Постанова № 72644861, 01.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. Справа№ 910/15244/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Власова Ю.Л.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

за участю учасників справи:

позивача Галушко С.І.

відповідача Самборський В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2017

у справі №910/15244/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про:

І. Зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Хромія" оригінали документів, які засвідчують обов'язок боржників, а саме: оригінали кредитних договорів:

- від 13.01.2014 №4П14011Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Парадіз";

- від 26.06.2013 №4Т13407Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Техспецмонтаж";

- від 06.11.2013 №4Т13710Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Техспецмонтаж";

- від 20.02.2015 №4Т15066И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Техспецмонтаж";

- від 09.10.2013 №4Р13624И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 10.10.2013 №4Р13625И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 18.11.2013 №4Р13738Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 12.12.2013 №4Р13808Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 24.10.2014 №4Р14331И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 12.02.2014 №4П14120И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Прадо";

- від 19.02.2014 №4П14081Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Прадо".

ІІ. Зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" вчинити дії щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Хромія" оригіналів документів, що забезпечували виконання кредитних договорів боржниками - ТОВ "Парадіз", ТОВ "Техспецмонтаж", ТОВ "Ранея", ТОВ "Прадо".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі №910/15244/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що обраний позивачем спосіб правового захисту є неефективним, оскільки вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення його прав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі №910/15244/17 повністю та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вчинити дії щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Хромія" оригіналів документів, які засвідчують обов'язок боржників, а саме: оригінали кредитних договорів:

- від 13.01.2014 №4П14011Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Парадіз";

- від 26.06.2013 №4Т13407Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Техспецмонтаж";

- від 06.11.2013 №4Т13710Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Техспецмонтаж";

- від 20.02.2015 №4Т15066И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Техспецмонтаж";

- від 09.10.2013 №4Р13624И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 10.10.2013 №4Р13625И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 18.11.2013 №4Р13738Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 12.12.2013 №4Р13808Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 24.10.2014 №4Р14331И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ранея";

- від 12.02.2014 №4П14120И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Прадо";

- від 19.02.2014 №4П14081Д, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Прадо".

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вчинити дії щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Хромія" оригіналів документів, що забезпечували виконання кредитних договорів боржниками - ТОВ "Парадіз", ТОВ "Техспецмонтаж", ТОВ "Ранея", ТОВ "Прадо".

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Крім того, в апеляційній скарзі позивачем зазначено, що сторонами у взаємовідносинах щодо забезпечення виконання зобов'язання є банк та особа, що надає таке забезпечення. При цьому, скаржник зазначив, що позивач як в момент укладення договорів поруки, так і на момент подання даного позову не знав та не міг знати про наявність інших видів забезпечення виконання кредитних договорів. Таким чином, за наявності інших видів забезпечення зобов'язань за кредитними договорами, можливими ефективними способами судового захисту, направленими на досягнення мети укладання договорів поруки можуть бути, крім пред'явлення позову про стягнення безпосередньо до боржника, також пред'явлення позовів до інших поручителів, гарантів, страхових організацій, заставодавців, звернення стягнення на предмет застави тощо.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 07.02.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі №910/15244/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/15244/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія". Призначено справу №910/15244/17 до розгляду на 01.03.2018.

В судове засідання, яке відбулось 01.03.2018 з'явились представники позивача (апелянта) та відповідача.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

В судовому засіданні 01.03.2018 представник позивача (апелянта) надав пояснення, в яких підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.03.2018 надав пояснення, в яких заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, надавши сторонам можливість виступити у судових дебатах, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" (поручитель) було уклалено договори поруки №4П14011Д/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадіз"), №4Т13407Д/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж"), №4Р13624И/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранея") та №4П14120И/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прадо") (далі - Договори поруки), предметом яких є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання відповідним боржником зобов'язань за відповідними кредитними договорами, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парадіз", Товариством з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранея" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прадо" були укладені відповідні кредитні договори (далі - кредитні договори). В забезпечення виконання даних кредитних договорів між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" (поручителем) були укладені відповідні договори поруки від 20.10.2016 №4П14011Д/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадіз"), від 20.10.2016 №4Т13407Д/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж"), від 20.10.2016 №4Р13624И/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранея") та від 20.10.2016 №4П14120И/П (боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прадо"), відповідно до умов яких поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням відповідного боржника, які виникають з умов кредитних договорів, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів. На виконання умов договорів поруки, позивач 20.10.2016 погасив заборгованість боржників по відповідним кредитним договорам, тобто виконав умови договорів поруки, у зв'язку з чим, відповідно до п. 10 договорів поруки, відповідач зобов'язаний передати позивачу відповідні документи. Проте відповідач свої обов'язки не виконав, чим порушив права позивача.

Відповідач проти позову заперечував, та зокрема, зазначив, що обов'язки за кредитними договорами не виконані у повному обсязі, тобто зобов'язання за кредитними договорами не припинились.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором поруки, згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, сутність поруки як одного із видів забезпечення зобов'язання полягає в тому, що кредитор в особі поручителя отримує додаткового боржника, до якого може пред'явити вимогу у обсязі всіх невиконаних боржником зобов'язань.

Оскільки порука є договірним зобов'язанням, стосовно якого передбачено обов'язкове дотримання письмової форми (ч. 1 ст. 547 ЦК України), моментом укладення такого договору є досягнення згоди з усіх істотних умов, внаслідок якого у сторін виникають взаємні права та обов'язки.

Виконання поручителем свого обов'язку перед кредитором за боржника наділяє його правами вимоги до останнього. Дане право є майновим правом, яке може бути захищено способами, визначеними ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Для підтвердження цього права закон покладає на кредитора обов'язок вручення поручителю документів, які підтверджують обов'язок боржника (ч. 1 ст. 556 ЦК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Таким чином, право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними. Результатом їх застосування є отримання того матеріально-правового ефекту, який сторона переслідувала при укладенні цивільно-правового договору та вчиненні дій щодо його виконання.

Разом з тим, задоволення кредиторських вимог у випадку набуття поручителем такого статусу (ч. 2 ст. 556 ЦК України) здійснюється шляхом примусового виконання обов'язку у натурі, а не шляхом витребування у кредитора документів. Наведене свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача.

Судом першої інстанції було встановлено, що вказані дії позивача не узгоджуються з принципом правової певності та суперечать завданням суду, оскільки в даному випадку фактично предметом позову є витребування доказів, які можуть бути використані при вирішенні спору про право цивільне, а не спір про захист даного права.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія", оскільки заявлені позивачем вимоги про зобов'язання вчинити дії не призводять до відновлення його прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та зазначає, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі №910/15244/17, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі №910/15244/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Згідно вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 у справі №910/15244/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15244/17.

Повний текст постанови складений та підписаний 12.03.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

Ю.Л. Власов