Постанова № 72644879, 07.03.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/5175/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Величко Т.А., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Процук О.В.

за участю:

прокурора: Риженко М.Ю., посвідчення;

учасників справи:

від позивача: Дідух С.П., посвідчення;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_2, посвідчення;

від третіх осіб на стороні відповідача 1-5, 7: не з'явився;

від третьої особи на стороні відповідача 6: Рога С.І., посвідчення адвоката;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017

у справі № 916/5175/14

за позовом: Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

до відповідача: Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_5;

2) ОСОБА_6;

3) ОСОБА_7;

4) ОСОБА_8;

5) ОСОБА_9;

6) ОСОБА_4;

7) Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області

про: визнання незаконним та скасування рішення

колегія суддів суду першої інстанції у складі: головуючий суддя Гуляк Г.І., судді Оборотова О.Ю., Смелянець Г.Є.

час та місце ухвалення рішення: 20.11.2017, м.Одеса, вул. проспект Шевченко,29, господарський суд Одеської області, зал судових засідань №10, судове засідання тривало з 12год.03хв. до 12год.16хв.

повний текст рішення складений 24.11.2017

в судовому засіданні 07.03.2018 згідно ст. 233 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2014 року військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 № 27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства» в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, громадянці ОСОБА_9;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_7;

- земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_6;

- земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_6

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що вищезазначені земельні ділянки відноситься до земель оборони (а саме до земель військового містечка Нерубайське-13, яке перебуває на обліку у КЕВ м.Одеси).

Міністерством оборони України як органом, який здійснює управління військовим майном відповідно до закону, та Кабінетом Міністрів України, не надавалась згода на припинення права користування земельною ділянкою, яка належить до державної власності за категорією земель оборони; виведення земель із державної власності та передачі до приватної власності, із зміною цільового призначення, із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, щодо якої відповідачем протиправно було ухвалене спірне рішення про передачу її частин у власність фізичним особам. Жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку сільській раді або вказаним фізичним особам не адресував.

За вказаних обставин, на думку прокурора, Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області, приймаючи оскаржуване рішення, діяла із перевищенням наданих їй повноважень та незаконно розпорядилася земельними ділянками, які відносяться за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони, що, в свою чергу, призвело до порушення права власності держави та права користування Міністерством оборони України на вказану земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено фізичних осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_6

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.02.2015 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів залучено Кабінет Міністрів України.

Ухвалою Господарського суду Одеської від 25.02.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області та ОСОБА_4.

01.04.2015 року Військовим прокурором Одеського гарнізону до суду першої інстанції було подано заяву про зміну предмету позову, в якій Військовий прокурор Одеського гарнізону просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 № 27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), особистого ведення селянського господарства» в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, громадянці ОСОБА_9; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_7; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_6; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_6; а також визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку від 14.03.2011 року серія НОМЕР_1, виданий громадянину ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_2; державний акт на право власності на земельну ділянку від 29.12.2010 року серія НОМЕР_2, виданий громадянину ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0707 га, розташовану по АДРЕСА_4; державний акт на право власності на земельну ділянку від 29.12.2010 року серія НОМЕР_3, виданий громадянці ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1952 га, розташовану по АДРЕСА_3; державний акт на право власності на земельну ділянку від 14.03.2011 року серія НОМЕР_4, виданий громадянці ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_5.

Зазначена заява не була прийнята до розгляду, про що було зазначено в протоколі судового засідання від 15.04.2015 року та рішенні суду.

Ухвалою від 15.04.2015 судом в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України призначено судову експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертній установі поставлені наступні питання: чи є накладання земель, наданих за рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 № 27-VI у приватну власність третім особам - ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 на земельні ділянки Міністерства оборони України та Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району (правонаступник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси)? Якщо є накладання встановити площу відповідного накладання?; провадження у справі зупинено.

