Постанова № 72644843, 06.03.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа № 922/3369/17

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Плахова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Замікула Б.С.- адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.12.2014 серії КР №000005) за довіреністю від 22.01.2018;

від відповідача - Леньшина О.В. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 05.09.2012 №4506) на підставі ордера від 13.02.2018 та договору про надання правової допомоги від 04.10.2017 р. №2017/10;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Юнітек", 61072, м. Харків, вул. 23 серпня, 20А,

на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 (суддя Калантай М.В.), ухвалене об 11 год. 15 хв. у м. Харкові, повний текст якого складений 18.12.2017,

у справі №922/3369/17

за позовом: Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Юнітек", 61072, м. Харків, вул. 23 серпня, 20А,

до відповідача: Фермерського господарства "Скарбниця", 64751, Харківська область, Барвінківській район, с.Григорівка, вул. Центральна, буд. 28,

про стягнення 853880,00грн.

ВСТАНОВИЛА:

03.10.2017 Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма "Юнітек" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Скарбниця", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.11.2017, просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012 в розмірі 853880,00грн. (т.1, а.с.3-6, 60-63).

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2017 в задоволенні позову Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Юнітек" відмовлено (т.1, а.с.151-154).

Рішення суду з посиланням на ст.ст.526, 530 ЦК України та п. 2.8 договору від 10.03.2016 №ТК012 мотивоване тим, що відповідачем погашена заборгованість, яка виникла на підставі договору поставки від 10.03.2016 №ТК012 та підтверджується видатковими накладними на суму 695030,00грн. та актом надання послуг від 24.10.2016 №1608 щодо збирання соняшнику на суму 123000грн., шляхом передачі позивачу у власність озимої пшениці у кількості 484,643т на суму 1453929грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.07.2016 №1. У зв'язку з цим місцевий господарський суд дійшов висновку, що вартість переданої позивачу сільськогосподарської продукції є вищою за вартість переданого відповідачу товару та наданих послуг та, відповідно, про відсутність у відповідача заборгованості за договором від 10.03.2016 №ТК012. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що з урахуванням приписів статті 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та у зв'язку з набуттям позивачем права власності на предмет застави відповідно до умов договору застави від 15.05.2016 №1 зобов'язання ФГ "Скарбниця" слід вважати повністю виконаними.

Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма "Юнітек" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та 28.12.2017 звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3369/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з ФГ "Скарбниця" на користь ПП "Науково-виробнича фірма "Юнітек" заборгованість за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012 у розмірі 853880грн. (т.1, а.с.164-170).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що видаткова накладна від 15.07.2016 №1 не є підтвердженням факту поставки товару через помилковість її видачі, оскільки: по-перше, реального відвантаження товару за цією накладною не відбулось, та на усну вимогу позивача відповідачем складено правильну накладну за договором №22/03-1; по-друге, видаткові накладні за договором №ТК012 та за договором №22/03-1 мають однакові реквізити (дату та номер), а також кількість озимої пшениці; по-третє, накладна підписана представником ОСОБА_3 на підставі довіреності від 07.07.2016 №497 з перевищенням повноважень, наданих ПП «НВФ «Юнітек»; по-четверте, в Єдиному реєстрі податкових накладних відсутня зареєстрована накладна за проведеною господарською операцією з поставки озимої пшениці від 15.07.2016 №1 за договором поставки №ТК012. Також, скаржник зазначає, що звіти Фермерського господарства "Скарбниця" про об'єми виробництва сільськогосподарської продукції, які перебувають у володінні Головного управління статистики у Харківській області (форми №37-сг (місячна), №4-сг (річна), №29-сг (річна)), підтверджують відсутність реальної поставки за видатковою накладною від 15.07.2016 №1. Також, вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовані приписи статті 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки відповідно до вимог статті 27 цього Закону ПП "НВФ "Юнітек" не направляло ФГ "Скарбниця" повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з посиланням на договір застави №1; реєстрація в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечення обтяження не відбулось; право власності на забезпечене майно не перейшло.

