанції не надавалися, оскільки суд таких доказів не витребовував. Позивач в ході апеляційного провадження зазначав, що згідно з вищенаведеним рішенням Лубенської міської ради від 06.06.2014 землекористувачів було зобов'язано отримати витяги по розрахунках грошової оцінки земельних ділянок, тобто, на думку позивача, обов'язок отримати витяг покладено на відповідача. Разом з тим, вказані посилання не спростовують тих обставин, що позивач визначив нормативну грошову оцінку для спірної земельної ділянки, не підтвердивши розмір наведених у розрахунку сум належними, допустимими та достовірними доказами в порядку ст.34 ГПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення від 15.11.2017, ст. 76 - 78 ГПК України в редакції, чинній на час апеляційного перегляду вказаного рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд погодився з розрахунком позивача передчасно, без належного з'ясування обставин даної справи, зокрема - щодо відповідності вказаного розрахунку документам, якими визначено розмір нормативної грошової оцінки стосовно спірної земельної ділянки за відповідні періоди. Тобто в даному випадку має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими - а саме, позивачем не доведено такого елементу складу правопорушення, передбаченого ст.1166 ЦК України, як розмір збитків, що підлягають відшкодуванню.

Окрім того, твердження суду першої інстанції про наявність свідомої протиправної бездіяльності відповідача та затягування у часі оформлення договірних відносин колегія суддів вважає таким, що не узгоджується з обставинами справи і суперечать наступному висновку суду (наведеному в обґрунтування наявності вини відповідача) а саме - про те, що відповідач усвідомлював, що право на земельну ділянку, яка перебуває в його користуванні, підлягає належному документальному оформленню, і звернувся до позивача з клопотанням про надання земельної ділянки в оренду.

При цьому господарським судом не було з'ясовано причин затягування у часі оформлення договірних відносин - враховуючи, що відповідач тривалий час (з 2001 по 2012 рік) користувався земельною ділянкою на договірних підставах, умов відповідних договорів не порушував та своєчасно звертався з клопотаннями про їх продовження (що не спростовано позивачем в ході розгляду справи).

Суд першої інстанції не взяв до уваги наявність спірних питань, що виникли між сторонами при поновленні договору оренди землі згідно з рішенням Лубенської міської ради від 16.03.2012. А саме, даним рішенням, яким договір оренди було поновлено на новий термін та зобов'язано Кузуб Н.В. в місячний термін укласти з міською радою договір оренди землі та зареєструвати його в установленому порядку, не було зазначено про поновлення договору на інших умовах, зокрема, не передбачено збільшення ставки орендної плати.

З огляду на зміст вказаного рішення, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки правомірності дій комісії зі встановлення розміру відсотків від нормативної грошової оцінки при укладенні договорів оренди землі (а.с.17), якою відповідачеві було встановлено ставку 10%, тоді як договором від 02.03.2009 таку ставку було визначено на рівні 3%. Натомість господарським судом вину за неоформлення орендних правовідносин було фактично в повному обсязі покладено на відповідача. При цьому місцевий господарський суд не врахував, що в рішенні міської ради від 16.03.2012 (а.с.16),

На думку колегії суддів, відповідне не узгоджується з принципами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та з практикою Європейського суду з прав людини, що застосовується судами як джерело права у відповідності до ч.3 ст.4 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ".

Зокрема, згідно з приписами п. п. 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України"" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічну правову позицію викладено Європейським судом з прав людини і у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland) тощо.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відповідно до приписів п. 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.03 поняття "майно" може означити "існуюче право" або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право; і в цілях статті 1 Першого протоколу Конвенції - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав (п. 35 вказаного рішення).

Тобто, звертаючись до позивача з клопотанням про поновлення (продовження) дії договору, відповідач мав законне сподівання на те, що вказане питання буде вирішено у встановлені законом строки, в належний та послідовний спосіб, з дотриманням принципу юридичної визначеності в цивільних правовідносинах.

Однак позивач, встановивши ще у 2012 році відповідачеві в односторонньому порядку змінені умови договору (ставку 10% замість 3%), не вживав жодних заходів з метою погодження вказаних умов із відповідачем, не звертався до суду з позовом про зобов'язання ФОП Кузуб Н.В. укласти договір у редакції, запропонованій Лубенською міською радою, тощо. Натомість через 5 років міська рада звернулася з позовом про стягнення з відповідача збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. На думку колегії суддів, наведене свідчить про тривалу бездіяльність позивача, а відтак, вину за зволікання із оформленням орендних правовідносин не може бути в повному обсязі покладено на відповідача.

Отже, позивачем не доведено таких складових правопорушення як розмір збитків, (та, як наслідок, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками), а також не доведено вини відповідача у затягуванні в часі оформлення договірних відносин.

На думку колегії суддів, вищевказані обставини унеможливлюють задоволення позову в даній справі, у зв'язку з чим, враховуючи, що доводи відповідача знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, у позові Лубенської міської ради в даній справі слід відмовити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в порядку п.2 ч.1 ст.277 ГПК України, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Керуючись статтями 273, п.2 ч.1 статті 275, п.3 ч.1 статті 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кузуб Наталії Володимирівни задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15.11.2017 у справі №917/1375/17 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.03.18

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.