04.11.2015 до канцелярії Господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали справи №916/5175/14 та повідомлення експерта про неможливість надання висновку за матеріалами господарської справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2016 провадження у справі у справі №916/5175/14 поновлено.

13.04.2016 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.04.2016 (головуючий суддя Желєзна С.П., судді Волков Р.В., Цісельський О.В.) позов задоволено:

визнано незаконним та скасовано рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 № 27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства» в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, громадянці ОСОБА_9;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_7;

земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_6;

- земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_6

вирішення питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 у справі № 916/5175/14 (головуючий суддя Ліпчанська Н.В., судді Лисенко В.А., Ярош А.І.) рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2016 у справі № 916/5175/14 скасовано, у задоволенні позовних вимог Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2016 у справі № 916/5175/14 (головуючий суддя Дроботова Т.Б., судді Алєєва І.В., Рогач Л.І.) постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 у справі №916/5175/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Вищим господарським судом України зазначено, що здійснюючи судовий розгляд справи суд апеляційної інстанції не встановив відповідних обставин стосовно правової природи спірного рішення Нерубайської сільської ради від 20.12.2010 №27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства» та підстави виникнення цивільного речового права осіб (зокрема й права власності на землю) у даних спірних правовідносинах.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі №916/5175/14 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Головей В.М.) рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2016 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2017 у справі № 916/5175/14 (головуючий суддя Дроботова Т.Б., судді Алєєва І.В., Рогач Л.І.) рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 скасовано, справу №916/5175/14 направлено до Господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Скасовуючи судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив про те, що господарські суди достеменно не дослідили та не встановили дійсної правової природи оспорюваного рішення сільської ради та підстави виникнення цивільного речового права осіб (зокрема, й права власності на землю) у даних спірних правовідносинах.

При цьому, суд касаційної інстанції також зазначив, що господарським судам попередніх інстанцій необхідно було з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звернути увагу та дати належну правову оцінку, запереченням третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про те, що спірна земельна ділянка, право користування якою мають намір відновити позивачі, розподілена між фізичними особами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах, та чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок скасування оспорюваного рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2017 у справі № 916/5175/14 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_8.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі № 916/5175/14 (головуючий суддя Гуляк Г.І., судді Оборотова О.Ю., Смелянець Г.С.) позов задоволено:

визнано незаконним та скасовано рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 № 27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства» в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, громадянці ОСОБА_9;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_7;

- земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_6;

- земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_6

Не погоджуючись з означеним рішенням суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради відмовити у повному обсязі.

Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт, згідно поданої апеляційної скарги, визначає порушення норм матеріального та процесуального права, при цьому, оскаржуване рішення ґрунтується на неповному дослідженні та оцінки всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки відсутні посилання на документи, які б прямо вказували, що вищезазначені земельні ділянки відносяться до земель оборони.

У той же час, рішенням Нерубайської сільської ради № 657-V від 18.01.2008 затверджено Містобудівне обґрунтування для розміщення присадибних ділянок, розташованих на території Нерубайської сільської ради з відповідною схемою Генерального плану, на якому чітко вбачаються межі масиву спірних земельних ділянок, який не входить до земель оборони. Вказані докази не були долучені до матеріалів справи, через відхилення судом відповідного клопотання.

Крім того, судом також було проігноровано клопотання про призначення у справі судової експертизи щодо встановлення меж земельних ділянок. Проведення такої експертизи, на думку заявника апеляційної скарги, надало б змогу усунути протиріччя щодо різниці площ земельних ділянок, яка облікована в Управлінні Держземагенства у Біляївському районі та у КЕВ м. Одеси.

За змістом апеляційної скарги, апелянт також вказує на ігнорування місцевим господарським судом вказівок, що містилися в постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2017, якою дана справа була направлена на новий розгляд, безпідставне відхилення клопотання про застосування строків позовної давності та ненадання судом оцінки щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права.