Відзивом від 17.01.2018 ФГ «Скарбниця» просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що фактично ним здійснено поставку озимої пшениці позивачу відповідно до видаткової накладної від 15.07.2016 №1 за договором №ТК012, так і відповідно до видаткової наклдної від 15.07.2016 №1 за договором купівлі-продажу від 22.03.2016 №22/03-1. Також зазначає, що посилання скаржника на звіти про об'єми виробництва є безпідставними, оскільки не спростовують поставки соняшника. Також вказує на те, що фактично поставка за двома накладними здійснювалась одночасно, а накладні були складені в один день; номер накладних однаковий, оскільки поставки здійснювались за різними договорами, облік за якими ведеться окремо. При цьому вказує на те, що отримувачем товару за цими накладними є різні особи, що, на думку відповідача, підтверджує поставку озимої пшениці за двома договорами (т.1, а.с. 186-188).

У відповіді на відзив від 23.01.2018 позивач зазначає, що відповідно до звіту про сівбу та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт на 01.09.2016 (форма №37-сг) відповідач всього зібрав врожаю озимої пшениці у розмірі 4840ц або 484т. За видатковою накладною від 15.07.2016 №1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2016 ФГ «Скарбниця» поставило ПП «НВФ «Юнітек» 484,643т озимої пшениці, що відображено в рішенні господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі №922/2796/17. Отже, на думку позивача, поставка озимої пшениці за видатковою накладною від 15.07.2016 №1 на підставі договору №ТК 012 не уявлялась за можливе через відсутність у відповідача цього товару. Крім того, зазначає, що відповідно до вимог Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі, підписану електронним цифровим підписом. В єдиному реєстрі податкових накладних відсутні зареєстровані податкові накладні за господарською операцією з поставки озимої пшениці за договором №ТК012, оскільки відвантаження за цією накладною не відбулося. Крім того, видаткова накладна підписана особою за довіреністю, яка не мала права на прийняття озимої пшениці за договором №ТК 012 у розмірі 484,643т, адже в довіреності передбачений інший розмір - 200т (т. 1, а.с.210-215).

У запереченні на відповідь від 13.02.2018 відповідач зазначає, що посилання позивача на звіти ФГ «Скарбниця» про об'єми виробництва є безпідставними та не спростовують поставку озимої пшениці відповідно до видаткової накладної від 15.07.2016 №1 за договором №ТК012. Також, вважає необґрунтованими посилання на долучений до відповіді на відзив адвокатський запит від 13.12.2017 як на доказ звернення до органів статистики, оскільки позивачем не надано доказів, що такий запит був поданий до Головного управління статистики, а отже, відповідач вважає, що цей запит був складений після постановлення ухвали від 22.01.2018. Крім того, зазначає, що у позивача не було перешкод у поданні клопотання про визнання видаткової накладної від 15.07.2016 №1 недопустимим доказом, оскільки він був заздалегідь з ним ознайомлений (т.1, а.с.231-233).

У додаткових поясненнях від 22.02.2018 ПП «НВФ «Юнітек» зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення частини 4 статті 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки позивач придбав у відповідача предмет обтяження та сплатив ФГ «Скарбниця» за предмет обтяження, що, на думку скаржника, не може означати задоволення позивачем своїх вимог за рахунок предмета обтяження. Тобто активи ФГ «Скарбниця» залишилися незмінними, оскільки в обмін на товар були отримані кошти, в той час як ПП НВФ «Юнітек» так і не відновило свій фінансовий баланс, маючи дебіторську заборгованість за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012 (т.2,а.с.15,16).

Відповідач у додаткових поясненнях від 22.02.2018 зазначив, що по-перше: відповідач здійснив погашення заборгованості за поставлений позивачем товар шляхом поставки озимої пшениці у кількості 484,643 т на загальну суму 1453929грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.07.2016 №1, що, на думку відповідача, свідчить про повне виконання зобов'язань за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012; по-друге, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 N88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за N 168/704, помилки в первинних документах виправляються коректурним способом, відповідно до якого неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене. Іншого способу виправлення помилок чинним законодавством не передбачено; по-третє, поставка озимої пшениці була здійсненна позивачеві за двома накладними від 15.07.2016 №1 за договором №ТК012 та за договором купівлі-продажу від 22.03.2016 №22/03-1, таким чином всього позивачеві поставлено озимої пшениці загальною вагою 979,286т (т.2,а.с. 19-23).