У світлі положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, скаржник також вважає, що як добросовісний набувач не може нести відповідальність за можливі помилки органу місцевого самоврядування при прийнятті ним рішень, а відтак його не може бути позбавлено конституційного права на володіння майном, яке було набуте добросовісно, відкрито та на законних підставах.

З 15.12.2017 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким запроваджені нові правила перегляду судових рішень в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 270 та ч. 1 с. 252 Господарського процесуального кодексу України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у главі «Апеляційне провадження», до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у главах «Апеляційне провадження» і «Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження».

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи, що згідно ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні, апеляційний розгляд здійснюється відповідно до правил, встановлених ст. 270 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу вважає доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, в межах наданих суду повноважень, з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, прокурор зазначає, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують приналежність спірних земельних ділянок до земель оборони, а саме:

Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_5, виданий у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м.Одеси, який підтверджує належність земель військового містечка «Нерубайське-13» до земель державної форми власності із цільовим призначенням - земля оборони (а.с. 21, 22, т.1);

Лист заступника начальника управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 02.09.2013 №6-6-10/6808 з додатками, який містить відомості, що за формою 6-зем земельна ділянка площею 34,7 га належить до земель військового містечка, на ній дислокується військова частина А2800 (а.с. 24, т.1);

Лист начальника управління Держземагенства у Біляїському районі Одеської області від 17.01.2014 № 01-03-11/180, якій містить інформацію щодо власників та користувачів земельних ділянок, які знаходяться у межах земельної ділянки військового містечка (а.с. 23,т.1);

Лист ВО начальника управління Держземагенства у Біялївському районі Одеської області від 19.01.2015 №22-1502-0.3-121/2-15 з додатками (а.с.38-41, т.1);

Проект інженерно-геодезичних досліджень для визначення приналежності спірної земельної ділянки площею 0,09га (згідно акту ЯК№450938) розташованої в с. Нерубайське по вул. Черкаська б/н кордонам військового містечка «Нерубайське-13», виготовлений ДП «Одеський проектний інститут» на замовлення КЕВ м. Одеси.

Інші доводи заявника апеляційної скарги прокурор вважає безпідставними, посилаючись на правові позиції Верховного суду України у справах №№ 6-2510цс15, 3-8гс12, 6-46цс14, 3-194гс14, 6-206цс14,6-212цс14, 6-222цс14.

Міністерство оборони України, згідно поданих відзивів на апеляційну скаргу, проти доводів апелянта заперечувало з підстав їх необґрунтованості та незаконності, просило оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, зазначаючи, що матеріалами справи підтверджено належність спірних земельних ділянок до земель військового містечка Нерубайське - 13, яке перебуває на обліку у КЕВ м.Одеса. Землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Разом з тим, Міністерство оборони України, наголошує, що у Нерубайської сільської ради були відсутні передбачені законом підстави для прийняття оспорюваного рішення, наслідком якого є надання земельних ділянок загальною площею 0,4079 га громадянам - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_9 за рахунок ділянки військового містечка «Нерубайське-13», оскільки Міністерство оборони України не надавалась згода на припинення права користування цією земельною ділянкою та відсутні інші визначені законом підстави для припинення права землекористування чинного землекористувача (держави в особі Міністерства оборони України).

Щодо обраного способу захисту, Міністерство оборони України вважає за необхідне врахувати, в даному випадку, правові позиції Верховного суду України, які викладені у постановах від 26.03.2012 у справі № 3-18гс12, від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, від 23.12.2014 у справах № 3-194гс14, № 6-206цс14, № 6-212цс14 та від 04.02.2015 у справі № 6-222цс14.

Квартино-експлуатаційний відділ м. Одеси надав відзив на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на підтвердженість наявними в матеріалах справи доказами факту належності спірних земельних ділянок до земель оборони, а також належність обраного способу захисту з огляду на правову позицію Верховного суду України, яка викладена у постановах від 26.03.2012 у справі № 3-18гс12, від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, від 23.12.2014 у справах № 3-194гс14, № 6-206цс14, № 6-212цс14 та від 04.02.2015 у справі № 6-222цс14.

На виконання ухвали суду від 23.01.2018, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, надала письмові пояснення, згідно яких з посиланням на правову позицію, сформовану Верховним судом України в постановах від 06.07.2016 у справі № 916/876/13, від 30.09.2015 у справі № 3-553гс15, а також обставини дослідження доказів, зазначала про безпідставність посилань прокурора, позивачів на висновки, які містяться в судових рішеннях у справі № 916/5176/14.

Кабінет Міністрів України, через Головне територіального управління юстиції в Одеській області, подав пояснення на апеляційну скаргу, у яких зазначив, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено всі обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права, не порушено норми процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а тому не можуть слугувати підставою для скасування рішення.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Діброви Г.І. та судді члена-колегії ОСОБА_11 у відпустці, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 05.02.2018 № 105, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду апеляційної скарги сформовано судову колегію у складі: головуючого судді: Богацької Н.С., суддів Величко Т.А., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 прийнято до свого провадження у новому складі колегії суддів у складі: головуючого судді: Богацької Н.С., суддів: Величко Т.А., Савицький Я.Ф. справу №916/5175/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017 та повторно почато розгляд справи по суті.

Ухвалою від 21.02.2018 в судове засідання було викликано представника Відділу Держземагенства у Біляївському районі Одеської області для надання пояснень щодо визначення меж спірних земельних ділянок та земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні КЕВ м. Одеси та наданих у зв'язку з цим на запит прокуратури документів із землеустрою та картографічних матеріалів.

Представник Відділу в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні присутні представники учасників справи висловились на підтримку власних доводів та заперечень.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031729 від 1983 року Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування, земельну ділянку загальною площею 98,8 га в межах згідно з планом землекористування для будівництва об'єктів, до складу якої, у тому числі увійшла земельна ділянка площею 34,7 га Нерубайське (Н-13).

На теперішній час вказані землі обліковуються за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси як землі оборони (військове містечко № 13).

20.12.2010 Нерубайською сільською радою прийняте рішення №27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства», яким вирішено:

затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради згідно з додатком до рішення;

передати у власність земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства на території Нерубайської сільської ради згідно з додатком до рішення;

видати державні акти на право власності на землю, зобов'язати громадян виконувати обов'язки власників земельних ділянок відповідно до вимог ст. 91 Земельного кодексу України та внесено належні зміни до земельно-кадастрової документації.

До переліку осіб, які отримали у власність земельні ділянки на підставі даного рішення, увійшли, зокрема:

- громадянка ОСОБА_9, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5;

- громадянин ОСОБА_7, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- громадянка ОСОБА_6, земельна ділянка площею 0,1952 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- громадянин ОСОБА_6, земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4.

29.12.2010 та 14.03.2011, на виконання вказаного Рішення громадянам було оформлено та видано державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_2.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області щодо визнання недійсним та скасування вищезазначеного рішення, а підставою - посилання на те, що Нерубайська сільська рада протиправно розпорядилася вищезазначеними земельними ділянками, оскільки вони входять до земельної ділянки розміром 34,7 га, яка знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України та належить до державної власності за категорією земель оборони, а Міністерством оборони України як органом, який здійснює управління військовим майном відповідно до закону, не надавалась згода на припинення права користування цією земельною ділянкою.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно із статтею 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать зокрема землі оборони.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина 5 статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України № 406/2011 від 06.04.2011, Міністерство оборони України, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Таким чином, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Водночас, перелік підстав для припинення права постійного користування, визначений статтею 141 Земельного кодексу України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню (таку правову позицію висловлено у п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту припинення права користування Міністерством оборони України земельною ділянкою загальною площею 34,7 га, розташованою за адресою: Одеська область, Біляївський район, с.Нерубайське, на якій розташоване військове містечко № 13, у зв'язку з чим, визнав оскаржуване рішення Нерубайської сільської ради незаконним, як таке, що прийняте з перевищенням компетенції органу місцевого самоврядування.