В судовому засіданні, 22.02.2018, оголошена перерва до 06.03.2018 в порядку статті 216 ГПК України.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписами частин 1,2,5 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Дослідивши матеріали справи, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив, що надані ними докази є суперечливими, а отже з метою забезпечення основних завдань судочинства, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів учасників спору та недопущення порушення основних принципів судочинства, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України та ГПК України, таких як верховенство права, встановлення об'єктивної істини, суд апеляційної інстанції ухвалою від 13.02.2018 у справі №922/3369/17 зобов'язав відповідача надати суду звіт про сівбу та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт станом на 01.09.2016; оригінали видаткових накладних від 15.07.2016 №1 за договором від 10.03.2016 №ТК012 та від 15.07.2016 №1 за договором від 22.03.2016 №22/03-1 та податкові накладі до них (т.1,а.с.243-246).

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції відповідачем наданий протокол обшуку від 14.02.2017, складений начальником відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СВ Лозівського ВП ГУ НП в Харківській області, реєстр податкових накладних, звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду станом на 01.12.2016 та податкові накладні від 25.06.2016, 11.07.2016, 13.07.2016, 14.07.2016, 20.07.2016,15.07.2016, копії видаткових накладних від 15.07.2016 №1 та копію довіреності від 07.07.2016 №497 (т.2, а.с.24-31,40-61).

06.03.2018 позивачем надані додаткові пояснення, в яких він зазначає, що з метою документального підтвердження відсутності зареєстрованої податкової накладної на ПП «НВФ «Юнітек» за договором №ТК012, ним у відповідності до приписів статті 201.10 ПК України здійснено запит до Єдиного реєстру податкових накладних та з наданої ГУ ДФС у Харківській області відповіді від 06.03.2018 вбачається, що податкова накладна ФГ «Скарбниця» з датою виписки 15.07.2016 на покупця ПП «НВП «Юнітек» згідно бази даних Єдиного реєстру податкових накладних станом на 03.03.2018 відсутня.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне з метою дотримання основних принципів та завдань господарського судочинства і недопущення прийняття незаконного рішення прийняти усі докази, надані суду апеляційної інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб та вчиняє дії, спрямовані на ефективне забезпечення індивідуальних прав, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняття додаткових доказів лише сприятиме у прийнятті єдиного законного та справедливого судового рішення та не може свідчити про порушення вимог процесуального законодавства, завданням якого насамперед є встановлення об'єктивної істини та захист порушених прав.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3369/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з ФҐ "Скарбниця" на користь ПП "Науково-виробнича фірма "Юнітек" заборгованість за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012 у розмірі 853880грн.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія. суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила такі обставини.

10.03.2016 між Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Юнітек» (продавцем) та Фермерським господарством «Скарбниця» (покупцем) укладений договір поставки №ТК012, п.1.1 якого встановлено, що продавець зобов'язується поставити і передати покупцю в строки, передбачені цим договором, продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар) в асортименті, кількості та за цінами згідно відповідних додатків (специфікацій, видаткових накладних) до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму в розмірі та в порядку, визначених у цьому договорі. Товаром за цим договором є засоби захисту рослин та/або насіння, та/або мікродобрива (т.1, а.с.11-20).

Відповідно до п.1.2 цього договору орієнтовні номенклатура, асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються специфікаціями у відповідних додатках до цього договору. Фактична номенклатура, асортимент та кількість товару, що постачається продавцем, визначаються у видатковій накладній на поставку товару.

Згідно із п.1.3 вказаного договору загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур до даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).

Ціна товару, що поставляється за цим договором, вказується у додатках та накладних в національній валюті та визначається в залежності від товару. У додатках до договору сторони також встановлюють еквівалент вартості товару у доларах США або Євро (п.2.1 договору).

У пунктах 2.4,2.5 договору зазначено, що товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10-ти днів з моменту його отримання за відповідною накладною. Покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні (в графі "призначення платежу ") повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перераховано даний платіж.

Пунктом 2.8 даного договору встановлено, що у випадку неспроможності покупця провести розрахунки у встановлений відповідним додатком строк покупець зобов'язується здійснити погашення заборгованості шляхом продажу (постачанням) сільськогосподарської продукції. Ціна, за якою здійснюється продаж сільськогосподарської продукції, визначається, виходячи із щонайменше 5-ти закупівельних пропозицій, які існують на ринку України на день проведення розрахунків.

За даним договором поставляється виключно продукція, що дозволена до використання на території України, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та накладними, що оформлюються (укладаються) в період дії цього договору, які є невід'ємною його частиною (п.5.1 договору).

У додатках від 10.03.2016 №1(н), №2(н), №1(ззр), №2(ззр), 3(ззр) до договору поставки від 10.03.2016 № ТК012 визначені: найменування товару, асортимент, кількість, ціна та вартість, а також встановлено, що товар поставляється на наступних умовах: покупець зобов'язаний здійснити погашення заборгованості шляхом постачання сільськогосподарської продукції (товарний соняшник, озима пшениця товарна) або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у наступні строки: 50% - оплата у строк до 30.07.2016, решта 50%- оплата у строк до 20.10.2016 (т.1, а.с.16-20).

15.05.2016 між тими ж сторонами укладений договір застави №1, п.1.1 якого встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, заставодержатель (ПП «НВФ «ЮНІТЕК») має право у разі невиконання заставодавцем (ФГ «Скарбниця») своїх зобов'язань за основним договором одержати задоволення за рахунок передбаченого п.1.4 цього договору заставленого нерухомого майна, переважно перед іншими кредиторами заставодавця (т.1,а.с. 110-112).

Під «основним договором» в цьому договорі розуміють: договір купівлі-продажу товарів від 10.03.2016 №ТК 012, укладений між заставодержателем (продавцем) та заставодавцем (покупцем) (п.1.2 договору застави від 15.05.2016 №1).

Відповідно п.1.8 цього договору розмір зобов'язання, що забезпечується відповідно до цього договору, складає: за основним договором 2900912,56грн.

Пунктами 2.1,2.3 цього договору встановлено, що у випадку порушення заставодавцем зобов'язання, що забезпечується заставою відповідно до цього договору, заставодержатель набуває переважне право отримати задоволення із товару шляхом звернення на нього стягнення у встановленому чинним законодавством України порядку. У разі невиконання заставодавцем зобов'язань за основним договором та/або цим договором застави, звернути стягнення на товар.

На виконання умов договору поставки від 10.03.2016 №ТК012 позивачем поставлений товар на загальну суму 800864,00грн., що підтверджується видатковими накладними: від 13.09.2016 №1423 на суму 24000,00грн., за якою поставлено насіння озимої пшениці «Щедрість Одеська» еліта та насіння озимої пшениці "Златоглава" еліта; від 08.04.2016 №290 на суму 188000,00грн. (аміачна селітра); від 08.06.2016 №983 на суму 379224,00грн. (фулгор, голдазим, АКМ тара 5л, цеовіт Бор+Молібден, нокаут); від 09.06.2016 №996 на суму 177120,00грн. ( баккард, АКМ тара); від 22.06.2016 №1111 на суму 20670грн. (децис Ф люкс) та від 08.09.2016 №1422 на суму 11850,00грн. (віал траст), а також надані послуги по збиранню соняшника на суму 123000,00грн., про що складений акт надання послуг від 24.10.2016 №1608 на суму 123000,00грн. (т.1, а.с.21-31).

Також позивачем виставлені відповідачеві відповідні рахунки на оплату (т.1, а.с.76-82).

Частину товару на суму 69984,00грн. повернуто відповідачем позивачеві, про що складена накладна на повернення від 22.06.2016 №14 (т. 1, а.с.26).

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору від 10.03.2016 №ТК012 по оплаті отриманого товару позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Скарбниця" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.11.2017) про стягнення заборгованості в розмірі 853880,00грн. (т.1, а.с.3-6, 60-63).

Відповідач вважає, що оплату за отриманий товар та надані послуги він здійснив у повному обсязі, шляхом поставки озимої пшениці на суму 1453929,00грн. за видатковою накладною від 15.07.2016 №1 та довіреністю від 07.07.2016 №497 (т.1, а.с.113, 114).

На вимогу суду апеляційної інстанції оригінал видаткової накладної 15.07.2016 №1 на поставку озимої пшениці на суму 1453929,00грн. для огляду судовою колегією відповідачем наданий не був.

Позивач заперечує факт отримання від відповідача товару за накладною від 15.07.2016 №1 на суму 1453929,00грн.