В силу приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зміст доводів апелянта зводиться до відсутності належних доказів наявності порушеного права (факту виділення спірних земельних ділянок за рахунок земель оборони, які обліковуються за КЕВ м. Одеси згідно державного акту на право користування землею серії НОМЕР_5); обрання прокурором неналежного способу захисту (через вичерпність дії оскаржуваного акту), безпідставне відхилення клопотання про застосування строків позовної давності, незастосування судом положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Звідси - державний акт як правовстановлюючий документ підтверджував належність Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, права постійного користування зокрема земельною ділянкою площею 34,7 га за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, на якій було розташоване військове містечко № 13. Незважаючи на той факт, що зазначений документ було видано до набрання чинності Земельним кодексом України, правовий статус даного документу після прийняття даного законодавчого акту залишився незмінним.

Як вбачається з матеріалів справи державний акт на право користування землею серії НОМЕР_5 оформлений на Чабанську квартирно-експлуатаційну частину до введення в дію нового Земельного кодексу України. Згідно звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності станом на 01.01.2005, 01.01.2013та 01.01.2015 (форми - 6зем) земельна ділянка площею 34,7 га на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області знаходиться в користуванні Одеської квартирно-експлуатаційної частини військове містечко Нерубайське-13, враховується в рядку 76 ф. 6зем землі Міністерства оборони (а.с. 24, 38 т. 1).

Згідно з пунктом 6 (в редакції Закону України від 06.10.2004) Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, положення пункту 6 розділу X Земельного кодексу України втрачають чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005.

Відповідно до абзацу 11 п. 5.3 цього рішення стаття 92 Земельного кодексу не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за новим Земельним кодексом не є суб'єктом права постійного землекористуванні, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано державний акт на право постійного землекористування, що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній в постанові Верховного суду України від 26.09.2011.

Таким чином, оскільки позивач не позбавляється права постійного користування земельною ділянкою внаслідок непереоформлення вказаного права, останнє (право) не є припиненим, а відтак підлягає судовому захисту.

За змістом апеляційної скарги, апелянт вказує, що лист Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015 № 2-1502-0.3-121/2-15 не може мати самостійного доказового значення через істотну різницю площі земель, які обліковуються в Управлінні Держземагенства у Біляївському районі та у КЕВ м. Одеси, що вбачається з листа Управління № 6-6-10/6806 від 02.09.2013, а також рішення Нерубайської сільської ради № 657-V від 18.01.2008, яким затверджене Містобудівне обґрунтування для розміщення присадібних ділянок, розташованих на території Нерубайської сільської ради.

У світлі вказаних доводів заявника апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне:

по-перше, як вбачається зі змісту вказаного листа Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015 № 2-1502-0.3-121/2-15 інформація щодо місця розташування земельних ділянок, а також документація із землеустрою надавалась з урахуванням відомостей Державного фонду документації із землеустрою.

Згідно з приписами ст. 32 Закону України «Про землеустрій» державний фонд документації із землеустрою формується на основі збору, обробки, обліку матеріалів, отриманих в результаті здійснення землеустрою. Документація із землеустрою Державного фонду документації із землеустрою є державною власністю і не може передаватись у приватну власність. Розробники документації із землеустрою зобов'язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.

Аналогічні положення містить п. 1 Положення про Державний фонд документації із землеустрою, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1553 від 17.11.2004.

Землеустрій, згідно зі ст. 2 Закону України «Про землеустрій», забезпечує, у тому числі, надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель; організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення; отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, враховуючи, що Державний фонд документації із землеустрою узагальнює матеріали, отримані у результаті проведення землеустрою незалежно від місця розташування земельних ділянок та форми власності на них, для використання їх органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами, останні могли бути використані як самостійний доказ у справі;

по-друге, додатком до вказаного листа Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015 № 2-1502-0.3-121/2-15 (а.с. 40-41) є картографічні матеріали, на яких графічно позначені межі спірних земельних ділянок та їх розташування згідно документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою.