13.12.2017 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.1, а.с. 151 -154).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012.

Спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з простроченням оплати товару і регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Підпунктом 3 частини 1 статті З ЦК України, визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 2,5 статті 267 ГК України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем.

Згідно із частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Пунктами 1.2, 1.3 договору поставки від 10.03.2016 №ТК012 встановлено, що фактична номенклатура, асортимент та кількість товару, що поставляється продавцем, визначається у видатковій накладній на поставку товару. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).

Таким чином, з умов договору поставки від 10.03.2016 №ТК012 вбачається, що за домовленістю сторін факт передачі товару від постачальника (позивача у справі) до покупця (відповідача у справі) підтверджується видатковими накладними.

На підтвердження факту поставки товару відповідачеві позивач надав видаткові накладні від 13.09.2016 №1423, від 08.04.2016 №290, від 08.06.2016 №983, від 09.06.2016 №996, від 22.06.2016 №1111, від 08.09.2016 №1422, які містять усі необхідні реквізити, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на загальну суму 800864,00грн. ( т.1, а.с. 21-28), а також надані послуги на виконання вказаного договору по збиранню соняшника на суму 123000,00грн., про що складений акт наданих послуг від 24.10.2016 №1608 на суму 123000,00грн. (т.1, а.с.31).

Частину товару на суму 69984,00грн. повернуто відповідачем позивачеві, про що складена накладна на повернення від 22.06.2016 №14.

Відповідач визнав факт поставки за вищезазначеними накладними та факт надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України право обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Передбачене частиною першою статті 75 ГПК України право визнання обставин сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, може бути реалізоване і в суді апеляційної інстанції на загальних підставах.

Отже, вказані обставини та факти у відповідності до статті 75 ГПК України не потребують повторного дослідження, встановлення та надання їм відповідної правової оцінки, за таких обставин факт поставки товару (з урахуванням повернутої частини товару згідно накладної від 22.06.2016 №14) на суму 730880,00грн. та надання послуг на суму 123000,00грн., є таким, що визнаний сторонами спору, окрім того підтверджений належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Доводи відповідача про те, що ним виконані зобов'язання по оплаті за поставлений товар та надані послуги шляхом поставки озимої пшениці у кількості 484,643т на загальну суму 1453929,00грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.07.2016 №1, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, вказаний доказ неналежним та недопустимим з таких підстав.

По-перше, оригінали видаткових накладних від 15.07.2016 №1 за договором №ТК012 та від 15.07.2016 №1 за договором №22/03-1 та податкові накладні до них не були надані суду апеляційної інстанції для огляду всупереч вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 13.02.2018 у даній справі. Протокол обшуку від 14.02.2017, на який посилається відповідач, як на підставу неможливості надання оригіналів вищезазначених первинних документів, суд апеляційної інстанції не вважає належним доказом неможливості надання оригіналів цих документів, оскільки його зміст не містить інформації щодо вилучення, зокрема, оригіналу накладної від 15.07.2016 №1 за договором №ТК012, а пояснення ОСОБА_4, викладені у цьому протоколі про те, що слідчий відмовився описати вилучені документи на паперових носіях, посилаючись на те, що велась відеозйомка, не свідчать про відповідне вилучення. Оскільки у протоколі обшуку зазначено, що документи, які були вилучені, повністю зачитані під відеозапис, належним доказом на підтвердження вилучення оригіналу видаткових накладних міг бути лише відеозапис до вказаного протоколу обшуку, який відповідачем наданий не був, що в сукупності свідчить про відсутність первинного документу, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

По-друге, суд апеляційної інстанції зазначає, що належними доказами, які підтверджують здійснення господарської операції, та відповідно підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Податкова накладна не є первинним документом. Однак, за приписами 201.1 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Таким чином, за відсутності оригіналу видаткової накладної доказом здійснення господарської операції могла бути податкова накладна, яка підтвердила б здійснення цієї операції. Проте, подана відповідачем копія податкової накладної від 15.07.2016 (т.2, а.с.58) не підтверджує факт її реєстрації у відповідності до вимог ПК України, оскільки листом від 06.03.2018 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило, що згідно бази уданих Єдиного реєстру податкових накладних станом на 03.03.2018 інформація щодо реєстрації податкових накладних ФГ «Скарбниця» з датою виписки 15.07.2016 на покупця ПП «НВФ «Юнітек» відсутня (т.2,а.с.84), що свідчить про недобросовісність дій відповідача при здійсненні своїх прав при поданні доказів.