При цьому, такі відомості надані станом на 2005, 2008, 2013 року, тобто враховували й дані Містобудівного обґрунтування (схеми Генерального плану), затвердженого рішенням Нерубайської сільської ради № 657-V від 18.01.2008, адже в даному випадку положення ст. 20 Закону України «Про землеустрій» встановлюють обов'язковість проведення землеустрою.

Колегія суддів також приймає до уваги, що вказуючи на безпідставність відхилення судом клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (рішення Нерубайської сільської ради № 657-V від 18.01.2008 з відповідним Містобудівним обґрунтуванням та схемою Генерального плану), скаржник впродовж апеляційного перегляду судового рішення не представив суду апеляційної інстанції відповідних доказів, так само як і не заявив клопотання про необхідність їх долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду з урахуванням вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується обставин призначення судової експертизи, слід зауважити, що у світлі встановлених обставин, місцевий господарський суд цілком обґрунтовано виходив з аналізу наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності виходячи з вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення).

За вказаних обставин, доводи скаржника в цій частині не спростовують висновків місцевого господарського суду, зроблених за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів щодо місця розташування спірних земельних ділянок, виходячи з даних Державного фонду документації із землеустрою та інформації, наданої Управлінням Держземагенства у Біляївському районі Одеської області.

Водночас, судова колегія суддів зазначає, що встановивши наявність порушеного права, яке підлягає захисту, місцевий господарський суд помилково дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог з огляду на обраний прокурором спосіб захисту, враховуючи наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Однак особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника (постанова Верховного суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15).

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, способи захисту прав землекористувачів на земельні ділянки, визначені статтею 152 Земельного кодексу України, підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України (п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Окрім того, ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Так, обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Пунктом 1.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Верховним судом України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 зазначено, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність або та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваним законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов висновку, зокрема, що приймаючи до уваги те, що розгляд позову про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженого органу, не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), підстави для задоволення позову про визнання цього рішення незаконним та скасування відсутні.

Відтак, позов, предметом якого є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

При визначені правової природи оскаржуваного акту органу місцевого самоврядування, колегія суддів, зокрема, виходила з такого.

В силу положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, у тому числі, й земельні ділянки, підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Суть державної реєстрації речових прав на нерухоме майно згідно зі ст. 2 Закону полягає в офіційному визнанні і підтвердженні державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державним реєстратором, по суті, носять технічний характер, що направлений на виконання вимог встановленого вказаним Законом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правоустановчого характеру та здійснюються на підставі наданих державному реєстратору правоустановчих документів.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону від 11.02.2010) державна реєстрація прав на земельні ділянки проводилась на підставі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку.

Так само, положення ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) в якості правоустановчого документу на право власності на земельну ділянку визначали саме державний акт.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин (прийняття оскаржуваного рішення, оформлення державних актів та реєстрація права власності на земельні ділянки за фізичними особами) Закон в якості правоустановчих документів на право власності на земельні ділянки визначав саме державні акти.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства» № 27-VI від 20.12.2010 в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, громадянці ОСОБА_9;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_7;

- земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_6;

- земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_6, є ненормативним актом органу державної влади, який вичерпав свою дію внаслідок їх виконання, а тому, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватись за нормами цивільного законодавства.

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки у разі задоволення позову з даними вимогами право користування земельною ділянкою не припиняється. Саме тому, позов, предметом якого є лише розпорядження відповідача, не може бути задоволений.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 06.10.2015 у справі № 21-1306а15, від 06.07.2016 у справі № 3-514гс16, від 12.10.2016 у справі № 3-527гс16, від 19.10.2016 у справі № 3-806гс16, від 09.11.2016 у справі № 3-1086гс16, а також постановах Вищого господарського суду України у справах № 916/978/13, № 916/1023/13, 916/187/15-г, 916/983/13.