По-третє, за доводами відповідача 15.07.2016 ним поставлено позивачеві озиму пшеницю за двома видатковими накладними №1 за договором №ТК 012 у кількості 484,643т на суму 1453929,00грн. та за договором №22/03-1 у кількості 484,643т на суму 1453929,00грн. Разом з тим, відповідачем всупереч вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 13.02.2018 не надано "Звіт про сівбу та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт" станом на 01.09.2016, форма якої затверджена наказом Державної статистичної служби від 25.09.2015 №219 «Про затвердження форм державних статистичних спостережень з питань сільського та рибного господарства» та подається до органів статистики, який би підтвердив кількість зібраного врожаю пшениці озимої станом на 01.09.2017. Відповідачем всупереч вимог суду апеляційної інстанції наданий звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду станом на 01.12.2016, однак відомості, визначені у цьому звіті, не свідчать про наявність у відповідача станом на 15.07.2016 озимої пшениці у кількості 969,28т та не спростовує доводи позивача по відсутність такого врожаю станом на дату здійснення відвантаження позивачу озимої пшениці за накладною від 15.07.2016 №1 за договором №ТК 012.

По-четверте, у копії видаткової накладної від 15.07.2016 №1 зазначено, що озима пшениця отримана ОСОБА_3, за довіреністю від 07.07.2016 №497. Проте, згідно копії довіреності від 07.07.2016 №497, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_3 мав право отримати лише 200т пшениці (т.1,а.с.114), що свідчить про відсутність у нього права на отримання 484,643т озимої пшениці.

Крім того, з видаткових накладних, наданих до матеріалів справи, вбачається, що станом на 15.07.2016 відповідачем поставлено товару на суму 765014,00грн., тоді як за видатковою накладною від 15.07.2016 №1, як стверджує відповідач, відвантажено озимої пшениці на суму 1453929,00грн. Проте, умовами договору від 10.03.2016 №ТК012 визначено, що лише у випадку неспроможності покупця провести розрахунки у встановлений відповідним додатком строк покупець зобов'язується здійснити погашення заборгованості шляхом продажу (постачанням) сільськогосподарської продукції та не передбачено можливість постачання покупцем сільськогосподарської продукції у якості передоплати за майбутні поставки товару.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні в матеріалах докази, надані позивачем та відповідачем в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність здійснення господарської операції за видатковою накладною від 15.07.2016 №1 за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012, оскільки відповідачем не був наданий оригінал цієї накладної на вимогу суду апеляційної інстанції; відсутні докази відображення цієї операції у податковій звітності; відповідачем не надано доказів наявності озимої пшениці у кількості 969,28т станом на 15.07.2016, що підтверджувало б факт поставки озимої пшениці за двома накладними від 15.07.2016 №1, а отже доказ відповідача не є достатнім та не дає змогу підтвердити факт поставки товару за двома видатковими накладними від 15.07.2016 №1 за договорами №ТК012 та №22/03-1.

Інших доказів, окрім копії видаткової накладної від 15.07.2016 №1 за договором поставки від 10.03.2016 №ТК О12, які б підтверджували факт здійснення оплати поставленого товару та наданих послуг за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012 відповідачем не надано.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ПП «НВФ «ЮНІТЕК» підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3369/15 слід скасувати через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, без жодного обґрунтування відхилення доводів позивача та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з Фермерського господарства «Скарбниця» на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Юнітек» 853880,00грн. боргу за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача - Фермерське господарство «Скарбниця».

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.2 ч.1 ст.277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Юнітек» задовольнити.

2.Рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3369/15 скасувати та прийняти нове рішення.

3.Позов задовольнити.

4.Стягнути з Фермерського господарства «Скарбниця» (64751, Харківська область, Барвінківській район, с.Григорівка, вул. Центральна, буд. 28, ЄДРПОУ 35598337) на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Юнітек» ( 61072, м. Харків, вул. 23 серпня, 20А, ЄДПРОУ 33901332) 853880,00грн. боргу, 12808,21грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 19212,00грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складений 12.03.2018.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.В. Плахов