У постанові від 30.09.2015 в господарській справі № 3-553гс15 колегія суддів Судової палати у господарських справах і Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

При цьому, у світлі наведеної у постановах від 19.10.2016 у справі №916/187/15-г та від 06.07.2016 у справі №916/876/13 позиції Верховного суду України колегія суддів відхиляє посилання позивачів на практику Вищого господарського суду України, сформовану у справах № 916/1474/14, № 916/5176/14.

Наразі, Верховний суд України при перегляді судових рішень у справі № 916/187/15-г (справа про визнання незаконним і скасування розпорядження Тарутинської РДА від 11 жовтня 2006 року № 384/А-2006 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради»), зазначав, що правовий висновок суду касаційної інстанції у справі № 916/187/15-г не суперечить викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року та 16 грудня 2015 року висновкам щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначених справах та у справі, яка розглядається, не є аналогічними.

За аналогічних підстав колегія суддів також відхиляє й доводи Міністерства оборони України щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків Верховного суду України, викладених в постановах у справах № 6-206цс14, № 6-212цс14, № 6-222цс14, №3-194гс14, № 6-46цс14.

Що ж до наявності в провадженні компетентного суду справ №№ 496/4158/15-ц, 496/4163/15-ц, 496/4167/15-ц, 496/4161/15-ц за позовами військової прокуратури Одеського гарнізону до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок державі і особі КЕВ м.Одеси колегія суддів зазначає, що саме в даних судових провадженнях має здійснюватись перевірка дотримання процедури розпорядження земельною ділянкою, внаслідок якої безпосередньо з державного акту на право власності на земельну ділянку від 14.03.2011 серія НОМЕР_1, виданий громадянину ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_2; державного акту на право власності на земельну ділянку від 29.12.2010 серія НОМЕР_2, виданий громадянину ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0707 га, розташовану по АДРЕСА_4; державного акту на право власності на земельну ділянку від 29.12.2010 серія НОМЕР_3, виданий громадянці ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1952 га, розташовану по АДРЕСА_3; державного акту на право власності на земельну ділянку від 14.03.2011 серія НОМЕР_6, виданий громадянці ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_5, виникло право користування цих земельних ділянок у третіх осіб в даному спорі - ОСОБА_6 , ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

При цьому, судова колегія зазначає, що вичерпність дії рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області і його існування автоматично не призводить до його законності та правомірності, а отже відповідні обставини можуть бути предметом дослідження в межах розгляду спору у справах №№ 496/4158/15-ц, 496/4163/15-ц, 496/4167/15-ц, 496/4161/15-ц (на що Верховний суд України, зокрема, й звертає увагу у наведених вище постановах від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 та від 06.07.2016 у справі №916/876/13), у тому числі й обставин щодо застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі №916/5175/14 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Що стосується посилань апелянта щодо відхилення судом першої інстанції клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В свою чергу, згідно із статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

В силу положень частини 5 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою для застосування судом в силу вимог частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України є заява про застосування позовної давності, зроблена саме стороною по справі, тобто відповідачем або одним із відповідачів. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору не несе матеріальних прав сторони по справі, зокрема відповідача, у зв'язку з чим, не уповноважена порушувати перед судом питання про застосування позовної давності.

Отже, заява третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 про застосування позовної давності правомірно не розглядалась господарським судом першої інстанції по суті, а також правомірно не розглядалось питання додержання чи недодержання прокурором та позивачами строку позовної давності для пред'явлення даного позову судом через відсутність відповідної заяви відповідача по справі, наявність якої в силу положень частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України є обов'язковою передумовою для дослідження відповідного питання.

Судові витати підлягають розподілу з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 269, 270, 275, пунктом 2, 3 частини 1 статті 277, статтею 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі № 916/5175/14 - скасувати.

У позові військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - відмовити.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.03.2018.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Т.А. Величко

Я.Ф. Савицький